УЗАГАЛЬНЕННЯ судової практики розгляду судами Луганської області справ щодо приватизації державного житлового фонду та гуртожитків за 2013-2015 роки

УЗАГАЛЬНЕННЯ

судової практики розгляду судами Луганської області справ щодо приватизації державного житлового фонду та гуртожитків.

     Дане узагальнення проводиться на виконання завдання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Вступ

Статтею 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.

Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Законом України від 04 вересня 2008 року № 500-VI "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (Закон № 500-VI) внесено зміни до Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" (Закон № 2482-XII) та дозволено приватизувати житло в гуртожитках, що перебуває у власності територіальних громад.

Законом України від 8 вересня 2011 року № 3716-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (Закон № 3716-VI) уточнено порядок передання гуртожитків у комунальну власність з метою наступної приватизації житлових приміщень законними мешканцями гуртожитків.

Щодо статистичних даних, то протягом 2015 року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області розглянуто 2 справи щодо приватизації державного житлового фонду та гуртожитків, за результатами  розгляду яких позовні заяви повернуті позивачам у зв’язку із поданням заяви без додержання вимог ЦПК України. Винесенні рішення Сєвєродонецьким міським судом Луганської області у 2015 році із зазначеної  категорії справ оскарженню в апеляційному порядку не підлягали.

Протягом 2014 року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області розглянуто 11 справ щодо приватизації державного житлового фонду та гуртожитків, за результатами розгляду яких 4 справи – залишено без розгляду та повернуто позивачу у зв’язку з наданням  заяви про відкликання даної заяви, 3 справи – без задоволення та 3 – без задоволення у зв’язку  з необґрунтованістю, 1 – відмовлено у відкритті провадження. В апеляційному порядку оскаржено 1 рішення суду, за результатами розгляду якої апеляційну скаргу відхилено, а рішення Сєвєродонецького міського суду  Луганської області залишено без змін.

У 2013 році Сєвєродонецьким міським судом Луганської області  розглянуто 5 справ щодо приватизації державного житлового фонду та гуртожитків, за результатами  розгляду яких 3 справи – залишено без розгляду та повернуто позивачу у зв’язку з наданням заяви про відкликання даної заяви, 1 справа - без задоволення у зв’язку із необґрунтованістю, по 1 справі - відмовлено у відкритті провадження. Ухвалені рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області протягом 2013 року із зазначеної категорії справ оскарженню в апеляційному порядку не підлягали.    

     За інформацією інших місцевих та районних судів Луганської області справи щодо приватизації державного житлового фонду та гуртожитків в 2013-2015 роках в провадження судів не надходили та не розглядалися.  

За період, що аналізується, судами Луганської області положення Закону України № 500-VI практично не застосовувались.

Оскільки офіційна судова статистика у справах зазначеної категорії судами не ведеться, то зробити висновок про точну динаміку росту звернень громадян за судовим захистом і про якість розгляду цієї категорії справ неможливо.

У попередні роки аналіз розгляду зазначеної категорії справ не проводився.

1. Джерела правового регулювання питань забезпечення реалізації                  житлових прав мешканців гуртожитків

Джерелами правового регулювання питань забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків є:

1) Конституція України;

2) Житловий кодекс Української РСР (ЖК УРСР);

3) Цивільний кодекс України (ЦК);

4) Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК);

5) Закон України № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»;

6) Закон України № 3716-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків";

7) Закон України № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду";

8) Закон України від 3 березня 1998 року № 147/98-ВР "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (Закон № 147/98-ВР);

9) Закон України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (Закон № 1382-IV);

 10) Типове положення про соціальний гуртожиток для осіб, які потребують соціального захисту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2007 року № 783;

11) постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (Постанова № 2);

12) наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 "Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян" (Наказ № 396);

13) Правила користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 5);

14) Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 11 грудня 1984 року № 470, та інших.

2. Визначення юрисдикції справ, пов'язаних із застосуванням Закону України

«Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» № 500-VI

Відповідно до статті 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства, суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до пункту 3 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" суди мають керуватися тим, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа.  Згідно зі статтею 16 ЦПК не  допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. Разом із тим суд також має врахувати, що в порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи у разі, якщо однією із сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов’язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.

Тому справи за позовами:

-про визнання права на приватизацію житла у гуртожитку;

-про встановлення факту проживання в гуртожитку;

-про виселення з гуртожитку;

-про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку;

-про розірвання договору найму і стягнення заборгованості по квартплаті;

-про визнання договору найму недійсним - розглядаються у порядку цивільного судочинства місцевими загальними судами, а не в порядку адміністративного судочинства.

Позивачами у цій категорії справ є власники гуртожитків та органи місцевого самоврядування. Відповідачами виступають мешканці гуртожитків.

Натомість, справи щодо вирішення питання про надання дозволу на передання мешканцям гуртожитків житла у власність шляхом приватизації, про оскарження рішень органів місцевого самоврядування про визначення порядку використання гуртожитку, який не передбачає його подальшої приватизації; справи за позовами про оскарження рішень органів приватизації щодо включення вартості гуртожитку до складу цілісного майнового комплексу підприємства, що підлягає приватизації розглядаються в порядку  адміністративного судочинства.

Відповідно до Закону № 500-VI прийняття рішень, спрямованих на забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків на житло шляхом приватизації, належить до компетенції органів місцевого самоврядування. Орган місцевого самоврядування може ставати учасником цих правовідносин як носій владних повноважень, завдяки яким він забезпечує можливість мешканцям гуртожитків реалізувати своє конституційне право на житло.

3. Визначення основних положень Закону України № 500-VI

«Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»

12 січня 2015 року Президент України Петро Порошенко підписав Закон України, який вносить зміни до пункту 3 розділу 7 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» і відповідно продовжив строк мораторію на відчуження гуртожитків  до 01 жовтня 2019 року. Даним пунктом визначається, що установлюється мораторій на відчуження «крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад» гуртожитків, які перебувають  у повному господарському віданні або оперативному управлінні  підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності або увійшли до  статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених  у процесі приватизації чи корпоратизації.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»  право приватизації гуртожитків поширюється на громадян, у тому числі на військовослужбовців і працівників Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройної Сили України та інших утворених відповідно до Законів України  військових формувань, осіб рядового та начальницького складу та працівників міністерства внутрішніх справ України, Державних кримінально – виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, рятувальників та членів їхніх сімей, які не мають власного житла, більше п’яти років на законних підставах, зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають в них.

Слід також додати, що частина 3 Закону передбачає, що приватизувати можна гуртожитки, які є об’єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають на господарському віданні чи оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України,  Державної прикордонної Служби України, Збройних Сил України  Та інших утворених відповідно до Законів України військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України, Державно кримінально виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, системи цивільного захисту та державних навчальних закладів та гуртожитків, що були включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації «корпоратизації».

Відповідно до статті 1 Закону № 500-VI дія цього Закону поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них. Тобто законом передбачено, що під захист підпадають особи, які дотримали певних умов.

Першою з визначених умов для одержання мешканцем гуртожитку права на приватизацію кімнати в гуртожитку, наявність якої необхідно врахувати під час розгляду цієї категорії справ, є відсутність в особи власного житла.

При цьому  сфера  дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об’єктами права державної чи комунальної власності, та гуртожитки, які перебувають у повному чи господарському віданні  чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управління житловим фондом незалежно від форми власності, крім гуртожитків, що знаходяться на балансі військових частин, закладів, установ та організацій збройних сил України та Міністерства внутрішніх справ України.

Разом з тим Закон не поширюється на громадян, які проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання у зв’язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв’язку з роботою «службою за контрактам», осіб, які мешкають у гуртожитку без законних підстав «без офіційної реєстрації місця проживання»; громадян, які проживають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі і потребують поліпшених житлових умов, або жила площа яких тимчасово заселена, або повернути колишнє жиле приміщення яким не має  можливості; на військовослужбовців, працівників Збройних Сил України та Міністерства Внутрішніх Справ України, які проживають у гуртожитках; а також на осіб, які потребують медичної допомоги у зв’язку із захворюванням на туберкульоз; на осіб, які проживають в гуртожитках, що мають статус соціальних на момент набрання чинності цим Законом.

            До того ж норми Закону не поширюються на гуртожитки, що на законних підставах знаходяться у приватній власності, крім гуртожитків, що було включено до статутних капіталів товариств створених у процесі приватизації (копроратизації).

             Громадяни, на яких поширюється дія Закону можуть реалізувати конституційне право на житло або:

1)      Шляхом приватизації житла гуртожитку, у випадках, передбачених  цим Законом;

2)      Шляхом отримання соціального житла, відповідно до цього Закону та Закону України «Про Житловий фонд соціального призначення»  від 12 січня 2006 року № 3334-

3)      Шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого «своєї сімї житлового питання відповідно житлового питання» відповідно  до Цивільного законодавства України».

При цьому забезпечення реалізацій конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюються дія Закону, здійснюється з дотриманням таких підходів:

1)      Всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад у визначений цим Законом строк;

2)      Передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону має бути здійснена в строки, передбачені державною програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

3)      Передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється  відповідно до Порядку, передбаченого Законом України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності»  від 03 березня 1998 року, та прийнятих  відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням  особливостей Закону.

4) Гуртожитки, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), передаються у власність територіальних громад відповідно до державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом;

5) Рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд;

6) Видатки, пов'язані з капітальним ремонтом гуртожитків (їх цілісних майнових комплексів), що передаються у власність територіальних громад згідно з цим Законом, здійснюються за рахунок передбачених на це відповідно до державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад коштів державного та місцевих бюджетів;

7) Допоміжні приміщення у гуртожитках передаються у спільну сумісну власність власникам житлових приміщень у таких гуртожитках безоплатно і окремо приватизації не підлягають;

8) Земельні ділянки, необхідні для утримання та експлуатації гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, не підлягають приватизації чи продажу у зв'язку з приватизацією жилих і допоміжних приміщень у них, а залишаються у власності відповідної територіальної громади (або передаються їй у власність) згідно з чинним законодавством;

9) Утримання приватизованих та неприватизованих житлових, нежитлових і допоміжних приміщень у гуртожитках та прибудинкових територій здійснюється за рахунок коштів їх власників у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

10) Власники житлових і нежитлових приміщень у гуртожитках є співвласниками допоміжних приміщень у гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням гуртожитку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні гуртожитку;

11) Власники житлових та нежитлових приміщень у гуртожитку можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку відповідно до закону;

11-¹) Громадяни, які на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитку та фактично проживають у ньому, мають право, за наявності згоди власника гуртожитку, здійснювати за власні кошти ремонт житлових та допоміжних приміщень у гуртожитку з наступним відшкодуванням здійснених ними витрат у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

12) Користування закріпленою за гуртожитками, на які поширюється дія цього Закону, прибудинковою територією здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Земельним кодексом України.

Реалізація мешканцями гуртожитку права на житло шляхом приватизації житлових приміщень у гуртожитках закріплена в ст.4 Закону.

1. Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Приватизація житлових приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

2. Громадяни, які на законних підставах проживають у гуртожитках державної форми власності, гуртожитках, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), набувають право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади.

Статтею 1 Закону № 500-VI також визначені об'єкти, на які поширюється його дія, та ті, які не можуть бути приватизованими.

Розглядаючи справи цієї категорії, судам необхідно звертати увагу на те, чи є гуртожиток об'єктом приватизації.

Може бути приватизовано кімнати у гуртожитках, які є об'єктами права державної та комунальної власності, крім кімнат у гуртожитках, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону, Міністерства внутрішніх справ України та державних навчальних закладів.

Не може бути приватизовано кімнати у гуртожитках, що перебувають у приватній власності, крім кімнат у гуртожитках, які включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Тобто Закон № 500-VI містить чіткий перелік гуртожитків, мешканці яких не мають право на приватизацію житлових приміщень.

При розгляді цієї категорії справ необхідно звертати увагу та з'ясовувати приналежність гуртожитку чи кімнат у гуртожитку для визначення закону, що регулює спірні правовідносини, оскільки висновок суду залежить від того чи належить житлове приміщення або гуртожиток до категорії, на які не поширюються гарантії, передбачені Законом № 500-VI.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 500-VI забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього закону, здійснюється з дотриманням таких підходів:

1) передання та прийняття гуртожитків, що є об'єктами державної власності, у власність територіальних громад здійснюється відповідно до Закону № 147/98-ВР та з урахуванням особливостей, визначених цим нормативно-правовим актом;

2) передання гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої ним особи) або за рішенням суду;

3) прийняття гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальної громади здійснюється за рішенням відповідної місцевої ради (або за рішенням її виконавчого органу з наступним затвердженням цією радою);

4) передання гуртожитків, що є об'єктами приватної власності, у власність територіальних громад здійснюється на договірних умовах відповідно до чинного законодавства;

5) після прийняття гуртожитку у власність територіальної громади згідно з цим законом місцева рада приймає на сесії в межах своєї компетенції відповідне рішення щодо подальшого його використання, а саме: залишити цілісний майновий комплекс у статусі "гуртожиток" та дозволити приватизацію його житлових і нежитлових приміщень. У цьому разі здійснюється приватизація приміщень гуртожитку його законними мешканцями згідно з Законом № 500-VI.

Водночас місцева рада в межах своєї компетенції може прийняти інше рішення щодо подальшого використання гуртожитку - надати цілісному майновому комплексу статус соціального житла, перепрофілювати гуртожиток та використовувати його за іншим призначенням, знести цілісний майновий комплекс колишнього гуртожитку (підпункти "б" - "ґ" пункту 5 частини першої статті 5 Закону № 500-VI).

Окремо можна вирізнити категорію спорів мешканців гуртожитку щодо визнання незаконною передачі гуртожитків до статутних фондів товариств у процесі їх приватизації чи корпоратизації.

Також судам необхідно враховувати вимоги Закону № 500-VI. У частині четвертій статті 14 цього Закону передбачено, що рішення про передачу гуртожитків у власність територіальних громад приймають відповідні органи управління (уповноважені особи) власників гуртожитків або суд. Разом із тим у частині третій статті 14 Закону № 500-VI передбачено порядок передачі гуртожитків, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що обумовлене необхідністю попередньої повної компенсації вартості гуртожитку і безоплатна передача можлива лише за згодою власника гуртожитку. Крім того, у пункті 1 частини першої статті 18 Закону № 500-VI до компетенції органу місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації житла у гуртожитках віднесено і прийняття рішення про прийняття у власність відповідної територіальної громади гуртожитків (майнових комплексів) відповідно до цього Закону.

Отже, саме власник гуртожитку та орган місцевого самоврядування наділені повноваженнями вирішувати питання передачі та умов такої передачі і прийняття у комунальну власність гуртожитку. Оскільки суд відповідно до статті 15 ЦПК розглядає справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, при розгляді такої категорії справ, перш за все необхідно з'ясувати: чи ставилося питання передачі гуртожитку у комунальну власність перед власником гуртожитку та перед органом місцевого самоврядування, чи вирішувалося ними воно і які результати вирішення.

У статті 8 Закону № 500-VI передбачено, що громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які на законних підставах зареєстровані та тривалий час (не менш як п'ять років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створено органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми. Проте Закон № 500-VI не визначає особливий механізм реалізації цього права. Суд також своїм рішенням не може передавати у власність територіальної громади приміщення гуртожитків, оскільки не може перебирати на себе повноваження органу місцевого самоврядування.

Що стосується судової практики розгляду справ щодо приватизації державного житлового фонду, в тому числі і відмови у проведенні приватизації житла, то остання судами Луганської області не напрацьована, оскільки справи цієї категорії судами в період  2013-2015 років не розглядались.

Однак, слід зазначити, що правові основи приватизації державного житлового фонду визначає Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Стаття 1 Закону визначає поняття приватизації державного житлового фонду, відповідно до якої приватизація державного житлового фонду – це відчудження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для поживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об’єктів приватизації належить квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секціях), кімнати у квартирах одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі – квартири, (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму).

Також, Закон визначає об’єкти які не підлягають приватизації, зокрема: квартири-музеї; квартири (будинки) житлові приміщення в гуртожитках, розташовані на територіях законних військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних садів, зоологічних, регіональних, ландшафтних паків, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідниках, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення в гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (яких неможливо забезпечити безпечне проживання); квартири (кімнати, будинки), віднесені в установленому законом порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення в гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов’язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Одноквартирні будинки, а також квартири в будинках, житлові приміщення в гуртожитках, включені до планів ремонту, можуть бути приватизовані за згодою наймачів з наданням їм відповідної компенсації у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

П.5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає,  що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Отримати державне житло у власність мають право всі повнолітні члени сім*ї які постійно мешкають у квартирі (будинку), державного житлового фонду, або за якими зберігається житло. Законом передбачено, що громадянам безоплатно передається житло з розрахунку санітарної норми 21 кв.м. загальної площі на наймача та члена його сім*ї та додатково 10 кв.м. на сім*ю. Тобто, житловий чек можна вважати використаним, якщо держава виконала свої зобов’язання перед громадянами України, а саме, спочатку надала житло у постійне користування, а потім і у власність, і квартиронаймачі та члени їх сімей приватизували його в межах зазначеної вище норми. Слід зазначити, що практика застосування житлового законодавства склалася так, що органи приватизації здійснюють до приватизацію житла громадянам за невикористані житлові чеки у межах їх вартості, а також з доплатою особистих коштів при наявності надлишків жилої площі на умовах, передбачених Законом «Про приватизацію державного житлового фонду».

Справ щодо розгляду спорів про повторне використання залишків житлових чеків для здійснення безоплатної приватизації державного житлового фонду, тощо на розгляді судів Луганської області не перебували.

Однак, в 2014 році в провадженні Сєвєродонецького міського суду Луганської області знаходилась справа за позовом Задорожньої С.Г. до Сєвєродонецької міської ради Луганської області в якому остання просила визнати дії Сєвєродонецької міської ради щодо відмови їй у приватизації кімнати №34 секції №3 в будинку №26 по вул.Маяковського в м.Сєвєродонецьку, Луганської області незаконними та зобов’язати Сєвєродонецьку міськраду надати їй дозвіл на приватизацію вищезазначеної кімнати.

В обґрунтування позову позивачка посилалась на те, що використала свій житловий чек частково, має залишки коштів на приватизаційному депозитному рахунку, приймала участь у приватизації та не перевищила санітарну норму, тому на її думку вона вважає, що має право на приватизацію житлового фонду в межах вартості невикористаних житлових чеків з доплатою особистих коштів.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02.10.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 01.12.2014 року, у задоволенні позову Задорожньої С.Г. до Сєвєродонецької міської ради було відмовлено з тих підстав, що остання приймала участь у приватизації квартири за адресою м.Сєвєродонецьк, вул.Гагаріна, 14-31, Луганської області у 1996 році та на час розгляду справи має у власності житло за цією адресою, що виключає її зі складу суб’єктів на яких поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 01.12.2014 року залишено без змін.

Висвітлюючи питання щодо порядку реалізації права на приватизацію житла в порядку спадкування, то з цього приводу існує правова позиція Верховного Суду України у справі за № 6-121 цс 13, що право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленною заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством.

У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.

Практика розгляду справ про дотримання вимог законодавства щодо підстав відмови у проведенні приватизації житла; щодо вирішення спірних питань, пов’язаних із особливостями правового статусу допоміжних приміщень у багатоквартирному житловому будинку та житлових приміщень у гуртожитку в судах Луганської області відсутня, оскільки в період 2013-2015 років судами Луганської області не розглядались.

Висновки

У проведеному узагальненні встановлено, що за період з 2013 року по 2015 рік включно судами досить рідко застосовувалися положення Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» при розгляді справ щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків, та щодо приватизації державного житлового фонду.

Положення Закону № 500-VI щодо забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків виконуються не в повному обсязі, про що свідчать звернення мешканців гуртожитків до судів з позовними заявами про порушення їх житлових прав.

     Для повноцінного функціонування норм Закону № 500-VI необхідно привести у відповідність до його положень чинне житлове законодавство. Зокрема, потребує удосконалення чинний ЖК УРСР, адже цей нормативний акт було прийнято значно раніше, та наявні на теперішній час суспільні відносини у зазначеній сфері суттєво трансформувалися, внаслідок чого виникли певні правові колізії та суперечності при застосуванні норм згаданого кодексу.

Суддя Апеляційного суду

Луганської області                              _________________             Н.В.Стахова

18 квітня 2016 року