Довідка за результатами надання методичної допомоги задля сприяння оперативності розгляду справ та покращення якості судових рішень у Вінницькому районному суді Вінницької області

Відповідно до п.4 ч. 1 ст.27 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»  від 07 липня 2010 року в редакції ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року  апеляційний суд надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства.

Наказом голови Апеляційного суду Вінницької області №1/2-05 від 05.01.2016 року суддю судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області Шемету Т.М. закріплено за Вінницьким районним судом Вінницької області з метою надання методичної  допомоги.

З метою виконання зазначених положень, 31.05.2016 року суддею Апеляційного суду Вінницької області Шеметою Т.М. як куратором було здійснено виїзд до Вінницького районного суду Вінницької області для надання методичної допомоги при відправленні правосуддя та напрацювання єдиної практики в його застосуванні.

У ході підготовки до відрядження мною було вивчено та проаналізовано всі судові рішення судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області, ухвалені стосовно рішень та ухвал, прийнятих Вінницьким районним судом; для доведення до відома суддів Вінницького районного суду Вінницької області були підготовлені правові позиції, сформовані в результаті прийняття рішень Верховним Судом України за наслідками перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах; підготовлено інформацію щодо прийнятих нещодавно Постанов Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

У результаті вивчення стану організації діяльності суду встановлено:

Вінницький районний суд Вінницької області є загальним місцевим судом, чисельний склад суду становить вісім суддів:

-  суд очолює  голова суду Гриценко І.Г.

            - судді:  Бондаренко О.І., Васильєва Т.Ю., Ганкіна І.А., Карпінська Ю.Ф., Мотрук М.І., Шевчук Л.П.., Саєнко О.Б.

Однак на даний час безпосередньо здійснюють правосуддя лише шість суддів, так як у Шевчук Л.П. та Васильєвої Т.Ю. закінчились повноваження судді призначеного на посаду  вперше.

В даному суді відсутня спеціалізація суддів з розгляду окремих категорій справ.

Умови роботи суддів та працівників апарату суду, а також стан матеріально-технічного оснащення суду задовільні, за кожним суддею закріплено зал судових засідань.

Всі судді дотримуються процесуальних строків під час відкриття провадження і призначення справи до розгляду, вимог ЦПК України щодо повного фіксування судових засідань технічними засобами.

            Суддями неухильно дотримуються строки виготовлення судових рішень.

В суді систематично проводяться оперативні наради судів та збори суддів, на яких обговорюються як поточні питання роботи суду, так і причини скасувань і змін постановлених по справах рішень та ухвал, про що складаються відповідні протоколи.

Наявності порушення суддями правил підсудності та випадків безпідставної передачі справ від одного судді до іншого, або до іншого суду (задоволення необґрунтованих відводів, самовідводів, наявність спорів про підсудність) – не встановлено.

Під час надання методичної допомоги проведено спільну нараду з суддями Вінницького районного суду, з'ясовано проблемні питання судової практики, роз’яснено необхідність застосування при ухваленні рішень Правових позицій Верховного Суду України, обговорено правові позиції Верховного суду Украаїни по відповідних категоріях цивільних справ:

             -  по справі 6-338 цс 16:

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї

грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Встановлено, що договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов’язань за цим договором після закінчення терміну його дії.

Проте суди, задовольняючи позов у повному обсязі, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України до спірних правовідносин застосували неправильно та дійшли помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, не врахувавши, що договором не визначено розміру процентної ставки за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов’язання за ним. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України, не врахувавши, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

             -  по справі за № 6-605 цс16:

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв’язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2- 4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов’язковий елемент конкретного суб’єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб’єктивного права та виражатися в тому, що особа має обгрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов’язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України). Тому той факт, що встановлені судом в ухвалі обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України № 1952-ІУ від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу достеменно відомо.

У справі, яка переглядається, позивачі в обґрунтування позову зазначили, що предмет оспорюваного ними договору - квартира, одночасно є предметом іншого їх позову до банку, який розглядається окремо та по суті не вирішений.

Однак спір, який слугував підставою звернення позивачів до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 вересня 2014 року, станом на час перегляду Верховним Судом України справи вже вирішений по суті, в задоволенні іншого позову позивачів до банку відмовлено й відповідне рішення апеляційного суду набрало законної сили, залишене без змін судом касаційної інстанції.

Отже, станом на час перегляду справи Верховним Судом України відпали підстави вважати порушеними права та інтереси позивачів укладенням оспорюваного ними договору купівлі-продажу квартири, оскільки судом визнано безпідставними їх претензії на предмет зазначеного договору - квартиру.

                 - по справі № 6-979 цс15:

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов’язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, суди дійшли обгрунтованого висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов’язку погашення кредиту взагалі.

-  по справі: № 6-1080 цс 15:

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов’язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов’язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов’язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов’язанням відсутня.

-  по справі № 6-2086 цс 15:

Відповідно до статті 924 цього Кодексу перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Отже, законодавець покладає на перевізника обов’язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, спричинених непереборною силою. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, не зумовленого непереборною силою, відповідно до частини першої статті 924 ЦК України не звільняє перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Крім того, було звернуто увагу суддів на те, що при поданні апеляційної скарги на ухвалу про забезпечення позову по справі та інше при направленні апеляційної скарги до Апеляційного суду Вінницької області необхідно направляти не всю справу, а лише ті матеріали які стали підставою для забезпечення позову, а справу потрібно продовжувати розглядати.

     Обсяг роботи суддів, надходження цивільних справ та навантаження на суддів станом на

                                                                    1 червня 2016 року:

        Разом з тим, обговорено підстави скасування рішень, ухвал з метою недопущення подібних недоліків при розгляді інших справ, оглянуто наряд зі скасованими та зміненими рішеннями і ухвалами суду по цивільних справах.

Так, протягом 2015 року в апеляційному порядку було оскаржено 152 судових рішення Вінницького районного суду у справах цивільного судочинства. За наслідками розглянутих апеляційних скарг, апеляційним судом Вінницької області залишено без змін 71 судове рішення, що становить 46,7 % від оскаржених, скасовано 68 рішень Вінницького районного суду, що становить близько 44,7 % від оскаржених, 13 рішень змінено, що становить близько 8,5 % від кількості оскаржених судових рішень.

    При цьому апеляційним судом Вінницької області залишено без змін, скасовано та  

                          змінено по суддях Вінницького районного суду:

Не змінено жодного судового рішення лише Саєнко О.Б., суддів, яким би не було скасовано

ухвалених ними судових рішень, - немає.

Станом на 06.06.2016 року в провадженні Вінницького районного суду перебуває 8 справ, які не розглянуті в розумні строки.

Справи, не розглянуті в розумні строки по суддям Вінницького районного суду:

       На виконання положень ст. 201 ЦПК України, суддями Вінницького районного суду постановлялись ухвали про зупинення провадження у справах, у зв’язку з неможливістю розгляду справи, що перебувала у їх провадженні, а саме,  в зв’язку з:

-          неможливістю розгляду цієї справи  до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку цивільного судочинства – 15 справ;

-          надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення. -  5 справ;

-          призначення судом експертизи – 29 справ;

-          перебуванням відповідача у складі Збройних Сил України або інших  утворених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан – 2 справи;

-          в зв’язку зі смертю відповідача, до залучення до участі у справі правонаступника – 1 справа.

    Станом на  01.06.2016 року зупинено розгляд по 58 справах, зокрема:

На нараді із суддями Вінницького районного суду було проаналізовано причини тривалого розгляду справ та рекомендовано звернути особливу увагу на вказані справи з метою прискорення їх розгляду.

Разом з тим, порівняно з результатами минулих років, стан справ (в розрізі часу розгляду) значно покращився. Встановлено, що розгляд справ з порушенням строків розгляду відбувається в більшості з причин неодноразової неявки до суду сторін у справі, подання різноманітних клопотань та заяв, тобто через так зване «зловживання процесуальними правами в передбаченому законом порядку».

Особливо  звернути увагу на ретельне вивчення доцільності зупинення провадження по справі до вирішення іншої справи, яка розглядається в порядку цивільного, кримінального, адміністративного судочинства.

          З метою підвищення ефективності роботи суду, рекомендовано і надалі обговорювати скасовані та змінені рішення на виробничих нарадах суддів, систематизувати освоєння законодавчих новел з метою напрацювання єдиної практики їх застосування, оновлення інформації розташованої  на сайті суду.

          Довідку для відома та обговорення на оперативній нараді суддів надіслати Вінницькому районному суду Вінницької області.

Суддя Апеляційного суду                                                                  

Вінницької області                                                                               Т.М.Шемета