Апеляційний суд Луганської області

« З А Т В Е Р Д Ж У Ю «

Голова Апеляційного суду Луганської області

_____________________ В.К.Гаврилюк

07 вересня 2015 року

У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я

судової практики розгляду місцевими судами Луганської області проваджень ( справ) за ст.ст.384,385,387 КК України за 2010-2014 рр.

( Витяг )

На виконання завдання Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.08.2015 року № 1360/4-15 ( вх.№ 3070/15 від 04.08.2015р.) суддею Апеляційного суду, секретарем судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Луганської області Тополюк Є.В. було проведено узагальнення судової практики місцевих судів Луганської області з питань однакового застосування судами законодавства при розгляді кримінальних проваджень, пов’язаних із завідомо неправдивими показаннями ( ст.384 КК України), відмовою свідка від давань показань або відмовою експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків ( ст.385 КК ) та розголошення даних оперативно - розшукової діяльності ,досудового розслідування ( ст.387 КК) за період 2010 -2014 року.

Слід зазначити, що апеляційним судом Луганської області постійно приділяється увага стану дотримання місцевими судами Луганської області однакового застосування законодавства при розгляді кримінальних проваджень.

З урахуванням того, що на території Луганської області працюють у зв’язку з проведенням антитерористичної операції 14 місцевих судів, то для проведення вищевказаного узагальнення були взяти узагальнення та дані з наступних судів: а саме: Біловодського районного суду, Білокуракінського районного суду, Кремінського районного суду, Лисичанського міського суду, Марківського районного суду, Міловського районного суду, Новоайдарського районного суду, Новопсковського районного суду, Попаснянського районного суду, Рубіжанського міського суду, Сватівського районного суду, Сєвєродонецького міського суду, Старобільського районного суду, Троїцького районного суду.

При цьому за період з 2010 -2014 роки у таких місцевих судах, як Біловодський районний суд, Марківський районний суд, Міловський районний суд, Троїцький районний суд, Старобільський районний суд, Новопсковський районний суд, Попаснянський районний суд, Білокуракінський районний суд кримінальні провадження за ст..ст.384,385,387 КК України не розглядалися.

Станично-Луганський районний суд, який знаходиться на підконтрольної Україні території , не працює у зв’язку з тим, що його приміщення пошкоджене бойовиками-терористами .

Метою даного узагальнення є визначення як кількісних показників розглянутих кримінальних справ( проваджень) за вищевказаний період, так й висвітлення судової практики застосування норм процесуального права під час дії різної редакції Кримінально-процесуального Кодексу та висвітлення у зв’язку з цим проблемних питань.

Вищевказані кримінальні провадження відносяться до сфери злочинів проти правосуддя.

Узагальненням встановлено, що місцевими судами Луганської області постановлені 30 вироків за вищевказаний період стосовно осіб, які будучи допитані у якості свідка та попереджені про кримінальну відповідальність далі завідомо неправдиве показання у суді, а також будучи допитаним у якостіпотерпілого та попереджений про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України, та 4 постанови з закриттям кримінального провадження та у зв’язку з застосуванням амністії.

Узагальнення висвітлює судову практику розгляду вищевказаних кримінальних справ ( проваджень) за період, коли діяли положення КПК України ( в редакції 1960 року), а також коли діють положення КПК України (в редакції 2012 року), у зв’язку з чим спостерігається різна судова практика.

Крім того, у ст.ст.384, 385, 387 КК України також були внесені зміни.

Так, відповідно до ч.1 ст.384 КК України ( із змінами , внесеними згідно із законами № 2456-1У від 03.03.2005 р.№ 890-У1 від 15.01.2009 р. –Закон визнаний неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 20-рп/2009 від 10.09.2009 р; із змінами, внесеними згідно із законами № 2677-1У від 04.11.2010 , № 245-У11 від 16.05.2013 року ) завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження досудового розслідування, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України або в суді, завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна під час здійснення виконавчого провадження, а також неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких випадках, -

караються виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Ч.2 ст.384 КК України передбачена кримінальна відповідальність , якщо ті самі дії, поєднанні з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, - караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років , або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Відповідно до ч.1 ст.385 КК України передбачена кримінальна відповідальність за відмову свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов’язків у суді або під час провадження досудового розслідування, здійснення виконавчого провадження, розслідування тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України у виді штрафу від п’ятдесяти до трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Ч.2 ст.385 КК України передбачає, що не підлягає кримінальної відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження досудового розслідування або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Вказана норма кримінального закону також була змінена, внесеними згідно із законами № 2456-1У від 03.03.2005 р.№ 890-У1 від 15.01.2009 р. –Закон визнаний неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 20-рп/2009 від 10.09.2009 р; із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-У1 від 13.04.2012 року )

Стаття 387 ч.1 КК України передбачає кримінальну відповідальність за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила оперативно - розшукову діяльність ,даних оперативно - розшукової діяльності або досудового розслідування особою, попередженою в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані, у виді штрафу від п’ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

Ч.2 ст.387 КК України передбачає за розголошення даних оперативно –розшукової діяльності , досудового розслідування , вчинене суддею, прокурором , слідчим, працівником оперативно - розшукового органу незалежно від того, чи приймала ця особа безпосередньо участь в оперативно-розшукової діяльності ,досудовому розслідування, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність ,- кримінальну відповідальність у виді штрафу від ста до трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. (У дану статтю також були внесені зміни Законом № 4652-У1 від 13.04.2012 року)

Оскільки статистичні дані за період з 2010 року по 2014 рік , які були надані місцевими судами , не відображають повністю дійсну картину у зв’язку з проведенням на території Луганської області антитерористичної операції та зміною територіальної підсудністю з 02.09.2014 року ( Розпорядження Голови ВССУ ) , узагальнення є неповним.

Наведена таблиця дає узагальнену картину по вищевказаним місцевим судам Луганської області.

Період часу	2010	2011	2012	2013	2014
Перебувало на розгляді	10	9	7	7	1
у т.ч. з винесенням вироку	8	7	7	7	1
постанови	2	2	-	-	-
закрито провадження	2	2	-	-	-
у т.ч. за нормами КПК України ( в редакції 2012 р.)	-	-	-	5	1
З затвердженням угоди про визнання винуватості	-	-	-	5	1
Призначено покарання	8	7	7	7	1
у т. ч. з застосуванням ст.ст.75,76 КК	8	6	3	6	1
ст..69 КК	-	1	2	-	-
штраф	-	1	2	-	-
ст.71	-	1	2	1	-

Спостерігається тенденція зменшення кількості кримінальних проваджень ( справ), розглянутих місцевими судами Луганської області за ст.384 ч.1,2 КК України за вищевказаний період, та однакова судова практика застосування до осіб, обвинувачених у вчиненні злочинів проти правосуддя, покарання у виді обмеження воли та позбавлення волі з застосуванням ст..ст.75,76 КК України з іспитовими строками 1 рік.

Розглядалися кримінальні провадження у наступних місцевих судах:

Лисичанський міський суд Луганської області найбільш всього зі всіх судів, які надав для узагальнення копії вироків та постанов, розглянувши вищезазначену категорію кримінальних проваджень ( справ) за період 2010-2014 рр.

Так, Лисичанський міський суд Луганської області надіслав до апеляційного суду 19 копії вироків та постанов відносно засуджених осіб за ст.384 КК України за період з 2010-2013 роки та повідомив про те, що кримінальні справи та провадження за період 2010-2014 р. за ст.385,387 КК України не надходили. Узагальнення судом не проводилося.

Перевіряючи надіслані копії судових рішень було встановлено наступне:

2010 р.- 5 судових рішень, у тому числі :3 вироку, 2 –постанови.

2011 р.- 7 судових рішень, у тому числі : 5 вироків, 2-постанови.

2012 р. - 5 судових рішень, у тому числі : 5 вироків.

2013 р.- 2 судових рішень, у тому числі 2 вироку.

Кремінської районний суд Луганської області за вищевказаний період розглянув всього – 3 кримінальних провадження про завідомо неправдиві показання – ст.384 КК України.

1.Вироком Кремінського районного суду від 30.11.2012 року Ларина Т.О., була визнанню винною та засуджена за ст.384 ч.2 КК України та її було призначено покарання у вигляді виправних робіт на строк 6 місяців з утриманням в дохід держави 10 % від її заробітку щомісячно за застосуванням ст..ст.75,76 КК України з іспитовим строком 1 рік.

З вироку суду вбачається, що Ларина Т.О. була визнана виною у тому, що вона 24.04.2012 року, 08.05.2012 року будучи допитаної у якості потерпілої та попередженої про кримінальну відповідальність за ст..384 КК України дала слідчому завідомо неправдиві показання відносно свого чоловіка Ларина М.В. про вчинення останнім відносно неї особливо тяжкого злочину, а саме: замах на вбивство, відповідальність за яке передбачена ст..ст.15 ч.3,115 ч.1 КК України, потім відмовилася від своїх показань, повідомив про це слідчого та суд.

09.10.2012 року Ларин М.В. вироком Кремінського районного суду був визнаний винним та засуджений за ст..125 ч.2 КК України.

Судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався по правилам ст..299 ч.2 КПК України (в редакції 1960)

2.Вироком Кремінського районного суду від 10.12.2010 року був визнаний винним та засуджений за ст..384 ч.3 КК України Зикунів Р.В. к покаранню у вигляді 2 років обмеження волі, з застосуванням ст..ст.75,76 КК України з іспитовим строком – 1 рік.

З вироку суду вбачається, що Зикунів Р.В. під час проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню відносно Васильова Є.В. за ст..307 ч.2 КК України, будучи попереджений як свідок за кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, надав показання відносно підозрюваного Васильова Є.В. про збут останнім наркотичних засобів.

Під час проведення слідчих дій між підозрюваним та свідком 30.06.2010 року , а потім у судовому засіданні Зикунів Р.В. змінив свої показання щодо збуту йому наркотичних засобів Васильовим Є.В. У подальшому дані про те, що Васильов Є.В. вчинив збут наркотичного засобу у судовому засіданні не підтвердилися, суд перекваліфікував його дії на ст..309 ч.1 КК України.

Таким чином, Зикунів Р.В. надав завідомо неправдиві показання, поєднанні з обвинуваченням у тяжкому злочині, тобто вчинив злочин проти правосуддя.

У своєму узагальненні Кремінської районний суд Луганської області зробив висновок, що суд першої інстанції правильно вирішив питання про визнання вищевказаних осіб винними, і судове рішення відповідає вимогам процесуального права.

Даних про те, що були інші обвинувальні вироки суду за ст..ст.385,384 КК України, суд не надав за вищевказаний період.

Проведеним узагальненням судової практики по Рубіжанському міському суду Луганської області було встановлено наступне.

За період 2010 -2014 року Рубіжанським міським судом було розглянуто:

- за ст.384 КК України - 2 кримінальних провадження за ч.2 ст.384 КК України, у тому числі : 2010 рік - 1, 2011 рік - 1.

- За ст.ст.385,387 КК України - кримінальні справи ( провадження) не розглядались.

Узагальненням було встановлено, що вищевказані кримінальні справи були порушені органом досудового слідства відносно вищевказаних осіб в рамках інших кримінальних справ, де вони були лже-свідками, показання яких були спростовані іншими свідками , письмовими доказами, документами, протоколами про відтворення обстановки та обставин злочину, явками з повинною.

Зазначені злочині були вчиненні при наявності певних умов: шляхом активної поведінки, яка виразилася у тому, що були надані завідомо неправдиві відомості про обставини скоєння злочину, про осіб, які вчинили противоправні дії, а також у тому, що вони були надані під час проведення досудового слідства, та коли кожна особа, була попереджена про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань умисно з метою приховування тяжкого злочину вчиненого іншою особою, спеціальними суб’єктами – свідками.

У Новоайдарському районному суді Луганської області протягом 2010-2014 року було розглянуто за ст.384 ч.2 КК України – 2 кримінальних справи ( 2010 рік), за ст.384 ч.1 КК України - 1 кримінальне провадження( 2014 рік).

Так, .вироком Новоайдарського районного суду від 18.03.2014 року С. Ю.Ю. була визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ст..384 ч.1 КК України та її призначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, з застосуванням ст..ст.75,76 КК України з іспитовим строком 1 рік.

З вироку суду вбачається, що С.Ю.Ю. під час досудового розслідування 23.10.2009 року будучи допитана у якості свідка та попереджена за кримінальну відповідальність за ст..384 КК України, дала свідчення,що викривали А. О.А. та Д. А.Г. у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

Однак, у судовому засіданні при розгляді кримінальної справи відносно вказаних осіб С. Ю.Ю. будучи допитана у якості свідка та попереджена про кримінальну відповідальність за ст..384 КК України, неодноразово (4 рази) умисно надавала неправдиві свідчення на користь підсудного Д.А.Г. з метою виправдання останнього.

Вироком Новоайдарського районного суду від 15.06.2012 року А.О.А. та Д. А.Г. були визнанні винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, та ухвалою ВССУ від 23.07.2013 року вирок був залишений без змін.

24.02.2014 року між підозрюваною С. Ю.Ю. та прокурором була укладена угода про визнання винуватості, відповідно до якої було узгоджено покарання, та за згодою сторін угода була затверджена судом у підготовчому судовому засіданні. В угоді передбачені наслідки ії укладення, затвердження та невиконання , які роз’ясненні обвинуваченої.

Суд в порядку ст.474 КПК України шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто ні є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин,ніж ті, що передбачені в угоді.

Судом були встановлені обґрунтовані підстави вважати,що взяті обвинуваченою на себе за угодою про визнання винуватості зобов’язання очевидно можливі для виконання.

Судом була затверджена угода про визнання винуватості.

У Сєвєродонецькому міському суді Луганської області протягом 2010-2014 року кримінальні провадження, передбачені ст..ст.385,387 КК України не розглядались.

За вказаний період були розглянути 4 кримінальних провадженнь стосовно осіб, обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ст..384 ч.1 КК України.

Так, наприклад, вироком Сєвєродонецького міського суду від 02.04.2013 року О. С.С. був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ст..384 ч.1 КК України та її призначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, з застосуванням ст..ст.75,76 КК України з іспитовим строком 1 рік.

З вироку суду вбачається, що О. С.С. під час досудового розслідування 27.01.2010 року будучи допитаний у якості свідка та попереджений за кримінальну відповідальність за ст.384 КК України, надав слідчому та суду завідомо неправдиву показання про обставини справи.

У судовому засіданні О. С.С. визнав себе винним повністю та пояснив, що про події, як мали місце 18.10.2010 року він нічого не пам’ятає. Бійку, як відбулася в той день, він не пам’ятає. Свідком був за проханням батьків Л. Дмитра. Він нічого не пам’ятає. Які він давав правдиві показання , спочатку чи ні, також не пам’ятає. Просив суд не позбавляти його волі, строго не наказувати.

Враховуюче це, суд першої інстанції послався на те, що він не оспорює фактичні обставини справи, а також у зв’язку з тим, що прокурор також не оспорював фактичні обставини справи, та вся учасники правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції , роз’яснив їм положення ст..349 ч.3КПК України, та визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд визнав правильною кваліфікацію дій обвинуваченого О. С.С. за ч.1 ст.384 КК України, що він надав завідомо неправдиві показання як свідок під час досудового слідства та в суді.

При призначенні покарання О. С.С. суд врахував особу обвинуваченого, які має трьох неповнолітніх дітей на утриманні, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Однак, з даного вироку суду неможливо встановити у чому конкретно був обвинувачений О. С.С., так як у мотивувальної частині відсутні викладені у обвинувальному акті фактичні обставини вчиненого злочину, також не має даних про те, які давав обвинувачених О. С.С. показання під час досудового розслідування за обвинуваченням його за ст..384 ч.1 КК України.

Але даний вирок набрав законної сили 07.05.2013 року, обвинувачений відбув покарання.

Вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26.06.2013 року М. Л.А. була визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.384 КК України та її призначено покарання , узгоджене сторонами у вигляді 1 року виправних робіт, а на підставі ст..75 КК України вона була звільнена від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

До суду надійшов обвинувальний акт відносно М. Л.А. за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 384 ч.1 КК України з угодою про визнання винуватості, укладеною 12.06.2013 року між прокурором та підозрюваної М. Л.А. на підставі ст..ст.468-472 КПК України. Відповідно до обвинувального акту М. Л.А. обвинувачується у тому, що вона, маючи намір на надання завідомо неправдивих показань під час проведення допиту останньої в якості потерпілої , будучи попереджена про кримінальну відповідальність за ст..384 КК України надала слідчому завідомо неправдиві показання про обставини спричинення їй тілесних ушкоджень К. М.Л.

Сторони досягли відповідних домовленостей, погоджуючись на призначені покарання М. Л.А. за ст..384 ч.1 КК України - у виді виправних робіт строком на 1 рік, з застосуванням вимог ст..75 КК України – з звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

Під час розгляду кримінального провадження відносно М. Л.А. за обвинуваченням її за ст..384 ч.1 КК України, остання вину свою визнала повністю у підготовчому судовому засіданні.

У підготовчому судовому засіданні прокурор та обвинувачена просили суд затвердити угоду про визнання винуватості, яка була досягнута та складена під час досудового розслідування.

Суд встановив ,що М. Л.А. цілком розуміє характер пред’явленого обвинувачення, надані її законом права та їх обмеження, а також наслідки укладення угоди про визнання винуватості, передбачені ст..473 КПК України, і вид покарання, який до неї буде застосований у разі затвердження зазначеної угоди судом.

Суд затвердив угоду про визнання винуватості про те, що М. Л.А. вчинила злочин, передбачений 384 ч.1 КК України.

Суд не встановив підстав для відмови в затверджені угоди про визнання винуватості, передбачених ст..474 ч.7 КПК України.

Вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19.08.2013 року К. А.В. був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.384 КК України та йому призначено покарання , узгоджене сторонами у вигляді 1 року обмеження волі, а на підставі ст..75 КК України він був звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

До суду надійшов обвинувальний акт відносно К. А.В. за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 384 ч.1 КК України з угодою про визнання винуватості, укладеною 25.07.2013 року між прокурором та підозрюваним К. А.В. на підставі ст..ст.468-472 КПК України. Відповідно до обвинувального акту К. А.В. обвинувачується у тому, що він, маючи намір на надання завідомо неправдивих показань під час проведення допиту його в якостісвідка , будучи попереджений про кримінальну відповідальність за ст..384 КК України надав слідчому завідомо неправдиві показання про обставини заподіяння тілесних ушкоджень Л. Д.А.

Сторони досягли відповідних домовленостей, погоджуючись на призначені покарання К. А.В. за ст..384 ч.1 КК України - у виді обмеження строком на 1 рік, з застосуванням вимог ст..75 КК України – з звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

Під час розгляду кримінального провадження відносно К.А.В. за обвинуваченням його за ст..384 ч.1 КК України, останній вину свою визнав повністю у підготовчому судовому засіданні.

У підготовчому судовому засіданні прокурор та обвинувачений просили суд затвердити угоду про визнання винуватості, яка була досягнута та складена під час досудового розслідування.

Суд встановив ,що К. А.В. цілком розуміє характер пред’явленого обвинувачення, надані йому законом права та їх обмеження, а також наслідки укладення угоди про визнання винуватості, передбачені ст..473 КПК України, і вид покарання, який до нього буде застосований у разі затвердження зазначеної угоди судом.

Суд затвердив угоду про визнання винуватості про те, що К. А.В. вчинила злочин, передбачений 384 ч.1 КК України.

Вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20.08.2013 року А. В.С. був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.384 КК України та йому призначено покарання , узгоджене сторонами у вигляді 1 року обмеження волі, а на підставі ст..75 КК України він був звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

До суду надійшов обвинувальний акт відносно А. В.С. за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 384 ч.1 КК України з угодою про визнання винуватості, укладеною 23.07.2013 року між прокурором та підозрюваним А. В.С. на підставі ст..ст.468-472 КПК України. Відповідно до обвинувального акту А. В.В. обвинувачується у тому, що він, маючи намір на надання завідомо неправдивих показань під час проведення допиту його в якостісвідка , будучи попереджений про кримінальну відповідальність за ст..384 КК України надав слідчому завідомо неправдиві показання про обставини заподіяння тілесних ушкоджень Л. Д.А.

Сторони досягли відповідних домовленостей, погоджуючись на призначені покарання А. В.С. за ст..384 ч.1 КК України - у виді обмеження строком на 1 рік, з застосуванням вимог ст..75 КК України – з звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

Під час розгляду кримінального провадження відносно А. В.С. за обвинуваченням його за ст..384 ч.1 КК України, останній вину свою визнав повністю у підготовчому судовому засіданні.

Суд встановив ,що А. В.С. цілком розуміє характер пред’явленого обвинувачення, надані йому законом права та їх обмеження, а також наслідки укладення угоди про визнання винуватості, передбачені ст..473 КПК України, і вид покарання, який до нього буде застосований у разі затвердження зазначеної угоди судом.

Суд затвердив угоду про визнання винуватості про те, що А. В.С. вчинила злочин, передбачений 384 ч.1 КК України.

Як вбачається з змісту мотивувальної частині вищенаведених вироків, вони є однакові за змістом у той частині, де говориться про угоду про визнання винуватості та умови її затвердження у суді, умови її складання між прокурором та підозрюваним.

Таки вироки, як правило, у апеляційному порядку рідко хто із сторін оскаржує.

Однак, за змістом таки вироки не завжди повністю відповідають вимогам ст..475 КПК України, а саме: у мотивувальної частині вироку на підставі угоди має бути викладене формулювання обвинувачення та статті ( частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа.

Ч.2 ст.475 КПК України говорить про те, що вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених ч.3 ст.475 КПК України, тобто формулювання обвинувачення повинне бути більш повним, чим було встановлено даним узагальненням. У підготовчому судовому засіданні повинно керуватися вимогами ст..474 КПК України, тобто допитати підозрюваного та навести його показання у вироку. Про це не завжди вказується у вироках на підставі угоди.

Аналізуючи вищевказане, слід нагадати те, що відповідно до вимог ст.384 КК України кримінальну відповідальність несуть свідок, потерпілий та експерт, які мають не тільки обов’язки, але і права під час проведення досудового розслідування та під час судового слідства, передбачені ст.56,57 КПК України, 66,67 КПК України, 69,70 КПК України( в редакції 2012 року)

Крім того, якщо потерпілий у кримінальному провадження може бути як фізичною особою, якій постраждав морально , фізично та йому завдана майнова шкода, так і юридичною особою., якої завдана майнова шкода. ( ст.55 КПК України)

Свідком може бути тільки фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

Є певній перелік осіб, які не можуть бути допитані як свідок у зв’язку з виконанням ними професійних обов’язків та відомості, які відомі ним є таємницею.(ст..65 КПК України)

Свідок має право знати , у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується ( ст..66 КПК України).

Свідок зобов’язаний прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду та давати правдиві показання.

Особа, яка була залучена до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування, у якості понятого , або стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.

Свідок несе відповідальність не тільки за завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань, він також несе відповідальність за злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора , слідчого судді чи суду.

Експертами не можуть бути особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого.( ст..69 КПК України).

Він не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову має бути вмотивована.

Він несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків у суді, невиконання інших обов’язків, встановлених законом.

Таким чином під час проведення узагальнення та аналізуючи питання однакового застосування місцевими судами Луганської області законодавства при розгляді кримінальних проваджень, пов’язаних із завідомо неправдивими показаннями ( ст.384 КК України), відмовою свідка від давань показань або відмовою експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків ( ст.385 КК ) та розголошення даних оперативно - розшукової діяльності ,досудового розслідування ( ст.387 КК) за період 2010 -2014 року, можна зазначити, що кримінальні провадження за ст.ст.385,387 КК України судами за вказаний період взагалі не розглядалися, як за нормами КПК України (1960) так і за нормами КПК України ( 2012).

Це свідчить скоріше всього про це, що правоохоронні органи не порушують таки кримінальні провадження, або про те, що за вказаний період таких фактів виявлено не було.

Що стосується судової практики про розгляд кримінальних проваджень ( справ) за ст.384 КК України, то вона є більш всього однаковою у той частині, що свідки , які притягувалися до кримінальної відповідальності, під час досудового розслідування давали одні показання, а потім під час судового слідства змінювали свої показання, до яких суд відносився критично, та при постановленні вироків приймав до уваги показання свідків, які вони надавали під час досудового слідства. ( за нормами КПК в редакції 1960)

Під час дії норм КПК в редакції 2012 року місцеві суди постановляють вироки на підставі угод про визнання винуватості, укладених між прокурором та підозрюваним у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР в підготовчому судовому засіданні.

При цьому суд затверджує угоди про визнання винуватості та зазначає у вироку, що умови угоди не суперечать вимогам кримінального процесуального законодавства, інтересам суспільства та не порушують права, свободи та інтереси сторін та інших осіб.

Так, наприклад, вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 12.03.2013 року К. А.А. був визнаний винним у тому, що він вчинив злочин, передбачений ст..384 ч.1,383 ч.1 КК України. А саме: під час досудового слідства 05.02.2013 року будучи допитаний у якості потерпілого, та попереджений про кримінальну відповідальність за ст.383 КК України, безкоштовно повідомив органу досудового розслідування про вчинення відносно нього злочину - заволодіння шляхом обману мобільним телефоном марки « Самсунг…» 03.02.2013 року, що не відповідає дійсності.

Крім того, 13.02.2013 року К. А.А., будучи визнаним потерпілим та попередженим про кримінальну відповідальність за ст..384 КК України, під час досудового слідства по кримінальному провадженню під час допиту безкоштовно повідомив, що 03.02.2013 року в районі автовокзалу С.О.П. та невідомий хлопець шляхом обману заволоділи належним йому мобільним телефоном марки « Самсунг..», що не відповідає дійсності.

До суду надійшов обвинувальний акт відносно К. А.А. за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст..383 ч.1, 384 ч.1 КК України з угодою про визнання винуватості, укладеною 27.02.2013 року між прокурором та підозрюваним К. А.А. на підставі ст..ст.468-470 КПК України.

Сторони досягли відповідних домовленостей, погоджуючись на призначені покарання К. А.А. за ст..383 ч.1- у виді позбавлення волі строком на 1 рік, за ст..384 ч.1 КК України - у виді обмеження волі строком на 1 рік, на підставі ст..70 ч.1 КК України, остаточно за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим – у виді позбавлення волі строком на 1 рік, із застосуванням вимог ст.75 КК України – з звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

Під час розгляду кримінального провадження відносно К.А.А. за обвинуваченням його за ст.384 ч.1,383 ч.1 КК України, останній вину свою визнав повністю та пояснив, що він цілком розуміє характер пред’явленого обвинувачення, надані йому законом права та їх обмеження, а також наслідки укладення угоди про визнання винуватості, передбачені ст..473 КПК України, і вид покарання, який до нього буде застосовано у разі затвердження зазначеної угоди судом, наполягав на цьому.

Суд затвердив угоду про визнання винуватості про те, що К. А.А. вчинив злочини, передбачені ст.383 ч.1,384 ч.1 КК України, тобто завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину та завідомо неправдиве показання, як добровільно укладене.

Також ,вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 18.07.2013 року О. Д.П. був визнаний винним у тому, що він вчинив злочин, передбачений ст.384 ч.1,383 ч.1 КК України. А саме: під час досудового слідства 24.02.2013 року будучи допитаний у якості потерпілого, та попереджений про кримінальну відповідальність за ст.383 КК України,з метою знайти свій раніше втрачений мобільний телефон « Нокіа..» здійснив завідоме неправдиве повідомлення про вчинення відносно нього 23.02.2013 року злочину, а саме крадіжки зазначеного мобільного телефону та грошей в сумі 130 грн.,що не відповідає дійсності.

Крім того, 24.02.2013 року О. Д.П.., будучи визнаним потерпілим та попередженим про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України, з метою знайти свій мобільний телефон під час досудового слідства по кримінальному провадженню під час допиту дав завідомо неправдиві показання , повідомивши про те, ,що 23.02.2013 року знаходячись в кафе « Корона» у м.Лисичанську невстановлена особа шляхом крадіжки заволоділа його мобільним телефоном та грошима в сумі 130 грн.

19.06.2013 року в в ході додаткового допиту в якості потерпілого О. Д.П. від раніше даних ним на допиті показань відмовився правдиво повідомивши, що вищезазначеного злочину вчинено не було.

До суду надійшов обвинувальний акт відносно О. Д.П. за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст..383 ч.1, 384 ч.1 КК України з угодою про визнання винуватості, укладеною 27.02.2013 року між прокурором та підозрюваним О.Д.П. на підставі ст.ст.468-470 КПК України.

Сторони досягли відповідних домовленостей, погоджуючись на призначені покарання О. Д.П. за ст.383 ч.1- у виді обмеження волі строком на 2 роки, за ст.384 ч.1 КК України - у виді обмеження волі строком на 1 рік, на підставі ст..70 ч.1 КК України, остаточно – у виді обмеження волі строком на 2 роки за сукупністю злочинів ,із застосуванням вимог ст..75 КК України – з звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

Під час розгляду кримінального провадження відносно О. Д.П. за обвинуваченням його за ст.384 ч.1,383 ч.1 КК України, останній вину свою визнав повністю та пояснив, що він цілком розуміє характер пред’явленого обвинувачення ,надані йому законом права та їх обмеження, а також наслідки укладення угоди про визнання винуватості, передбачені ст..473 КПК України, і вид покарання, який до нього буде застосовано у разі затвердження зазначеної угоди судом, наполягав на цьому.

Суд затвердив угоду про визнання винуватості про те, що О. Д.П. вчинив злочини, передбачені ст.383 ч.1,384 ч.1 КК України, тобто завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину органу досудового розслідування, та завідомо неправдиве показання потерпілого під час досудового слідства, як добровільно укладене.

З вищенаведених вироків суду першої інстанції вбачається, що є така практика коли до судів надходять обвинувальні акти стосовно осіб, які надають заяви про вчинення проти них злочинів з корисних мотивів.

При таких обставинах особи притягуються до кримінальної відповідальності за ст.383 КК України, тобто за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, та до кримінальної відповідальності за ст..384 КК України за сукупністю злочинів.

Подібні вироки на підстави угоди про визнання винуватості виносилися у Сєвєродонецькому міському суді Луганської області.

Узагальненням судової практики також встановлено, що є таки випадки, коли свідки вчиняють злочини, передбачені ст.384 КК України, під час знаходження під вартою, та під час умовно-достроково звільнення з міст позбавлення волі, іспитового строку.

Так, наприклад, вироком Сватівського районного суду від 29.05.2013 року був визнаний винним та засуджений Г. М.А. за те, що він будучи допитаний як свідок, та попереджений про кримінальну відповідальність за ст..384 КК України, 26.09.2011 року дав показання під час досудового розслідування по кримінальному провадженню відносно Г.Д.А., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченому ст.121 ч.2 КК України, які потім у судовому засіданні будучи допитаний як свідок та попереджений про кримінальну відповідальність змінив, вказуючи на те, що Г. Д.А. удари Ч. В.А. не наносив, а тільки намагався нанести удар ногою, але він у той час йому завадив, і удар був вскользь. У судовому засіданні було встановлено, що показання Г. М.А. суперечать обставинам кримінального провадження, викладеним у вироку відносно Г., та спростовуються показаннями свідків, судово-медичного експерта.

У суді Г. М.А. свою вину не визнав, вважає, що в суді говорив правду, не бачить доказів своєї вини.

Суд першої інстанції критично віднісся к показанням Г. М.А., зазначив, що останній вчинив новий злочин проти правосуддя під час відбування покарання за вироком Сватівського районного суду від 28.12.2010 року, що свідчить про його підвищену соціальну небезпечність.

Враховуюче таки обставини, суд призначив йому покарання у виді позбавлення волі - 2 роки 8 місяців, з застосуванням ч.1 ст.71 КК України шляхом часткового приєднання не відбутої частини покарання зазначеного за вироком Сватівського районного суду від 28.12.2010 року у виді 4 місяців позбавлення волі, остаточно покарання призначено у виді 3-х років позбавлення волі.

Вироком Сватівського районного суду від 21.03.2011 року Л. А.С. був визнаний винним та засуджений за ст..384 ч.2 КК України за те, що будучи допитаний у якості свідка та попереджений про кримінальну відповідальність , під час проведення досудового розслідування за обвинуваченням С. В.Г. у вчиненні злочину , передбаченому ст..289 ч.2 КК України дав показання, які потім під час судового слідства змінив, також будучи допитаний у якості свідка та попереджений про кримінальну відповідальність за ст..384 КК України.

У суді Л. А.С. свою вину визнав повністю та пояснив, що він змінив показання, так як його про це просили.

С. В.Г. вироком Сватівського районного суду був визнаний винним та засуджений за ст..289 ч.2 КК України до 5 років позбавлення волі з застосуванням ст..75 КК України.

Л. А.С. вчинив новий злочин, передбачений ст..384 ч.2 КК України у період іспитового строку у зв’язку з чим суд першої інстанції призначив йому покарання у виді 2 років позбавлення волі, на підставі ст..71 ч.1 КК України шляхом часткового складання призначених покарань за вироком Сватівського районного суду від 21.06.2010 року остаточно призначив покарання у виді 4 років позбавлення волі. Він був затриманий під варту у залі суду.

Вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 23.11.2012 року К. С.В. був визнаний винним у тому, що він вчинив злочин, передбачений ст..384 ч.1 КК України. А саме: під час досудового слідства відносно Г. В.В. за ст.307 ч.2 КК України 17.12.2010 року будучи допитаний у якості свідка, та попереджений про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України, пояснював, що він приймав участь у якості понятого при затримані Г. В.В. , а також при обшуку його місця проживання, у результаті якого у Г. В.В. з карманів джинсів були вилучені два паперових згортку з рослиною речовиною , яка була подрібнена та висушена.

25.01.2012 року під час судового розгляду кримінальної справи відносно Г. В.В. – К. С.В., будучи допитаний у якості свідка та попереджений про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України, змінив свої показання, та пояснив, що при затримані Г. В.В. працівники міліції щось поклали у карміні джинсів останньому , а при обшуку дістали з карманів згорток та підкинули його, що він під досудового слідства обмовив Г. В.В..

Під час розгляду кримінальної справи відносно К. С.В. за обвинуваченням його за ст..384 ч.1 КК України, останній вину свою визнав повністю та пояснив, що у суді він дав завідомо неправдиві показання стосовно Г. В.В., так як він у той час знаходився під арештом та тримався разом з Г. В., який просив його змінити показання. У скоєному щире кається.

Суд призначив К. С.В. покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.

При цьому на підставі ст.ст.71,72 КК України к призначеному покаранню частково приєднав невідбутну частину покарання за вироком Лисичанського міського суду від 11.07.2011 року у виді 11 місяців позбавлення волі та остаточно призначив покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі строком на 1 рік 5 місяців.

Міру запобіжного заходу залишив 0тримання під вартою, строк відбування покарання обчислюється з 23.11.2012 року.

При цьому суд призначення такого покарання мотивував тим, що К. С.В. вчинив злочин у період не відбутого строку покарання за вироком Лисичанського міського суду від 11.07.2011 року, і тому застосовує ст.ст.71,72 КК України.

Вищевказаним вироком К. С.В. був засуджений за ст.ст.307 ч.2,309 ч.2 КК України до 3 років позбавлення волі та згідно зі ст..ст.71,72 КК України частково приєднано невідбутна частина покарання за вироком Лисичанського міського суду від 13.12.2010 року, остаточно 3 роки 15 днів позбавлення волі.

У таких випадках суди застосовують ст.71 КК України за сукупності вироків та призначають покарання як правило у виді позбавлення волі.

Однак, були випадки, коли суди застосовують до підсудних вимоги ст.69 КК України про притягнення їх до кримінальної відповідальності за ст.384 КК України, та призначають їм покарання у виді штрафу.

Наприклад, вироком Кремінського районного суду від 18.04.2012 року П. Я.І., була визнана винною та засуджена за ч.1 ст.384 ч.1 КК України з застосуванням ст.69 КК України к покаранню у вигляді штрафу у розмірі 1000 грн.

Міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та її розшук були скасовані.

З вироку суду вбачається, що П. Я.І. була визнана виною у тому, що вона поставила свою підпис як свідок у протоколі про адміністративне правопорушення, про вчинення І. Н.В. правопорушення , передбаченого ст..173 КУпАП, 02.04.2007 року о 21 годину у районі кінотеатру « Юность» у м.Рубіжне. Протокол був складений дільничним інспектором міліції ОУІМ Рубіжанського МВ УМВС України у Луганської області Б. І.В., стосовно якого 03.04.2007 року прокуратурою м. Рубіжне було порушено кримінальне провадження за ст.364 ч.3 КК України.

Вищевказана особа була допитана 03.04.2007 року прокурором у якості свідка під час проведення досудового розслідування стосовно Б. І.В., та поясняла про те, що останній просив її підписати вже написаний текст про те, що вона бачила, як І. Н.В. вчинив адміністративне правопорушення, а також про те, що у її присутності був складений протокол. Між тим цього не було взагалі.

22.04.2007 року П. Я.І. знову була допитана у якості свідка під час проведення слідчого експерименту ( за нормами КПК 1960 р.), та в виду дружніх стосунків з Б. А.Н., яка мала близькі стосунки з Б. І.В., змінила свої показання, данні 03.04.2007 року, змінила факти, які мають значення для правильного вирішення та установлення істини по справі, тобто пояснила, що вона бачила як І. Н.В. вчинив адміністративне правопорушення, та у її присутності складався протокол. Такі пояснення були занесені у протокол, які своєю підпису завірила П. Я.І., тобто вона дала завідомо неправдиві показання, як свідок, під час досудового провадження.

У судовому засідання П. Я.І. вину свою визнала повністю. Крім неї іншим вироком були притягнути до кримінальної відповідальності за ст.384 ч.1 КК України Ш. А.А. та Б. А.Н. Відносно Б. И.В. був постановлений вирок Кремінським районним судом від 03.10.2011 року за обвинуваченням його у вчинення злочинів, передбачених ст..364 ч.3, 366 ч.1 КК України, тобто за те, що він вчинив службове підроблення, тобто будучи службовою особою , вніс в офіційні документи завідомо неправдиві відомості, інше підроблення документів, а також склав завідомо неправдивий документ, тобто протокол про адміністративне правопорушення відносно І Н.В. за ст.173 КУпАП 02.04.2007 року.

У вироку суду вказано, що з моменту вчинення злочину пройшло 5 років, П. Я.І. з місця постійного проживання уїхала, так як боялася погроз з боку засудженого Б. А.В., що вона інших правопорушень не вчиняла.

Є випадки, коли суди першої інстанції призначають покарання за вчинення злочину, передбаченому ст.384 ч.1 КК України, з застосуванням ст..69,71,79,76 КК України .

Так, наприклад , вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 02.11.2012 року Х. О.О. була визнана виною у тому, що вона вчинила злочин, передбачений ст..384 ч.1 КК України. А саме: під час досудового слідства відносно М. О.Н. за ст.307 ч.2 КК України 24.11.2010 року будучи допитаної у якостісвідка, та попередженої про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України, пояснювала, що М. О.Н. збув її психотропний засіб.

24.01.2012 року під час судового розгляду кримінальної справи відносно М. О.Н- Х. О.О., будучи допитаної у якості свідка та попередженої про кримінальну відповідальність за ст..384 КК України, змінила свої показання, та пояснила, що вона обмовила М. О.Н., а наркотики вона придбала у іншої особи.

Під час розгляду кримінальної справи відносно Х. О.О. за обвинуваченням її за ст..384 ч.1 КК України, остання вину свою визнала повністю та пояснила, що у суді вона дала завідомо неправдиві показання стосовно М. О.О.

Суд призначив Х. О.О. покарання з застосуванням ст..69 КК України у виді штрафу у сумі 850 грн.

При цьому на підставі ст..71 КК України к призначеному покаранню повністю приєднав невідбутну частину покарання за вироком Лисичанського міського суду від 21.03.2011 року у виді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст.72 КК України остаточно призначив покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі строком на 3 роки і штрафу в розмірі 850 грн.

На підставі ст.79 КК України звільнив Х. О.О. від відбування покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

На підставі ст..76 КК України зобов’язав останню повідомляти орган кримінально - виконавчої інспекції повідомляти про зміну місця проживання.

При цьому суд призначення такого покарання мотивував тим, що Х.О.О. має на отримані двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем проживання, не працює, визнала свою вину, щире каяття. К обставинам, обтяжуючим її вину суд відніс рецидив злочину.

Суд вказав також, що Х. О.О. вчинила злочин під час іспитового строку за вироком Лисичанського міського суду від 21.03.2011 року, і тому застосовує ст.ст.71,72 КК України.

Вищевказаним вироком Х. О.О. була засуджена за ст..296 ч.4 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки.

Узагальненням також висвітлюються таки факти, що більш всього у якості свідків, яки були притягнуто до кримінальної відповідальності за ст.384 КК України , були чоловіки, які під час досудового розслідування свідчили про події злочин у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, а потім у суді змінювали свої показання. Жінки більш всього були свідками про злочині проти життя та здоров’я особи та проти власності, які намагалися допомогти своїм співмешканцям. Питання про те, чи були вони членами однієї сім’ї, не розглядалися.

Найбільш всього свідки намагалися здійснити штучний доказ захисту, а потерпіли навпаки - штучний доказ обвинувачення.

Наведена таблиця підтверджує таку картину.

Дані про осіб-свідках, та статті КК кримінальних справ, де вони були свідками	Лисичанський міський суд	Кремінський районий суд	Новоайдарський районий суд	Рубіжанський міський суд	Сєвєродонецький міський суд	Сватівський районий суд
Чоловіки	11	1	1	2	3	3
Жінки	8	2	2	1	1	-
Ст.307 ч.2	11	-	-	-	-	-
Ст.309	2	1	-	-	-	-
Ст.115	2	1	2	-	-	-
Ст.310	2	-	-	-	-	-
Ст.121	2	-	1	2	-	1
Ст.296 ч.4	2	-	-	-	-	-
Ст.364	1	1	-	-	-	-
Ст.366	1	1	-	-	-	-
Ст.315 ч.1	1	-	-	-	-	-
Ст.191 ч.3	1	-	-	-	-	-
Ст.289 ч.2	-	-	-	-	-	1
Ст.185	-	-	-	1	-	1
свідки	13	2	3	3	3	3
потерпіли	4	1	-	-	1	-
поняті	2	-	-	-	-	-
доказ захисту	13	-	3	1	-	2
доказ обвинувачення	6	3	-	2	4	1

В ході проведення узагальнення , скасованих чи змінених апеляційною інстанцією судових рішень, постановлених щодо осіб, обвинувачених за ст.384 КК України, за період 2010-2014 рр. не встановлено.

Всього за період з 01.01.2015 -30.06.2015 до вищевказаних місцевих судів ( згідно статистичних даних по Формі 1-1 ) надійшло 28 проваджень , які віднесені до злочинів проти правосуддя , всього було розглянуто 28 проваджень ( залишок нерозглянутих проваджень на початок звітного періоду - 12) ,з них з постановленням вироку -26, з затвердженням угод про визнання винуватості -5, повернуто прокурору -1, закрито провадження – 1,залишилося в суді не розглянутих проваджень - 12.

З таких даних можливо зробити висновок, що за 1 півріччя 2015 року кримінальних проваджень, віднесених до злочинів проти правосуддя, було розглянуто 28 проваджень, з яких 5 з затвердженням угод про визнання винуватості.

В И С Н О В К И та П Р О П О З И Ц І Ї

1.Завдання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ узагальнення судової практики місцевих судів Луганської області від 04.08.2015 року з питань однакового застосування судами законодавства при розгляді кримінальних проваджень, пов’язаних із завідомо неправдивими показаннями ( ст.384 КК України), відмовою свідка від давань показань або відмовою експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків ( ст.385 КК ) та розголошення даних оперативно - розшукової діяльності ,досудового розслідування (ст.387 КК) за період 2010 -2014 року є своєчасним та актуальним.

2. Судова практика місцевих судів Луганської області за вказаний період неоднакова у зв’язку з застосуванням нових положень кримінально-процесуального кодексу, але однаково, починаючи з 2013 року застосовуються положення при постановленні вироків про затвердження угод про визнання винуватості з призначенням покарання з застосуванням ст.ст.75,76 КК України.

3.Наявних проблемних питань не має, але процедура допиту свідка під час проведення досудового розслідування не співпадає з процедурою допиту свідка під час проведення судового розгляду.

Свідки та потерпіли під час кримінального провадження , починаючи з досудового розслідування до судового розгляду у межах одного кримінального провадження двічі попереджаються по кримінальну відповідальність за ст.384 КК України, але тільки у суді вони дають свідчення під присягою говорити лише правду і тільки правду.

Крім того, вимогами нового КПК України суд не пов'язаний з матеріалами досудового розслідування, він зобов’язаний провести судовий розгляд згідно процедури, передбаченої у параграфі 3 КПК України.

У цьому параграфі передбачена процедура допиту свідка ( ст.352 КПК України),згідно якої перед допитом головуючий з’ясовує у свідка перед допитом його у якості свідка в суді, чи не відмовляється він з підстав, встановленим цим Кодексом, від давання показань, і попереджає його про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання.

Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий у судовому засіданні приводить його до присяги.

Свідка обвинувачення допитує першим прокурор, а свідка захисту –захисник, якщо обвинувачений взяв захист на себе – обвинувачений ( прямий допит)

Тобто процедура допиту свідків та потерпілих повністю прописана у КПК України таким чином, що відповідно до вимог ст.225 ч.3,4 КПК України суд при ухваленні судового рішення за результатами судового розгляду кримінального провадження може не врахувати докази, отримані в порядку , передбаченому ст..225 КПК України, лише навівши мотиви такого рішення.

Також під час судового розгляду суд має право допитати свідка, потерпілого, який допитувався відповідно до правил цієї статті, зокрема у випадках, якщо такий допит проведений за відсутністю сторони захисту або якщо є необхідність уточнення показань чи отримання показань щодо обставин, які не були з’ясовані в результаті допиту під час досудового розслідування.

Крім того, законодавець передбачив ст.97 КПК України, яка дає право суду скористатися показаннями з чужих слів, визнати їх доказами, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами.

У зв’язку з цим, необхідні роз’яснення, щодо оцінки показань свідків та потерпілих , які суд не може перевірити у судовому засіданні , а вони є основними , на підставі яких був складений обвинувальний акт.

Суддя-секретар судової палати з розгляду

кримінальних справ Апеляційного суду

Луганської області : Є.В.Тополюк

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу

У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я судової практики розгляду місцевими судами Луганської області проваджень ( справ) за ст.ст.384,385,387 КК України за 2010-2014 рр.