Узагальнення судової практики розгляду кримінальних справ (проваджень) щодо злочинів проти життя і здоров’я особи за 2014 рік

                                                                                           "ЗАТВЕРДЖУЮ"

 

                                                                                             Голова апеляційного суду

                                                                                             Луганської   області

                                                                                              В.К. Гаврилюк          

                                                                                                                                                 

 

                   Узагальнення судової практики розгляду

 кримінальних справ (проваджень) щодо злочинів проти життя і здоров’я особи за 2014 рік.

 

 

Дане узагальнення проводиться згідно рекомендації Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних  справ.

 

У зв’язку з проведенням на території Луганської області антитерористичної  операції  відповідне узагальнення було здійснено відносно судів, які знаходяться на підконтрольній державі території, а саме:

 

1. Лисичанський міський суд

2. Рубіжанський міський суд

3. Сєвєродонецький міський суд

4. Біловодський районний суд

5. Білокуракінський районний суд 

6. Кремінський районний суд

7. Марківський районний суд

8. Міловський районний суд

9. Новоайдарський районний суд

10. Новопсковський районний суд

11. Попаснянський районний суд

12. Сватівський районний суд

13. Старобільський районний суд

          14. Троїцький районний суд.

 

          Апеляційний суд Луганської області, який відновив свою роботу 18 листопада 2014 року, вироки щодо осіб, які вчинили кримінальні правопорушення проти життя і здоров’я особи, не виносив.  

 

          Відповідне узагальнення є не повним, оскільки решта судів, які працювали у першому півріччі 2014 року, знаходяться на не підконтрольній Українській державі території.    

 

 

          Злочини проти життя прийнято вважати найнебезпечнішими посяганнями на особу. Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються у нашій державі найвищою соціальною цінністю.

 

          Відповідно до  ст. 27 Конституції України, кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Умисне позбавлення життя іншої людини  належить до найтяжчих злочинів проти особи.

 

          Статистичні показники розгляду кримінальних проваджень

                                     зазначеної категорії

 

          В звітному періоді на розгляді у місцевих судах перебувало 327 кримінальних проваджень щодо злочинів проти життя і здоров’я особи (ст.ст. 115-145 КК України) відносно 427 осіб.

 

          Найчисельніші провадження в справах зазначеної категорії склали:

          - 242 кримінальних проваджень, щодо злочинів, передбачених

             ч. 1, 2 ст. 125 КК України.

 

           Менш чисельними, але дуже вагомими були кримінальні провадження:

          - 33 кримінальних проваджень, щодо злочинів, передбачених 

             ч. 1 ст. 115 КК України;

          - 3 кримінальні провадження за ч. 2 ст. 115 КК України;

          - 57 проваджень, щодо злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122 КК України;

          - 28 проваджень за ч. 1 ст. 121 КК України;

 

          Найменшу кількість кримінальних проваджень зазначеної категорії склали:

 

          - 7 проваджень за ч. 2 ст. 121 КК України;

          - 10 проваджень за ст. 128 КК України;

          - 1 провадження за ст. 124 КК України;

          - 1 провадження за ст.129 КК України;

          - 1 провадження за ст. 118 КК України;

          - 1 провадження за ст.119 КК України;

          - 4 провадження за ст.135 КК України.

 

          Також в звітному періоді на розгляді місцевих судів Луганської області перебували 43 кримінальні провадження зазначеної категорії, за якими обвинуваченим інкримінувались одразу декілька статей або частин однієї статті.

 

          Отже, в звітному періоді з усіх кримінальних проваджень зазначеної категорії, що перебували на розгляді місцевих судів Луганської області були розглянуті 213 проваджень, з них:

          - 158 кримінальних проваджень із постановленням вироку;

          - 10 проваджень було закрито у зв’язку з примиренням потерпілого з

             обвинуваченим;

          - 2 провадження із застосуванням примусових заходів медичного

             характеру;

          -  за 2 кримінальними провадженнями обвинуваченого було звільнено

             від кримінальної відповідальності на підставі ст. 44 КК України;

          - 2 кримінальні провадження у відношенні неповнолітнього, якого

            було передано під нагляд батьків;

          - 1 кримінальне провадження  відносно особи стосовно якої були

  застосовані заходи медичного характеру.

          Також слід зазначити, що серед кримінальних проваджень зазначеної категорії, які перебували в провадженні судів першої інстанції, 15 проваджень надійшли з угодою про примирення між потерпілим та обвинуваченим, з яких в затвердженні однієї угоди про примирення судом було відмовлено, провадження повернуто прокурору для проведення досудового розслідування.

 

          Залишок нерозглянутих кримінальних проваджень зазначеної категорії на кінець звітного періоду склав 38 проваджень.

 

          Відповідно до ч.4 листа Вищого спеціалізованого суду України щодо проблемних питань при застосуванні положень ст.ст. 115-145 КК України, в яких використовуються оціночні поняття:   

 

          1) п.5 ч.2 ст. 115 КК України - вбивство вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, передбачає такі способи вбивства, коли з позбавленням життя однієї людини створювалася реальна небезпека позбавлення життя інших осіб. Постановою Пленуму ВСУ від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» роз’яснено, що як учинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, умисне вбивство кваліфікується за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною.

 

          Вказівку закону про небезпеку для життя багатьох осіб слід розуміти як небезпеку спричинення смерті не тільки потерпілому, а ще хоча б одній людині. Вказана норма статті може бути застосована і тоді, коли з урахуванням використаних знарядь вбивства (наприклад, вибухівки) небезпека загрожувала життю однієї особи, але міг постраждати всякий, хто знаходився в цьому місці.

 

          2) «тяжкою образою з боку потерпілого» передбачену нормами       ст.ст. 116, 123 КК України слід вважати приниження честі і гідності особи, яке виражене в такій непристойній формі, яка вважається особливо образливою. Відповідно до Пленуму ВСУ від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» до тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб. Така образа може бути вчинена в усній чи письмовій формі або шляхом дії. Наприклад, публічні цинічні зневажливі вислови, нецензурна лайка чи висловлення принизливих характеристик на адресу потерпілого або близьких йому осіб; шляхом виконання карикатури чи компонованої фотографії, які зображують вказаних осіб у принизливому вигляді; у цинічно-глузливому торканні до тіла потерпілого, демонструванні непристойних жестів, плювання в обличчя, зривання одягу з оголенням інтимних частин тіла тощо. Як правило тяжка образа супроводжується протизаконним насильством збоку потерпілого. Окрім цього, при вирішенні питання, яку образу слід вважати тяжкою, слід враховувати не тільки образу, але й індивідуальні особливості особи винного (підвищену нервову збудливість, пов’язану зі станом здоров’я).

 

          3) «сильний фізичний біль», який законодавець закріпив в диспозиції ст.127 КК України, - це особлива психофізіологічна реакція організму, яка характеризується неприємними сенсорними відчуттями, а також біль, що виникає з фізичних, хімічних, біологічних, психічних факторів.

 

          Сильний фізичний біль як обов'язкова ознака об'єктивної сторони катування означає психічний стан особи, який характеризується відчуванням особою сильного (фізичного та психічного дискомфорту) страждання внаслідок побоїв, мучення або інших насильницьких дій, пов'язаних з фізичним впливом на потерпілого. Фізичний біль свідчить про порушення саме фізичної цілісності, однак він може виникати не тільки внаслідок фізичного впливу на потерпілу особу. Сильний фізичний біль як оціночна ознака може встановлюватися тільки з урахуванням конкретних обставин злочину, а саме: характеру посягання, засобів фізичного впливу на потерпілого, способу вчинення злочину, локалізації ударів, їх інтенсивності, больового порогу потерпілого тощо. На визнання фізичного болю сильним можуть також впливати суспільно небезпечні наслідки такого впливу на потерпілого у вигляді певного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

 

          Встановлення факту сильного фізичного болю є компетенцією суду. Воно являє собою специфічну форму відображення волі законодавця щодо криміналізації одного з можливих суспільно небезпечних наслідків катування. Ступінь заподіяння фізичного болю завжди потребує своєї оцінки, оскільки обов'язково повинні бути враховані суб'єктивні особливості потерпілого, об'єктивні умови вчинення злочину, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень тощо.

 

          «Фізичне страждання» – це біль, якого людина відчуває постійно протягом більш-менш тривалого часу. Фізичне страждання неспроможне мати чітких критеріїв визначення, оскільки на відміну від травми, захворювання, патологічного гніву й болю медичним терміном визначається шкода здоров'ю.

 

          «Моральне страждання» використовується у диспозиції ст. 127 КК України. Проте, його визначення відсутнє як на законодавчому рівні, так і теоретичному, тому доцільно виділити, що скоєння будь-якого злочину супроводжується таким стражданням для потерпілого.

 

          4) «неналежним виконанням обов’язків» відповідно до ст. 131 КК України слід вважати таку діяльність медичного чи іншого працівника, яка не відповідає вимогам нормативних актів, правил, наказів і розпоряджень в галузі протидії СНІДУ або іншим інфекційним невиліковним хворобам. Це може виражатися в порушені певних правил при переливанні крові, наданні медичної допомоги, взятті крові для аналізу, при вирішенні питання про розміщення в палатах чи відділеннях хворих або затриманих за правопорушення, наркоманів; використання нестерильних, належним чином не продезінфікованих медичних інструментів і шприців, використання біологічних рідин, клітин, органів і тканин без їх лабораторного дослідження на ВІЛ-інфекцію, незабезпечення керівництвом закладу охорони здоров’я персоналу цього закладу необхідними засобами захисту згідно зі встановленими Кабінетом Міністрів переліком та нормативами, не здійснення або неналежне здійснення протиепідемічних заходів, метою проведення яких є запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізація та ліквідація їх осередків, спалахів та епідемій  тощо. Така діяльність працівника вчинюється внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення  до своїх обов’язків. Наслідками вказаного злочину є зараження іншої людини вірусом імунодефіциту чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечним для життя людини.

 

          «неналежним виконанням обов’язків» відповідно до ст. 137 КК України є бездіяльність особи, яка займається вихованням, наглядом, тренуванням, по виконанню покладених на неї обов’язків щодо охорони життя і здоров’я дітей. Може мати місце у випадках, коли особа виконує покладені  на неї обов’язки, але не так, як цього вимагають відповідні правила, інструкції, інші приписи, або обстановка, в якій знаходяться вихованці. Крім обов’язків, які передбачені нормативними актами, угодами, наказами, або витікають з життєвих ситуацій, які не регламентуються писаними правилами, така особа має можливість забезпечити охорону життя і здоров’я дітей, проте не виконує або виконує неналежним чином професійні чи службові обов’язки внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення. Зокрема: ненадання безоплатної медичної, психологічної допомоги, не проведення безоплатного протезування дітям-інвалідам, ненадання необхідної допомоги дітям, хворим на СНІД та інші невиліковні тяжкі хвороби, прийняття на роботу дітей без попереднього медичного огляду і висновку про відсутність протипоказань до праці тощо.

 

          Відповідно до ст. 140 КК України «неналежне виконання обов’язків» медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, може мати місце у відмові від госпіталізації хворого, який потребує невідкладної допомоги, від проведення діагностики захворювання або проведення невідкладної операції чи іншого втручання, залишення хворого без належного нагляду чи контролю, несвоєчасний або неправильний діагноз захворювання, залишення сторонніх предметів в організмі хворого під час хірургічної операції, застосування неправильного лікування, порушення правил виготовлення, зберігання або застосування лікарських засобів тощо. Також може виражатися в недбалому проведенні операції або інших процедур, неправильному дозуванні лікарських препаратів, порушенні певних правил при приготуванні ліків, порушенні строків і порядку проведення передбачених законодавством профілактичних медичних оглядів і щеплення тощо.

 

          5) «тяжкі наслідки» передбачені ст. 135 КК України є тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Між залишенням у небезпеці та тяжкими наслідками повинен бути встановлений причинний зв'язок (внаслідок ненадання допомоги наступали тяжкі наслідки). Якби  допомога була надана, то наслідки не настали б.

 

          «тяжкі наслідки» передбачені ст. 137 КК України є середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження одному або кільком неповнолітнім, зникнення їх безвісті тощо.

 

          «тяжкі наслідки» передбачені ст. 138 КК України є настання смерті, тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження.

 

          «тяжкі наслідки передбачені ст. 139 КК України є тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, або якщо це викликало важкі ускладнення хвороби.

 

          «тяжкі наслідки» передбачені ст. 140 КК України це настання смерті, тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, інвалідність або інше ускладнення хвороби.

 

          «тяжкі наслідки» передбачені ст. 141 КК України – це середньої тяжкості або тяжкі телесні ушкодження, тяжке ускладнення хвороби або інвалідність.

 

          У звітному періоді на розгляді Лисичанського міського суду Луганської області перебувало кримінальне провадження відносно Каменського В.В. за злочин, передбачений ст. 118 ККУкраїни.

          При розгляді вищевказаного кримінального провадження, суд всебічно вивчив всі обставини провадження та встановив, що обвинувачений Каменський В.В., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, під час сварки з потерпілим Єрємєєвим М.В., у відповідь на завдані йому останнім 3 удари ножем та нанесені в результаті легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, а також намагання з боку потерпілого завдати йому удара ножем в область верхньої частини тіла, сприймаючи створену обстановку, - як реальне посягання на своє життя, захищаючь від протиправних дій, перехопив своєю рукою руку Єрємєєва М.В. з ножем, та умисно завдав потерпілому 2 удара ножем в область грудної клітини зліва, спричинивши тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя, та які привели до смерті потерпілого Єрємєєва М.В., чим перевищив межі необхідної оборони, припустившись явної невідповідності обраного способу захисту, характеру та небезпечності посягання, а також обстановці захисту, чим скоїв злочин, передбачений ст. 118 КК України, а саме умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

          Суд, вивчивши всі обставини справи, особу обвинуваченого, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, дійшов висновку, що вина обвинуваченогоКаменського В.В. доведена повністю. Останній свою вину визнав повністю та щиро розкаявся.

          Беручи до уваги обставину, що пом’якшує покарання, а саме: визнання вини та щире каяття, а також обставину, що обтяжує покарання, а саме: вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, суд вважав, що достатнім покаранням обвинуваченому Каменському В.В. буде позбавлення волі на 2 роки.

 

Кваліфікуючі ознаки «протизаконне насильство» та «систематичне знущання», передбачені ст. 116 КК України, їх наявність для виникнення сильного душевного хвилювання може свідчити про виникнення вказаного складу злочину. Якщо таке хвилювання було обумовлене іншими обставинами, вказаний склад злочину, відсутній.

Насильство може бути як фізичним (завдання ударів, заподіяння тілесних ушкоджень, побої, незаконне позбавлення волі) так і психічним (погроза заподіяти фізичну, моральну чи майнову шкоду). Таке насильство повинно бути значним, тобто спроможним за своїм характером викликати сильне душевне хвилювання, а також реальним, а не уявним. Стаття 116 КК України може бути застосована лише за умови, що насильство, яке викликало сильне душевне хвилювання, було незаконним, протиправним. Поняттям насильства охоплюються будь-які дії насильницького характеру, в тому числі зґвалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом тощо. Основна вимога – спроможність викликати в особи стан сильного душевного хвилювання.

«Систематичне знущання» – це вчинення не менше ніж три рази певних дій, які принижують честь і гідність особи, завдаючи їй моральних страждань, що багаторазово супроводжуються умисним заподіянням потерпілому психічних або моральних страждань з приниженням людської гідності незалежно від форми їх здійснення.

Це особливо цинічне глузування, тривале кепкування над особою, образа дією або словом. Знущання може бути тривалим чи одноактним чи навіть одномоментним проявом поведінки. Головним є те, що такі діяння завжди поєднані з умисним спричиненням потерпілому психічних, моральних страждань, з приниженням його людської гідності. Це умисне спричинення психічних, моральних страждань незалежно від форми їх заподіяння та тривалості. Може проявлятись у фізичному насильстві (нанесенні численних ударів, штовханні, нанесенні ран гострими предметами), безжалісному, грубому поводженні з потерпілим, що завдає йому фізичних та психологічних страждань (позбавлення їжі, води, одягу), принизливому ставленні до потерпілого (постійні образи, цькування, цілеспрямоване висміювання, глум над ним тощо).

 

Передбачені ст. 120 КК України: «жорстоке поводження» – це безжалісні, грубі діяння особи, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, ліків, води, одягу, сну, житла, примушування до вчинення дій сексуального характеру тощо);

«шантаж» – це погроза розголосити відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці. Ці відомості можуть як відповідати дійсності, так і бути помилковими. Важливо, що вони мають такий характер, що потерпілий не бажає їх розголошувати. Також змістом шантажу може бути залякування заподіянням іншої шкоди – звільнення з роботи, розлучення, позбавлення засобів до існування, виселення, відібрання дитини тощо;

«примус до протиправних дій» – це фізичний або психічний вплив на особу з метою спонукання її до дії, вчинення якої заборонене законодавством. Такий вплив може полягати в застосуванні фізичного або психічного насильства щодо потерпілого або близьких йому осіб, погрозі знищення або пошкодження майна тощо;

«систематичне приниження людської гідності» – це тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні (три і більше) образи, глумління над потерпілим, цькування, поширення наклепницьких вигадок, явно несправедлива критика, інше принизливе ставлення до потерпілого тощо);

«матеріальна залежність» – випадки, коли потерпілий отримує від винного істотну матеріальну підтримку або перебуває на його утриманні (наприклад, залежність непрацездатної жінки від чоловіка, неповнолітніх дітей від батьків, підопічних від опікунів тощо).

Під «іншою залежністю» слід розуміти залежність підлеглого від начальника, учня — від викладача, одного родича — від іншого та інше. Самогубство або замах на самогубство, що стало наслідком перевищення влади або службових повноважень, охоплюється ст. 365 КК України і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 120 КК України.

 

«Спосіб, що має характер особливого мучення» за ч.2 ст. 121 КК України – має місце тоді, коли його заподіяння здійснювалось у певний спосіб – супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема, шляхом тривалого позбавлення їжі, пиття чи тепла, залишення в шкідливих для здоров’я умовах та інші подібні дії. Сюди ж належать дії, пов’язані з багаторазовим або тривалим спричиненням особливого болю: шмагання, щипання, застосування термічних факторів тощо. Мучення викликають не просто больові відчуття, що мають місце при кожному тяжкому тілесному ушкодженні, а заподіюють особливо сильний фізичний біль і страждання. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катування.

 

«Характер мордування» за ч.2 ст. 126 КК України – це дії, що полягають у багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостро колючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії. Вирішення питання, чи мали дії характер мордування відноситься до компетенції слідчого, прокурора та суду.

 

«Реальні підстави побоювання здійснення погрози» відповідно до       ст. 129 КК України встановлюються в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних фактичних обставин. Враховується суб’єктивний критерій (сприйняття погрози потерпілим) і об'єктивний критерій (спосіб та інтенсивність її вираження, місце, час, обстановка висловлювання погрози, особу винного, характер стосунків між ним та потерпілим). Для визнання погрози вбивством реальною необхідно встановити, що винний вчинив такі дії, які давали потерпілому підстави побоюватися її здійснення, і що поведінка винного, його стосунки з потерпілим об’єктивно свідчили про реальність погрози.

 

Законодавство про охорону здоров’я не вживає поняття «невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК України). Однак, виділяють особливо небезпечні інфекційні хвороби, тобто хвороби, які характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров’я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення (СНІД, чума, холера, сказ, ящур тощо). Висновок про визнання тієї чи іншої особливо небезпечної інфекційної хвороби невиліковною слід робити у кожному конкретному випадку з урахуванням висновку судово-медичної експертизи. При цьому ст. 130 КК України – це тільки інфекційні хвороби, які передаються від заражених людей здоровим вірусами, а не іншими живими збудниками (в цьому разі має кваліфікуватись як інший злочин проти життя чи здоров’я людини).

 

Надати відомості про судову практику розгляду кримінальних проваджень, щодо злочинів, передбачених ст.ст. 116, 120, ч. 2 ст. 126, 129 та 130 КК України не має можливості, оскільки судами кримінальні справи (провадження) за вказаними статтями КК України за 2014 рік не розглядались.

 

«Дискримінація потерпілого» – це обмеження прав людини чи групи людей за певною ознакою (ознакою раси, кольору шкіри, національності, рідної мови, політичних чи релігійних переконань, соціального походження, майнового стану, роду занять, місця народження чи проживання, статі, сексуальної орієнтації, віку, інвалідності, стану здоров’я тощо або переслідування їх через наявність зазначених ознак. Якщо катування вчинюється з метою дискримінації у виді обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, то його треба кваліфікувати як за ч. 1 ст. 127 так і за ч. 2 ст. 161 КК України.

 

         Для застосування ч. 2 ст. 121 КК України необхідним є встановлення вини як до заподіяння тяжкого ушкодження, так і до смерті потерпілого. Щодо тяжкого тілесного ушкодження обов’язково повинна мати місце умисна вина у виді прямого чи не прямого умислу.

          Злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України, слід відрізняти від вбивства через необережність (ст. 119 КК України), за якою особа, не маючи умислу ні на спричинення смерті, ні на завдання тяжких тілесних ушкоджень, спричиняє смерть з необережності.

          Якщо умислом винного не охоплювалося заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті потерпілого в його діях є необережна вина, вчинене належить кваліфікувати як убивство через необережність.

          У випадках, коли особа, яка позбавляла потерпілого життя, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність і кваліфікувати за     ст. 119 КК України.         

        

         Вказівкою на вчинення вбивства новонародженої дитини «відразу після пологів» законодавець обмежує вчинення данного злочину певним проміжком часу, який є нетривалим і визначається в кожному конкретному випадку.

          Поняття «одразу після пологів», застосоване в диспозиції ст. 117 КК України – це певний проміжом часу, який є нетривалим і визначається в кожному конкретному випадку. Вбивство матір'ю своєї дитини через такий час після пологів, коли вже не можна говорити про особливий стан жінки, яка перенесла пологовий процес, не дає підстав для застосування ст. 117 КК України. В таких випадках відповідальність за вбивство настає на загальних підставах.

 

Злочини, передбачені ст.ст. 136 - 145 КК України пов’язані насамперед з охороною здоров’я людини, тому в більшості випадків застосування норм вказаних статей, зокрема з метою встановлення суб’єкту злочину, його професійних або службових обов’язків та вирішення питання стосовно складу злочину в кожному окремому випадку, існує необхідність реалізації бланкетних та відсильних норм, які зумовлюють застосування інших нормативно-правових актів, як приклад: «Основи законодавства України про охорону здоров’я»,  Закони України «Про охорону дитинства», «Про освіту» та інші.

Місцевими судами кримінальні справи (провадження) за ст.ст. 136-145 КК України у 2014 році не розглядались, тому висвітлити проблемні питання пов'язані з застосуванням вищезазначених норм не має можливості.

 

Зазначити причини зміни та скасування судом апеляційної інстанції вироків, ухвалених місцевими судами за результатами розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів проти життя і здоров’я особи не має можливості, так як у зв’язку з проведенням на території Луганської області антитерористичної  операції статистичні дані та наряди з копіями відповідних судових рішень апеляційного суду залишились в примішенні суду в м.Луганську.

 

 

 

 

          Судді судової палати

          з розгляду кримінальних справ

          апеляційного суду Луганської області                     А.В. Юрченко

 

                                                                                                    Ю.М. Луганський