УЗАГАЛЬНЕННЯ Практики застосування судами Луганської області законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю.

Судова палата у цивільних справах

апеляційного суду Луганської області

Погоджено

Секретар палати______________В.І. Темнікова

26 березня 2015 року

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Практики застосування судами Луганської області законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю.

Матеріальна відповідальність працівників - це один з видів юридичної відповідальності, що виражається в обов’язку працівників покрити повністю або частково  матеріальну шкоду, що була заподіяна з їх вини.

До складу юридичних фактів, сукупність яких дає роботодавцю право притягти працівника до матеріальної відповідальності відносяться, зокрема такі факти, як: порушення працівником трудових обов’язків, наявність прямої дійсної шкоди, причиний зв’язок між порушенням і шкодою та вина працівника. Відсутність хоча б одного з цих фактів виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

Працівник не може бути притягнений до матеріальної відповідальності, якщо він не порушував своїх трудових обов’язків. Трудові обов’язки працівника можуть визначатися законодавством, колективним, трудовим договором, іншими локальними нормативними та індивідуальними актами. Поширеною є практика визначення кола трудових обов’язків працівників у посадових інструкціях, документах, які визначають порядок проведення робіт, вимоги до якості виготовленої продукції, виконуваної роботи.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються встановленням відповідальності

тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності визначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також не одержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або полагодити пошкоджене.

Виходячи з цього законодавство  вимагає від власника або уповноваженого ним органу створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення дорученого їм майна. Працівники зобов’язані дбайливо ставитися до майна підприємтсва, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоди.

Правові норми інституту матеріальної відповідальності поширюються також на випадки заподіяння прямої дійсної шкоди працівниками громадянам (суб’єктам підприємницької діяльності та фізичним особам, які використовують найману працю в споживчому господарстві), з якими працівники перебувають у трудових відносинах.

Таким чином, судовому розгляду підлягають:

- заяви власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу, а також заяви фізичних осіб, які використовують найману працю, до працівника про відшкодування шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток, а також в розмірі, що не перевищує цей заробіток (перевищує, але законом встановлена відповідальність в межах середнього місячного заробітку), якщо відшкодування не може бути проведене за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати,

-  заяви працівників, не згодних із відрахуваннями, проведеними власником або уповноваженим ним органом, чи з його розміром.

Судами Луганської області, які перебувають на підконтрольній українській владі території і які надали відповідні матеріали для проведення узагальнення,  у 2013-2014 роках було розглянуто 10 цивільних справ, пов’язаних з відшкодуванням матеріальної шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям іх працівниками. Зокрема, Кремінським районним судом – було розглянуто 4 цивільні справи вказаної категорії, Новоайдарським  районним судом – 1 справа, Новопсковським районним судом- 2 справи, Сєвєродонецьким міським судом – 3 справи.    

Аналізуючи  розглянуті судами області справи, слід зазначити, що з відповідними позовами про відшкодування шкоди, як правило, зверталися підприємства–роботодавці. При цьому мають місце позови як про безпосереднє відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок пошкодження або зіпсування майна підприємств або здійснення зайвих виплат на користь третіх осіб, так і позови в порядку регресу після виплати відповідних сум відшкодування підприємствами – роботодавцями третім особам. Справи за позовами працівників з питання зменшення розміру відрахувань, які здійснюються роботодавцями з метою покриття спричиненої шкоди місцевими судами Луганської області протягом  2013-2014 років не розглядалися.

За результатами вивчення матеріалів можна зробити висновок, що районні та міські суди в цілому дотримуються вимог законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю, належним чином   встановлюють наявність підстав і умов для покладання на працівників матеріальної відповідальності, правильно визначають види і межі матеріальної відповідальності, не допускають випадків необгрунтованого зменшення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню.

Так в провадженні  Новопсковського районного суду перебувала справа за позовом відділу культури Новопсковської РДА Луганської області до директора Новопсковської школи мистецтв А. про відшкодування шкоди в розмірі 1645,36грн, яка утворилась  в результаті неналежної організації ведення бухгалтерського обліку, внаслідок чого було зайво виплачено заробітну плату співробітникам навчального закладу. Рішенням суду від 24.01.2013 року позов було задоволено з огляду на те, що факт спричинення шкоди підтверджено матеріалами справи і відсутні докази того, що зайві виплати були здійснені внаслідок лічильної помилки, а розмір шкоди не перевищує середній місячний заробіток відповідача. Ухвалою апеляційного суду зазначене рішення було залишено без змін. Покладаючи в даному випадку на відповідача обов’язок по відшкодуванню шкоди суд першої інстанції цілком обгрутовано керувався положеннями п. 2 ст.133 КЗпП України та п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду україни від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»

Сєвєродонецьким міським судом була розглянута справа КП «Сєвєродонецьке тролейбусне управління» до Б. про відшкодування шкоди. При розгляді справи судом першої інстанції були встановлені наступні обставини.

18 червня 2011 року відповідач Б., працюючи водієм тролейбуса скоїв зіткнення з автомобілем «Daewoo Lanos», внаслідок чого пасажиру легкового автомобіля Г. були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження. Вироком суду водія тролейбуса Б.визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України і стягнуто з КП «Сєвєродонецьке тролейбусне управління» на користь потерпілої Г. 1607,72 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди та 8000 грн. – в рахунок відшкодування моральної шкоди. Комунальне підприємство перерахувало на користь потерпілої Г. 9607.72 грн.після чого звернулося з позовом до відповідача Б про стягнення сплачених на користь потерпілої Г. суми відшкодування.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду від 03.10.2013 року позов було задоволено та з відповідача на користь позивача було стягнуто в порядку регресу 9670,72 грн.

У мотивувальній частині рішення суд зазначив , що відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну з вини іншої, має право зворотної вимоги (регресу) до винної  особи у розмірі сплаченого відшкодування. Одночасно суд першої інстанції послався на положення п.3 ч.1 ст. 134 КЗпП України, згідно з якими працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли  шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

Крім того, Сєверодонецьким міським судом було розглянуто справу за позовом Комунального комерційного підприємства «Донелектроавтотранс»до К. про відшкодування шкоди, під час розгляду якої були встановлені наступні обставини.

Відповідач К. працював на підприємстві позивача у якості водія тролейбуса і 22.01.2013 року з його вини сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль «INFINITI FX 50», що належав Б. Постановою від 20.02.2013 року відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Матеріальна шкода  внаслідок пошкодження автомобіля «INFINITI FX 50» становила 169099,18грн. і рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 05.04.2013 року за  позовом Комунального комерційного підприємства «Донелектроавтотранс»  зазначена сума коштів була стягнута на користь Б. в рахунок відшкодування майнової шкоди. 

   Комунальне комерційне підприємство «Донелектроавтотранс» звернулось з позовом до відповідача К . про відшкодування шкоди в порядку регресу і рішенням Сєвєродонецького міського суду від 03.06.2014року з відповідача К. було стягнуто на користь ККП «Донелектроавтотранс»  5697,53грн. в рахунок відшкодування шкоди.       

Розмір відшкодування в даному випадку був обмежений середнім місячним заробітком працівника відповідно до вимог ст.132 КЗпП України.

Кремінським районним судом Луганської області була розглянута

цивільна справа за позовом Комунального підприємства «Кремінське виробниче управління водопроводно-комунального господарства» до колишнього керівника цього підприємства В. про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівників. Під час  розглядусправи було встановлено, що двоє працівників вказаного комунального підприємства були незаконно звільнені і рішеннями Кремінського районного суду Луганської області від 07.10.2013 року та  Сніжнянського міського суду Донецької області від 18.03.2014 року були поновлені на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за порушення умов трудового договору та компенсації за видання наказу про звільнення. Загальна сума стягнень за рішеннями судів становила 156188,78грн. Зазначена сума була обґрунтовано стягнута з колишнього керівника підприємства у повному обсязі на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП України.

Також, Кремінським районним судом Луганської області була розглянута цивільна справа за позовом ТОВ «Татіус» до П. про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незабезпечення належного збереження матеріальних цінностей. Позивач у своїх позовних вимогах ставив питання про відшкодування матеріальної шкоди, яка, зокрема, полягає у вартості відновлювального ремонту автомобіля – 61575,43грн. та у витратах, пов’язаних з необхідністю найму іншого транспортного засобу замість пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля - 16791,4 грн. Під час розгляду вказаної справи були встановлені наступні обставини.

Відповідач П. перебував у трудових відносинах з  ТОВ «Татіус» на підставі строкового трудового договору від 17.09.2012 року і працював у якості водія транспортного засобу. З відповідачем також було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, безпосередньо пов’язану із збереженням та перевезенням матеріальних цінностей.

04.07.2013 року з вини відповідача П. сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено орендований підприємством-позивачем автомобіль «RENAULT  LOGAN». Постановою суду відповідача П. було визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП України.

Вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи становила 61575,43 грн. і суд першої інстанції дійшов висновку стосовно необхідності стягнення з відповідача саме зазначеної суми коштів у якості  відшкодування прямої дійсної шкоди, спричиненої підприємству під час виконання ним своїх трудових обов’язків з урахуванням тієї обставини, що з працівником підприємства було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. В частині відшкодування вартості найму іншого автомобіля замість пошкодженого у задоволенні позовних вимог  ТОВ «Татіус» було відмовлено у зв’язку з їх недоведеністю.  

Під час розгляду справ суди в цілому дотримувалися вимог законодавства та виходили з того, що працівники несуть відповідальність лише за пряму дійсну шкоду. Розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суди визначають відповідно до ст. 135-3 КЗпП,  Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116. У необхідних випадках розмір шкоди  визначався шляхом проведення експертиз.

Під час підготовки справ про відшкодування шкоди суди належним чином перевіряють  наявність документів, які підтверджують  факт і розмір прямої дійсної шкоди, а у разі відсутності вирішують питання про  подання сторонами таких документів, зокрема довідок про вартість майна, довідок про розмір зайвих грошових виплат, актів про зіпсування та пошкодження майна, доказів, що підтверджують  

винне порушення працівником обов’язків за трудовим договором і наявність причинного зв’язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка наступила, час її виявлення, інших доказів, які мають значення для визначення виду матеріальної відповідальності і розміру сум, що підлягають стягненню ( вироків та постанов суду про притягнення працівників до кримінальної та адміністративної відповідальності, рішень судів про визнання звільнень працівників незаконними та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, тощо)  

Під час розгляду справ про відшкодування шкоди положення ст. 137 КЗпП України щодо можливості зменшення розміру шкоди, яка підлягає покриттю працівником у разі порушення ним своїх трудових обов’язків судами не застосовувалися з огляду на відсутність відповідних умов для такого зменшення.

Також слід зазначити, що під час розгляду справ про відшкодування шкоди, заподіяної працівниками роботодавцю, суди належним чином перевіряли факт дотримання положень ст. 233 КЗпП України стосовно річного строку звернення до суду із відповідними позовами, як і факт дотримання вимог законодавства стосовно строків звернення до суду з регресними позовами.

Підсумовуючи результати узагальнення судової практики щодо застосування судами Луганської області законодавства, що регулює матеріальну відповідальність  працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю необхідно зазначити, що суди при ухваленні рішень в цілому дотримуються вимог діючого законодавства, враховують положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками і будь-які спірні питання з приводу застосування норм права, які регулюють матеріальну відповідальність працівників за період часу, протягом якого здійснювалося узагальнення не виникали.

Узагальнення підготовлене суддею судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області  Є.А. Борисовим.