_03_03.png)
Суди
Суди
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ПРО СУД
ПРЕС-ЦЕНТР
ГРОМАДЯНАМ
ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ
ІНШЕ
А Н А Л І З
судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області за 2015 рік щодо причин скасування судових рішень; порушення процесуальних строків при розгляді справ та порушення строків утримання осіб під вартою при розгляді кримінальних справ; застосування практики Європейського суду з прав людини та дотримання судовими інстанціями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Кримінальні справи за КПК України в редакції 1960 року.
Протягом 2015 року в апеляційному порядку було скасовано вироків відносно 18 осіб. У тому числі:
Із закриттям провадження по справі скасовано вироки відносно 4осіб.
Із постановленням нового судового розгляду13вироки відносно осіб.
Переважно справи скасовувались через істотні порушення норм КПК України, було скасовано вироків відносно 13 осіб.
Ухвалою суду від 09.04.2015 року був скасований вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 січня 2015 року відносно А.Є.В.
На досудовому слідстві А.Є.В. неодноразово міняв свої покази і стверджував, що ланцюжка з кулоном він у Б.І.О. відкрито не викрадав.
Таким чином, фактичні обставини справи за показаннями А.Є.В. суттєво різнилися з тими, які встановив орган досудового слідства.
Отже, прийнявши згідно з ч. 3 ст. 299 КПК рішення про недоцільність дослідження доказів, суд безпідставно обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного та дослідженням даних, що характеризують його особу, і закінчив судове слідство, чим допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом допущено істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що перешкодило суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.
Тому вирок суду у відповідності із вимогами ч.2 ст.374 КПК України (в редакції 1960 року) підлягає скасуванню, з поверненням справи на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.
Апеляційним судом скасовано вироки місцевих судів також з постановленням нового вироку відносно 1 особи, у зв’язку з застосуванням більш суворого покарання.
Так ухвалою від 05.02.2015 року було скасовано вирок за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого Б.О.Я., його захисника Д.Н.В., представника потерпілого М.С.І. на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2013 року.
Оскільки судом першої інстанції належним чином не обґрунтував своє рішення про звільнення Б.О.Я. від відбування призначеного судом основного покарання на підставі ст.75 КК України.
На думку апеляційного суду виправлення Б.О.Я. без відбування призначеного йому покарання неможливо з огляду на суспільну небезпеку вчинених Б.О.Я. злочинів, обставини вчинення ним протиправних дій та їх наслідків.
Також апеляційний суд вважає за необхідне застосувати до Б.О.Я. передбачене ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна (з урахуванням майнового та сімейного стану засудженого), і передбачене санкцією ч. 5 ст. 191 КК України додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності.
Крім цього апеляційним судом скасовано виправдувальних вироків відносно 5 осіб.
Ухвалою апеляційного суду від 19.11.2015 року за апеляцією прокурора прокуратури Ленінського району м. Миколаєва на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2014 року.
При апеляційному розгляді справи встановлено таку однобічність та неповноту досудового слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні, оскільки по справі необхідно провести значний обсяг слідчих дій, а тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа – поверненню на додаткове розслідування.
Під час нового розслідування необхідно усунути зазначені вище недоліки, виконати необхідні слідчі дії, у тому числі провести у разі необхідності повторну комісійну судово-економічну експертизу.
Отже аналіз наведених даних дає підстави стверджувати, що місцеві суди під час розгляду справ ще допускають порушення вимог кримінального та кримінально - процесуального законодавства, що призводить до постановлення не обґрунтованих та незаконних судових рішень, які скасовуються у апеляційній інстанції.
Проведений аналіз показав, що найбільша кількість вироків скасованих в апеляційній інстанції приходиться на Ленінський районний суд – 5.
Скасування судових рішень по кримінальним провадженням апеляційним судом Миколаївської області за КПК України 2012 року.
У 2015 року в апеляційному порядку було скасовано 164 вироки.
Згідно ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції:
1) неповнота судового розгляду;
2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;
3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
5) підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого
Так, із закриттям кримінального провадження було скасовано 19 вироків
У тому числі закриті з наступних підстав згідно ст. 284 КПК України:
Так наприклад ухвала від 09.11.2015 року за апеляційною скаргою прокурора прокуратури Заводського району м. Миколаєва на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 лютого 2014 року у відношенні С.А.Ю.
Провадження було закрито оскільки 30.10.2015 року до апеляційного суду із Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області надійшов лист про те, що обвинувачений С.А.Ю. помер.
Як слідує з наданої копії актового запису про смерть № 52 від 04.11.2014 року та повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 08.09.2015 року, С.А.Ю., 17 червня 1965 року народження, помер 13 жовтня 2014 року.
Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження підлягає закриттю, якщо обвинувачений помер, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого.
У відповідності з вимогами ст. 417 КПК України, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК України, скасовує вирок чи ухвалу і закриває провадження.
Заяв про реабілітацію обвинуваченого С.А.Ю. від осіб, які мають право звернутись з такою заявою, не надійшло.
З огляду на наведене, оскільки обвинувачений С.А.Ю. помер і заяви про його реабілітацію відсутні, обвинувальний вирок у відношенні С.А.Ю. підлягає скасуванню, а кримінальне провадження відносно нього - закриттю у зв’язку з його смертю.
Справа від 22 січня 2015року за апеляційними скаргами захисника П.А.В. в інтересах обвинуваченого М.В.О., обвинуваченої М.О.Г., обвинуваченої Х.О.А., захисника О.А.В. в інтересах обвинуваченого Н.О.О. на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2014 року відносно М.В.О., Н.О.О., Х.О.А., М.О.Г.
На думку апеляційного суду є хибним висновок суду першої інстанції про те, що наведена діяльність М.О.Г. та Х.О.А. складає об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 203 – 2 ч.1 КК України, оскільки не здобуто доказів на підтвердження їх участі в організації, проведенні азартних ігор та наданні доступу для участі в азартних іграх, з метою отримання прибутку.
Що стосується відправлення Х.О.А., М.О.Г. СМС повідомлень та повідомлень в телефонному режимі МаттаРамзіГіргісФуад, М.В.О. і Н.О.О. про рух грошових коштів, то як пояснили Н.О.О., М.О.Г., Х.О.А. такого роду повідомлення автоматично надходили і VIP - відвідувачам грального закладу.
Враховуючи наведене, в діях М.О.Г. та Х.О.А. відсутній склад злочину, передбачений ст. 203-2 ч.1 КК України, що у відповідності із вимогами ст.417, п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України є підставою для скасування вироку і закриття кримінального провадження.
Суд при ухваленні обвинувального вироку відносно М.В.О. не зважив на те, що він мав визнаватися винним лише за наявності беззаперечних, безсумнівних та узгоджених між собою доказів причетності його до вчинення кримінального правопорушення.
Матеріалами кримінального провадження підтверджується тільки те, що М.В.О. неодноразово брав участь у грі в покер, яку організовував Н.О.О.
Стороною обвинувачення не надано беззаперечних, безсумнівних, достатніх доказів для доведення винуватості М.В.О. у діяльності з організації і проведення азартних ігор та надання доступу для участі в азартних іграх, з метою отримання прибутку.
На думку апеляційного суду можливість отримання таких доказів вичерпана, а тому апеляційний суд вважає, що кримінальне провадження відносно М.В.О. підлягає закриттю на підставі ст. 417, п.3 ч.1 ст. 284 КПК України.
Так, ухвалою апеляційного суду від 18.09.2015 року скасовано вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22.06.2015 року стосовно Г.О.О..
Колегія суддів прийшла до висновку, що на підставі наданих стороною обвинувачення доказів неможливо достовірно зробити висновок про винуватість Г.О.О. у спричиненні тяжких тілесних ушкоджень потерпілій Ш.Л.В. за обставин, викладених у обвинуваченні, оскільки доказів про це не достатньо.
За таких обставин, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню, а кримінальне провадження, відповідно до ст..417 та п.3 ч.1 ст.284 КПК України, підлягає закриттю, оскільки не встановлені у суді достатні докази для доведення винуватості Г.О.О. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Також одне провадження було закрито у зв’язку з відмовою потерпілої від обвинувачення в порядку приватного обвинувачення
Приклад: Під час апеляційного розгляду потерпіла М.О.П. відмовилася від обвинувачення та просила про закриття кримінального провадження, з чим погодились всі інші учасники судового розгляду.
Відповідно до п.7 ч.1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження підлягає закриттю, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні в формі приватного обвинувачення.
На підставі викладеного вирок суду підлягає скасуванню, а кримінальне провадження закриттю.
Та одне провадження було закрито у зв’язку із звільнення особи від кримінальної відповідальності
Приклад: Ухвала суду від 15 червня 2015 року відносно Х.А.С..
З історії хвороби Х.А.С. слідує, що вона добровільно звернулась до лікувального закладу, з метою позбавитись від наркотичної залежності, про що вона також підтвердила і під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України добровільність проходження особи лікування від наркоманії можлива до закінчення судового слідства по справі. Х.А.С. пройшла такий курс лікування задовго до закінчення розгляду справи.
Про бажання Х.А.С. позбутися наркозалежності також свідчать і дані Новомосковської міської організації «Незалежність» про добровільне нею проходження курсу реабілітації і соціальної адаптації з 30.03.2015 р. і по теперішній час.
Отже, Х.А.С. страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, добровільно звернулась до лікувального закладу і пройшла курс лікування. Крім цього вона вже після вироку суду добровільно продовжила курс лікування, що свідчить про її стійке бажання позбутися цієї хвороби.
Вказані обставини повністю відповідають встановленим законодавством критеріям звільнення особи від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 309 КК України.
Крім цього, апеляційний суд також враховує і добровільність видачі самою Х.А.С. наркотичного засобу працівникам міліції, що встановлено судом 1-ї інстанції і вказано у вироку суду, що відповідно до вимог Постанови Пленуму також є підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Таким чином, апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню, а вирок суду скасуванню з закриттям провадження по справі та звільненням Х.А.С. від кримінальної відповідальності, на підставі ч.4 ст.309 КК України.
Найбільш поширенішою підставою закриття апеляційним судом кримінального провадження є не доведеність винуватості особи в суді
Згідно ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовую вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтовано виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильне звільнення особи від відбування покарання.
Так із ухваленням нового вироку було скасовано 91 справу з яких:
- необхідності застосування більш суворого покарання – 42 справи.
Так, наприклад вирок від 21 травня 2015 року за апеляційною скаргою прокурора прокуратури Жовтневого району Миколаївської області на вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24 березня 2015 року відносно Б.А.П.
Вина обвинуваченого Б.А.П. у вчиненні злочинів за обставин, наведених у вироку, доведена дослідженими судом першої інстанції доказами, що, як і кваліфікація дій за ч. 2 ст. 185 КК України, апелянтом не оспорюється.
Разом з тим, при призначенні покарання обвинуваченому суд порушив вимоги ст. 65 КК України.
Так, поза увагою суду залишилося те, що Б.А.П. вчинив 3 крадіжки чужого майна, які відносяться до злочинів середньої тяжкості, має 3 не погашені судимості, в тому числі за корисливі злочини. Після постановлення двох попередніх вироків і до повного відбуття покарань у виді, відповідно, громадських робіт та арешту, Б.А.П. вчиняв нові корисливі злочини.
За такого, у суду першої інстанції не було законних підстав для призначення обвинуваченому основного покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді арешту.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що призначене Б.А.П. покарання не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого і за своїм видом є явно несправедливим через м’якість.
Тому на підставі ч. 2 ст. 409, ст. 414 КПК України вирок суду першої інстанції в частині призначеного Б.А.П. покарання підлягає скасуванню, з ухваленням судом апеляційної інстанції свого вироку в цій частині відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України у зв’язку з необхідністю застосування обвинуваченому більш суворого покарання.
Також, через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, апеляційним судом було скасовано – 44 вироки з ухваленням свого вироку
Із призначенням нового судового розгляду було скасовано 50 справ з них:
Приклад: Ухвала суду від 15 квітня 2015 року за апеляційною скаргою потерпілого К.В.О. на вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 лютого 2015 року щодо О.В.В. та О.Д.В.
У даному кримінальному провадженні встановлені порушення ч.1 ст. 412 КПК України в частині вирішення судом 1-ої інстанції цивільного позову потерпілого, що є підставою для скасування вироку в цій частині. Проте, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості вирішити цивільний позов потерпілого по суті, як ставить питання потерпілий в апеляційній скарзі, оскільки позов потерпілого не був предметом дослідження в суді 1-ої інстанції, а залишений без розгляду. Проте, виходячи з обґрунтованості доводів потерпілого про порушення права потерпілого на відшкодування шкоди у кримінальному провадженні, та з огляду на положення ч. 6 ст. 9 КПК України та загальні засади кримінального провадження про верховенство права та законність судового рішення, даний вирок в частині залишення без розгляду цивільного позову потерпілого К.В.О. підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в цій частині в суді 1-ої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою суду від 25 червня 2015 року за апеляційною скаргою прокурора прокуратури Ленінського району м. Миколаєва на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10.04.2015 року, відносно Б.Р.І.
Під час проведення слідчого експерименту від 03.02.2015 року потерпілий К.М.О. на місці показав дії кожного нападника, зазначаючи, що вони діяли одночасно та злагоджено.
Допитаний обвинувачений Б.Р.І. фактично не заперечував своєї участі в пограбуванні потерпілого і в погрозах потерпілому в застосуванні насильства уже після відкритого заволодіння його телефоном. Вважає, що його дії по застосуванню насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого, мали місце після вчинення заволодіння його майном іншою особою, коли він став перешкоджати потерпілому того затримувати. Тобто, його дії знаходяться поза межами злочину пов’язаного, з заволодінням майном, тому утворюють окремий склад злочину, який правильно кваліфікований судом за ст. 125 ч.1 КК України.
Таким чином, незважаючи на суперечливість доказів, суд віддав перевагу одним доказам над іншими, належним чином не мотивувавши свого рішення.
Так, суд поклав в основу вироку показання обвинуваченого Б.Р.І., відкинувши показання потерпілого К.М.О., які є послідовними, конкретними та логічними і які вказують на одночасність та узгодженість дій обох нападників і в той же час свідчать про спільність направленості їх умислу на заволодіння майном потерпілого.
Наведене свідчить про наявність підстав для скасування вироку суду у відповідності до вимог ст. 409 ч.1 п.2 КПК України та ухвалення нового вироку апеляційного суду згідно вимог п. 1 ч.1 ст. 420 КПК України.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості ухвалити свій вирок, оскільки в такому випадку вийде за межі висунутого особі обвинувачення, порушивши тим самим вимоги ст. 337 КПК України.
Як вбачається з обвинувального акту Б.Р.І. інкримінується наявність попередньої змови з невстановленою особою на заволодіння телефоном потерпілого. При цьому зазначається, що невстановлена особа, взявши для огляду телефон, заволоділа ним і почала тікати, внаслідок чого зникла з місця пригоди, розпорядившись викраденим на власний розсуд. Потім слідством описуються дії Б.Р.І., як такі, що були направленні на подавлення активного опору потерпілого і в зв'язку з цим застосування до нього насильства.
Таким чином, саме обвинувачення, за викладеними в ньому обставинами є суперечливим і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, що позбавляє суд апеляційної інстанції ухвалити новий вирок суду з викладенням дійсних обставин справи.
На підставі викладеного вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
У 2015 році в апеляційній інстанції за апеляційними скаргами було скасовано ухвали щодо 52 осіб. У тому числі: із призначенням нового судового розгляду відносно 33 осіб; із закриттям кримінального провадження відносно 3 осіб; із постановленням нової ухвали відносно 16 осіб.
Так 11 листопада 2015 року апеляційний суд ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2015 року, щодо Г.А.В. скасував і призначив новий розгляд у тому ж суді першої інстанції в іншому складі суду, зі стадії підготовчого провадження, через істотні порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 506 КПК України особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується правами підозрюваного та обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника, захисника.
Разом з тим, з кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру щодо Г.А.В. вбачається, що в ході досудового розслідування не було залучено законного представника особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, що є істотним порушенням прав та свобод вказаної особи.
Суд першої інстанції, не виконавши вимог ст. 506 КПК України та ст. 512 КПК України, розглянув дане провадження без участі законного представника Г.А.В., чим порушив права Г.А.В. - особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, на захист.
Тому, відповідно до вимог ст. 409 п. 3 та ст. 412 ч.1 КПК України такі порушення кримінального процесуального закону є істотними та підставою для скасування судового рішення.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження, оскільки судом першої інстанції кримінальне провадження щодо Г.А.В. розглянуто без залучення до участі у кримінальному провадженні законного представника.
Кількість скасованих вироків в розрізі місцевих судів Миколаївської області:
Арбузинський – 0
Баштанський – 4
Березанський – 1
Братський – 5
Веселиніський – 4
Вознесенський – 19
Врадіївський – 2
Єланецький – 2
Жовтневий – 5
Заводський – 26
Корабельний – 11
Ленінський – 25
Миколаївський – 6
Новобузький – 1
Новоодеський – 6
Очаківський – 2
Первомайський – 10
Снігурівський – 8
Центральний – 18
Южноукраїнський – 5
Аналіз даних, отриманих в результаті підготовки узагальнення дають підстави для висновку про те, що місцеві суди під час розгляду кримінальних справ та проваджень допускають істотні порушення норм КПК що призводить до ухвалення необґрунтованих та незаконних рішень.
Розгляд апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів
Протягом звітного періоду до апеляційного суду Миколаївської області надійшло 545 апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів, що на 36,3% більше порівняно з кількістю апеляційних скарг, поданих на ухвали слідчих суддів у 2014 році (400 проваджень).
За статистичними даними протягом 2015 року апеляційним судом Миколаївської області розглянуто по суті 464 апеляційні скарги, з них:
Також, за звітний період до апеляційного суду Миколаївської області надійшло 11 апеляцій на судові рішення, постановлені місцевими судами в порядку КПК України 1960 року.
За результатами розгляду апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів протягом 2015 року апеляційні провадження за 25 скаргами (5% від загальної кількості апеляційних скарг, що надійшли на ухвали слідчих суддів протягом звітного періоду) було закрито у зв’язку з відмовою апелянтів від своїх вимог.
Так, у зв’язку з відмовою від апеляційної скарги до початку апеляційного розгляду на підставі ст. 403 КПК України ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 27 квітня 2015 року було закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника П.І.І., подану в інтересах підозрюваного Л.Д.В., на ухвалу слідчого судді Доманівського районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2015 року, якою обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 35 днів до 21.00 год. 17.05.2015 року.
За 29 апеляційними скаргами, що складає 5,3% від загальної кількості апеляційних скарг, що надійшли на ухвали слідчих суддів, було відмовлено у відкритті провадження, оскільки їх було подано на судові рішення, які не підлягають оскарженню в апеляційному порядку.
Так, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2015 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою підозрюваного В.І.В. на ухвалу слідчого судді Баштанського районного суду Миколаївської області від 14 травня 2015 року. Оскаржуваною ухвалою слідчий суддя застосував до підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, В.І.В. запобіжний захід у виді особистого зобов’язання з покладенням на нього передбачених п. п. 1, 2, 4, 9 ч. 5 ст. 194 КПК України обов’язків. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відповідності до положень ч.1, 2 ст. 309 КПК України скарги на ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов’язання, оскарженню не підлягає.
Також, 17 апеляційних скарг було повернуто у зв’язку з пропуском строку апеляційного оскарження, у зв’язку з відсутністю клопотання про поновлення строку, а також апеляційні скарги повертались особі, що її подала, у разі, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
Наприклад: ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 15 січня 2015 року повернуто апеляційну скаргу директора ПВТП «БФГРУП» на ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 07.10.2014 року, якою застосовано захід забезпечення кримінального провадження у виді арешту грошових коштів в сумі 330900 грн., які були перераховані ТОВ «П.Д.» на розрахунковий рахунок, відкритий на ім’я ТОВ «БФГРУП». Зі змісту ухвали вбачається, що апеляційна скарга на вказане рішення слідчого судді подана 14.01.2015 року, тобто через три місяці після оголошення, тобто з пропуском встановленого законом строку апеляційного оскарження. Питання про поновлення строку апеляційного оскарження апелянт не ставив.
Крім того, слід зазначити, що протягом 2015 року, 9 апеляційних скарг повернуто особам, які не мали права подавати апеляційну скаргу.
Наприклад: ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10 лютого 2015 року повернуто апеляційну скаргу потерпілого Б.О.В. на ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 лютого 2015 року, якою відносно неповнолітнього підозрюваного Б.П.А. застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов’язання із зобов’язанням з’являтися за викликом слідчого, прокурора та суду, а також з покладенням на нього на строк до 04 квітня 2015 року обов’язку повідомляти слідчого або прокурора про зміну місця проживання. Зі змісту ухвали вбачається, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 393 КПК України, апеляційну скаргу мають право подати потерпілий або його законний представник чи представник, але тільки в частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.
Оскільки ухвала слідчого судді про застосування до підозрюваного запобіжного заходу не стосується безпосередньо інтересів потерпілого, то він не вправі оскаржити ухвалу слідчого судді про застосування до підозрюваного будь-якого запобіжного заходу чи про відмову у його застосуванні, а тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 399 КПК України апеляційний суд повернув апеляційну скаргу особі, як таку, що не мала права подавати апеляційну скаргу.
Таким чином, апеляційним судом Миколаївської області було повернуто 26 апеляційних скарг що складає 5% апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів від загальної кількості, що надійшли до суду протягом минулого року.
Слід зазначити, що минулого року 368 апеляційних скарг було залишено без задоволення, а ухвали слідчих суддів без змін, 96 задоволено (ухвал скасовано з постановленням нової ухвали), що складає 17,6% від загальної кількості розглянутих по суті апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів, проти 23,1% за цей же період у 2014 році.
Слід зазначити, що минулого року більшість ухвал слідчих суддів було скасовано в зв’язку з істотним порушенням кримінально процесуального закону.
Серед найпоширених порушень кримінального процесуального закону, що допускають слідчі судді, слід визначити наступні:
- порушення прав учасників судового провадження.
Так, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 09 січня 2015 року скасовано Ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2014 року, якою скаргу К.Ю.О. на постанову слідчого Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області від 24.07.2014 року про закриття кримінального провадження №12014150040001039 залишена без задоволення, а скаргу К.Ю.О. на постанову слідчого Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області від 24.07.2014 року про закриття кримінального провадження №12014150040001039 направлено до Ленінського районного суду м. Миколаєва для розгляду слідчим суддею по суті.
Апеляційній суд в своїй ухвалі зазначив, що згідно положень ч.3 ст.306 КПК України, розгляд скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів скарги, К.Ю.О. направив до суду першої інстанції заяву про розгляд скарги у його відсутність, мотивуючи неможливість прибуття до суду з поважних причин через сімейні обставини. Також на обґрунтування своєї заяви надав до суду доказові матеріали, які на його думку, підтверджують винуватість С.Є.А. у вчиненні кримінального правопорушення.
Однак, на вказану заяву К.Ю.О. слідчий суддя уваги не звернув, не з’ясував поважність причин неявки скаржника в судове засідання, застосував формальний підхід під час розгляду зазначеної скарги та безпідставно прийняв рішення, не розглянувши її по суті і відмовив в задоволенні скарги (в ухвалі вказано - залишив скаргу без задоволення).
У зв’язку з тим, що норми діючого КПК України не регулюють питання щодо направлення матеріалів за наслідками апеляційного розгляду до суду першої інстанції для розгляду, апеляційний суд, в даному випадку, керувався п.п. 14,17 ст.7, ст.21, ст.24 КПК України та скасувавши ухвалу суду першої інстанції з направленням для розгляду слідчим суддею по суті.
- неправильне застосування норм кримінального процесуального закону
Наприклад, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2015 року було скасовано ухвалу слідчого судді Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 лютого 2015 року, якою відмовлено у відкритті провадження за заявою захисника У.О.В. про звільнення обвинуваченого Т.О.В. з під варти. Приймаючи рішення, слідчий суддя належно пославшись на відповідні норми, та фактично розглянувши заяву захисника по суті викладених у ній вимог, обґрунтовано зазначив, що підстави для звільнення Т.О.В. з – під варти у сенсі вимог ст. 206 КПК України щодо обвинуваченого відсутні. Разом з тим, слідчий суддя у резолютивній частині своєї ухвали постановив остаточне рішення за заявою, яке суперечить змісту мотивувальної частини ухвали, а також взагалі не передбачене діючим КПК України – про відмову у відкритті провадження за заявою захисника про звільнення обвинуваченого з- під варти, хоча мав ухвалити рішення про відмову у задоволенні цієї заяви, тобто допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. За результатами розгляду апеляційної скарги захисника У.О.В. в інтересах обвинуваченого Т.О.В., апеляційний суд Миколаївської області постановив нову ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви захисника У.О.В. про звільнення обвинуваченого Т.О.В. з під варти.
Так, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 03 квітня 2015 року задоволено частково апеляційну скаргу захисника Г.В.С. в інтересах підозрюваного К.І.Д. на ухвалу слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 26.03.2015р., якою застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо К.І.Д., який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Скасовуючи ухвалу слідчого судді та постановляючи нову ухвалу апеляційний суд Миколаївської області зазначив, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого, обґрунтовано дійшов висновку про наявність ризиків, запобігання яким унеможливлює застосування до К.І.Д. запобіжного заходу, більш м’якого ніж тримання під вартою. Однак, згідно з ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою не може перевищувати 60 днів. Частиною 5 ст. 115 КПК України визначено, що обчислення строків тримання під вартою днями та місяцями здійснюється з моменту фактичного затримання, взяття під варту. Тобто, відносно К.І.Д., цей строк має бути обчислений з 26 березня 2015 року, і, як вірно зазначено в апеляційній скарзі захисника, закінчується 25 травня 2015 року, а не 27 травня 2015 року, як помилково вказано в ухвалі слідчого судді.
З приводу доводів апелянта про те, що слідчий суддя безпідставно послався в ухвалі на те, що К.І.Д. раніше судимий, то з матеріалів провадження вбачається наступне. Згідно з вимогою про судимість (а.с. 16), К.І.Д. в силу ст. 89 КК України, раніше не судимий. Проте, ухвала слідчого судді, в повному обсязі відповідає вимогам ч. 1 ст. 372 КПК України, і в її вступній частині, в даних про особу підозрюваного вірно вказано, що він, в силу ст. 89 КК України, раніше не судимий.
Також, серед скасованих апеляційним судом Миколаївської області ухвал слідчих суддів у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону слід виділити декілька ухвал, якими скасовано ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно, винесені з порушеннями положень ст. ст. 170 ч.4, 173 ч.1 , 2 КПК України.
Наприклад, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 06 серпня 2015 року було скасовано ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2015 року, якою на транспортний засіб «RENAULT DUSTER» реєстраційний номер ВЕ 3392 ВА, який перебуває у власності С.А.В., накладено арешт шляхом заборони будь-кому користуватися та розпоряджатися цим транспортним засобом до скасування арешту у порядку, встановленому КПК України.
Приймаючи рішення про накладення арешту слідчий суддя вказав, що матеріали кримінального провадження містять достатньо даних, які вказують на вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а також дають підстави вважати, що зазначений транспортний засіб зберіг на собі сліди цього злочину, у зв’язку із чим відповідає критеріям, передбаченим п. 1 ч. 2 ст. 167 КПК України.
Апеляційним судом Миколаївської області було встановлено, що власником транспортного засобу «RENAULT DUSTER» відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого Миколаївським відділом РЕР УДАІ УМВС 15.06.2011 року, є С.А.В., право користування даним автомобілем мають С.Г.І. та С.В.А., на даний час у кримінальному провадженні нікому не повідомлено про підозру.
В порушення вимог ч. 1 ст. 172 КПК України розгляд справи відбувся без участі власника автомобіля С.А.В, який про розгляд справи взагалі не сповіщався та в судове засідання не викликався.
Зважаючи на те, що особа, яка подала клопотання, не довела необхідність арешту та не подала докази, які би підтверджували розумність та співрозмірність обмеження права власності, ухвала слідчого судді про накладення арешту на транспортний засіб «RENAULT DUSTER», який перебуває у власності С.А.В, винесена з порушенням ст.ст. 170 ч. 4, 173ч. 1, 2 КПК України, а тому підлягає скасуванню із постановленням нової ухвали.
Значна кількість ухвал слідчих суддів було скасовано у зв’язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Так, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 23 січня 2015 року скасовано ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2015 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про застосування до С.В.В. запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Під час апеляційного розгляду було встановлено, що С.В.В. обґрунтовано підозрюється у скоєнні кримінальних правопорушень, одне з яких відноситься до категорії тяжких, і за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років. Одне з кримінальних правопорушень, в якому підозрюється С.В.В., пов’язане з незаконним обігом наркотичних засобів. С.В.В. раніше неодноразово судимий, характеризуеться негативно, постійного місця проживання не має. Вчинено новий злочин під час іспитового строку.
Доводи прокурора про наявність ризиків переховуватись від органів досудового розслідування та суду та вчинити інше кримінальне правопорушення являються слушними. Наявність у С.В.В. станом на 14.01.2015р. перелому гомілки зі зміщенням, на переконання апеляційного суду, не зменшувало наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а тому і не могло бути підставою для застосування більш мякого запобіжного заходу.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя невірно дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні клопотання про застосування стосовно С.В.В. запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи таке рішення тим, що у підозрюваного, згідно довідки травмпункту ЛШМД, встановлено перелом гомілки зі зміщенням та накладений гіпс та йому необхідно отримувати лікування. Таким чином, висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду (п. 1 ч. 1 ст. 411 КПК України), що з урахуванням ч. 3 ст. 407 КПК України тягне за собою скасування судового рішення судом апеляційної інстанції на підставі п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України. За результатами апеляційного розгляду вказаного провадження апеляційний суд Миколаївської області постановив нову ухвалу, якою задовольнив клопотання слідчого СВ Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області та застосував до С.В.В. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 14 березня 2015 року. При цьому апеляційним судом Миколаївської області було визначено розмір застави у розмірі 80 мінімальних заробітних плат.
2) Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 20 травня 2015 року скасовано ухвалу слідчого судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 травня 2015 року, якою С.С.В. обрано міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Апеляційним судом Миколаївської області було встановлено, що обираючи міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя визначив розмір застави у 20 мінімальних заробітних плат. На обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор послався на те, що слідчим суддею безпідставно вирішено питання про застосування до підозрюваного застави, слідчий суддя не у повній мірі врахував, що кримінальне правопорушення С.С.В. вчинив із застосуванням фізичного насильства до потерпілого.
Таким чином, слідчим суддею були не в повній мірі дотримані вимоги ч.1, 2 ст. 177 КПК України, а також не в повній мірі оцінені в сукупності всі обставини, які відповідно до ст. 178 КПК України, враховуються при обранні запобіжного заходу. Приймаючи рішення про визначення застави, слідчий суддя не врахував вимоги ч.4 ст. 183 КПК України, а саме те, що слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177, 178 КПК України має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
З урахуванням того, що С.С.В. підозрюється у вчиненні тяжкого злочину із застосуванням насильства стосовно особи похилого віку, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічного злочину, немає постійного місця проживання та реєстрації, не працює, немає родини та міцних соціальних зв’язків, а тому існують реальні ризики, що в разі внесення застави та звільнення з під варти С.С.В. може ухилитись від правосуддя. Незаконно впливати на потерпілого, продовжити злочинну діяльність, апеляційний суд Миколаївської області скасував ухвалу слідчого судді та постановив нову ухвалу, якою задовольнив клопотання заступника начальника СВ Снігурівського РВ УМВС України та обрав відносно С.С.В. міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб.
За результатами даного узагальнення встановлено підвищення якості здійснення правосуддя слідчими суддями. Слідчі судді в основному дотримуються вимог порядку розгляду скарг і клопотань, що входять до їх компетенції, а під час постановлення ухвали керуються вимогами КПК України. На слідчого суддю покладається значний об’єм функцій та обов’язків. Одночасно пред’являються до нього підвищені вимоги щодо оперативності розгляду ним віднесених до його компетенції питань.
Проте помилки, допущені слідчими суддями місцевих загальних судів Миколаївської області під час розгляду відповідних скарг та клопотань, все ж таки наявні. Більшість з них стосується недотримання слідчими суддями вимог відповідності висновків, викладених у судовому рішенні, доказам, дослідженим в судовому засіданні. В основі невідповідності висновків суду 1-ої інстанції фактичним обставинам справи лежать допущені слідчими суддями помилки, які стосуються оцінки доказів та вмотивованості судових рішень. У зв’язку з зазначеним доцільним буде періодично проводити тематичні семінари із слідчими суддями щодо забезпечення правильного застосування законодавства при розгляді клопотань учасників кримінального провадження, що сприятиме підвищенню якості правосуддя.
Поряд з цим, слід зауважити незначне зменшення кількості ухвал слідчих суддів, скасованих з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що зумовлено напрацюванням практики розгляду клопотань та скарг слідчими суддями. Крім того, слід зазначити про покращення якості клопотань щодо питань, які відносяться до компетенції слідчих суддів, з якими зверталися сторони кримінального провадження, а також їх рівня підготовки до судового розгляду.
строків утримання осіб під вартою при розгляді кримінальних справ
Згідно звіту про оперативність розгляду місцевими судами Миколаївської області кримінальних справ за 2015 рік в провадженні судів перебувало 179 кримінальних справ, матеріалів кримінального провадження (за КПК 2012р.) - 5 717, всього 5 896 ( на 2,3 % менше в порівнянні з 2014 р. – 6035 справ та проваджень), з яких закінчено - 49 справ та розглянуто матеріалів кримінального провадження (за КПК 2012р.) - 4 610, всього 4 659 ( на 6,9 % менше в порівнянні з 2014р. - 4961 справ та проваджень. Залишок нерозглянутих кримінальних справ - 130 та матеріалів кримінального провадження на кінець звітного періоду (КПК 2012р.) - 1107, всього – 1237, що на 15, 17% менше в порівнянні з 2014р. - 1074, у тому числі зупинених провадженням 105 справ ( в 2014р. - 133), 236 матеріалів кримінального провадженні ( в 2014р. – 163); у яких провадження на кінець звітного періоду не зупинено 896 ( в 2014р. - 778).
Кількість нерозглянутих кримінальних справ в строк:
понад 6 місяців - 1 року - 2 справи;
понад 1-2 років - 5 справ;
понад 2 роки - 14 справ
матеріали кримінального
провадження (КПК 2012 р.):
понад 6 місяців -1 року - 206 проваджень
понад 1-2 років - 63 провадження
понад 2 роки - 25 проваджень
всього: 294 кримінальних справ і проваджень, що на 97 % більше в порівнянні з 2014 р. - 146 (понад 6 місяців - 77; понад 1-2 роки – 53; понад 2 роки – 18.
При цьому, загальна кількість нерозглянутих справ та матеріалів кримінального провадження, за якими особи тримаються під вартою і рахуються за судами понад 6 місяців - 48 ( 75 осіб), що на 118,18 % більше ніж в 2014 році – 22 справи та проваджень (30 осіб).
Згідно річного звіту апеляційного суду Миколаївської області кримінальних справ та матеріалів кримінального провадження, не розглянутих у строк понад 6 місяців за апеляціями у 2015 році – 5 ( кримінальні провадження: № 11кп/784/3/15 відносно П.І.С. ст. 307 ч.1 КК України; № 11кп/784/5/15 відносно Лугового О.В. ст. 191 ч.1 КК України; № 11кп/784/7/15 відносно А.Р.А. 307 ч.1; № кп/784/8/15 відносно Ш.Л.В., Ш.С.В. 115 ч.1. Основні причини відкладення судового розгляду - неявка обвинувачених, потерпілих, захисників, свідків).
Найбільша кількість кримінальних справ та проваджень, не розглянутих у строк понад 6 місяців, протягом року перебувало у Миколаївському районному суді Миколаївської області, Очаківському міськрайонному суді Миколаївської області, Заводському, Корабельному, Ленінському, Центральному районних судах м. Миколаєва (в 2014 році – Заводському, Ленінському, Центральному, Миколаївському районних судах м. Миколаєва та області).
Так, станом на 01.01.2016 року кількість кримінальних справ і проваджень, які не розглянуті в строк понад 6 місяців та по яким не зупинені провадження, в Заводському районному суді – 13, Центральному – 15, Миколаївському – 10, Корабельному – 13, Ленінському – 26, Очаківському міськрайонному судді – 14. У 2014 році вказана категорія кримінальних справ і проваджень виглядала наступним чином: Ленінський районний суд м. Миколаєва – 19; Центральний районний суд м. Миколаєва - 50; Миколаївський районний суд Миколаївської області - 11.
У тому числі проваджень (справ) по яким особи тримаються під вартою станом на 01.01.2016р.: Миколаївський районний суд Миколаївської області – 2; Центральний районний суд м. Миколаєва – 2; Корабельний районний суд м. Миколаєва – 5, Ленінський районний суд м. Миколаєва – 10, Заводський районний суд м. Миколаєва - 3.
Протягом 2015 року в Ленінському суді м. Миколаєва спостерігалась тенденція до збільшення знаходження в провадженні суддів таких справ та проваджень, а в Центральному районному суді м. Миколаєва та Миколаївському районному суді Миколаївської області спостерігається тенденція до зменшення таких справ.
Найпоширенішими причинами відкладення розгляду судами області справ та їх тривалого розгляду є:
За статистичними даними звіту судів області щодо інформації про причини та факти відкладення розгляду справ та матеріалів кримінального провадження протягом 2015 року:
Усього відкладено розгляд справ та матеріалів кримінальних проваджень з причин - 6175, за фактом - 5 661 ( в 2014р. 4213/3928 відповідно),
у тому числі:
- нездійснення доставки до суду підсудного (обвинуваченого), який тримається під вартою - з причин 140, за фактом 169( в 2014р 132/120));
- неявка підсудного (обвинуваченого) – з причин 1582; за фактом – 1498 (в 2014р. 866/792);
- хвороба підсудного (обвинуваченого) – з причин 17; за фактом - 84 (в 2014р. 75/74);
- неприбуття прокурора – з причин – 54; за фактом – 54 (в 2014 р. 20/19);
- неприбуття захисника – з причин 239; за фактом - 205 ( в 2014р. 175/153);
- неприбуття свідків, потерпілих – з причин 902, за фактом -754 (в 2014р. 722/640);
- неприбуття інших учасників кримінального провадження – з причин 11; за фактом - 98 (в 2014р. 65/52);
- зміна прокурором обвинувачення: з причин – 37, за фактом – 46 ( в 2014р - 48/43);
- висунення додаткового обвинувачення: з причин - 1; за фактом – 1 ;
- підготовка захисту обвинуваченого від зміненого чи додаткового обвинувачення: з причин -16; за фактом – 16 (в 2014р. – 6/6);
- проведення експертизи: з причин – 10; за фактом – 8 ( 2014р - 21/17);
- інші підстави: з причин - 2 936; за фактом - 2 730 (в 2014р. - 2001/1930).
Згідно даних звіту про вжиття судами заходів для своєчасного розгляду справ протягом 2015 року судами області винесено:
У 2015 році як і у 2014 році не порушувалися питання про відповідальність прокурора або адвоката, які не прибули у судове засідання (ст. 324 КПК України).
Таким чином, можна зробити висновок, що у 2015 році спостерігалась тенденція до зменшення кримінальних справ і проваджень, які перебували у провадженні у судах м. Миколаєва та Миколаївської області. А щодо справ і матеріалів кримінального провадження не розглянутих в строк понад 6 місяців, то у 2015р. спостерігається тенденція до збільшення таких справ.
Крім того, у порівнянні з 2014 роком судами було менше вжито заходів для своєчасного розгляду кримінальних справ і проваджень.
Слід зазначити, що вжиті судами процесуальні заходи з метою недопущення відкладення розгляду кримінальних проваджень (справ), в зв’язку з неявкою учасників процесу не є достатнім, оскільки ухвали (постанови) про привід виконуються неналежним чином, а велика кількість відкладень розгляду справ, в зв’язку з неявкою обвинувачених може свідчити про необхідність обрання вказаним особам більш суворих запобіжних заходів. У більшості випадків причини тривалого перебування справ на розгляді судів не залежні від суддів. Так, це надмірний строк виконання експертними установами призначених судом експертиз, несвоєчасне вручення поштовими організаціями учасникам процесу судових викликів, невиконання примусових приводів учасників процесу, відсутність в суді знаків поштової оплати та конвертів, велике навантаження на одного суддю, участь суддів в інших процесах, які розглядаються за законом колегіально. Крім того, переважна кількість суддів ще й досі розміщуються у приміщеннях, в яких неможливо створити належні умови для здійснення судочинства, немає достатньої кількості залів судових засідань, що створює труднощі для належного розгляду справ.
Кримінальні справи та провадження, які перебували на розгляді місцевих судів понад 6 місяців станом на 01.01.2016р. по яким обвинувачені (підсудні) перебували під вартою.
Вознесенський районний суд (1)
Справа надійшла до суду 24.04.2014 року, підготовче судове засідання призначено 25.04.2014 року.
Тривалий розгляд справи обумовлений великою кількість підсудних та матеріалів справи, підставами відкладення розгляду справи є закінчення робочого часу. Черговий розгляд справи призначено на 12.01.2016 року.
Заводський районний суд м. Миколаєва (3)
Справа надійшла - 04.03.2015р.
Тривалий розгляд справи обумовлений не доставкою конвойним взводом обвинуваченого в судове засідання. Черговий розгляд справи призначено на 18.02.2016р.
Тривалий розгляд справи обумовлений великою кількістю підсудних та матеріалів справи. Черговий розгляд справи призначено на 08.02.2016р.
Справа знаходиться у провадженні понад 6 місяців, запобіжний захід взяття під варту. Справа надійшла 30.04.2015р.
Тривалий розгляд справи обумовлений великою кількістю матеріалів справи. Черговий розгляд справи призначено на 05.02.2016р.
Корабельний районний суд м Миколаєва (5)
По справі було призначено 13 судових засідань, які відкладались, з наступних підстав: не з'явилися потерпілі — 4, не з'явився захисник — 3, за клопотанням прокурора — 2, у зв’язку з відсутністю електропостачання — 1, суддя на лікарняному — 1, за клопотанням захисника — 1, не доставлення обвинуваченого — 1. Наступне судове засідання призначено на 04.02.2016 року.
По справі призначалось 11 судових засідань, які відкладались розглядом та в яких оголошувались перерви, з наступних підстав: не з'явився захисник — 1, не доставлений конвоєм обвинувачений — 3, суддя у відпустці - 2, суддя в нарадчій кімнаті — 1, за клопотанням прокурора — 1, виклик свідків — 2, за клопотанням прокурора — 1. Наступне судове засідання призначено на 12.01.2016 року.
По справі призначалось 11 судових засідань, які відкладались розглядом та в яких оголошувались перерви, з наступних підстав: не доставлений конвоєм обвинувачений — 7, суддя у відпустці - 1, не з'явився захисник - 2, етапування обвинуваченого - 1. Наступне судове засідання призначено на 18.01.2016 року.
Ленінський районний суд м. Миколаєва (10)
28.01.2015 року кримінальне провадження надійшло до суду;
28.01.2015 року винесено ухвалу про призначення підготовчого судового засідання на 02.02.2015 року;
02.02.2015 року призначено судовий розгляд;
Розгляд справи було перенесено з наступних підстав: неявка захисника, виклик потерпілих, свідків, повторний привід свідків, відрядження судді, заява обвинуваченого, заява прокурора, зміна обвинувачення, виклик потерпілої.
Наступне судове засідання призначено на 26.01.2016 року.
02.06.2015 року кримінальне провадження надійшло до суду
02.06.2015 року винесено ухвалу про призначення підготовчого судового засідання на 10.06.2015 року
10.06.2015 року призначено судовий розгляд.
Далі розгляд справи відкладався з наступних підстав: виклик законного представника обвинуваченого (1р.), виклик потерпілих та свідків (4р.) виклик свідка (2р), неявка захисника (1р). Наступне судове засідання 22.01.2016 року.
23.06.2015 року кримінальне провадження надійшло до суду
24.06.2015 року винесено ухвалу про призначення підготовчого судового засідання на 03.07.2015 року
03.07.2015 року призначено судовий розгляд
Розгляд справи відкладався з наступних підстав: привід обвинуваченої (3р) розшук обвинуваченої (1р), зайнятість судді в іншому процесі (1р), неявка захисника (1р). Наступне судове засідання 20.01.2015 року.
27.11.2014 р. - надходження до суду обвинувального акту;
27.11.2014 р. - ухвалою призначено підготовче судове засідання;
27.11.2014 р. - підготовче судове засідання (призначення до судового розгляду).
Далі розгляд справи відкладався з наступних підстав: не здійсненням доставки обвинувачених (4р.), виклик свідків (2р.), неявка захисника(2р.), неявкою потерпілого (1р.), клопотання захисника (2р.), у зв'язку з підготовкою до дебатів (1р.), у зв'язку з клопотанням захисника про надання часу для підготовки до судових дебатів (1р).
09.12.2015 р. – відкладено у зв'язку з клопотанням захисника
14.12.2015 р. - відкладено у зв'язку з неявкою обвинуваченого К.Д.С. (з поважних причин)
24.12.2015 р. - відкладено у зв'язку з неявкою обвинуваченого Ц.О.О. (з поважних причин) на 21.01.2016 р.
07.05.2015 р. – підготовче судове засідання. Розгляд справи відкладався з наступних підстав: клопотання захисника (1р.), неявка учасників судового засідання (1р.), продовження допиту свідків (1р.), неявка захисника (4р.), клопотання прокурора (1р.), 17.12.2015 р. – перерва в зв’язку з хворобою захисника .
Справа призначена до слухання на 06.01.2016 р.
18.05.2015 р. – підготовче судове засідання.
Розгляд справи відкладався з наступник причин: неявка свідків (4р.), не доставка обвинуваченого, неявка потерпілого (1р.), неявка прокурора(1р.).
09.12.2015 р. – перерва в зв’язку з перевіркою фактів по заяві обвинуваченого щодо застосування до нього працівниками міліції насильства.
Справа призначена до слухання на 18.01.2016 р.
7.Кримінальне провадження №1-кп/489/386/15 Р.С.О. (обрано запобіжній захід – тримання під вартою) ст. 27 ч.3, 5 ст. 115 ч.2 п.6, 11, 12 КК України. Г.В.М. (обрано запобіжній захід – тримання під вартою) ст. 187 ч.4, ст. 115 ч.2 п.6, 11, 12 КК України.
К.В.А. (обрано запобіжній захід – тримання під вартою) ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 п. 6, 11, 12, 13, 353 ч .2 КК України.
П.В.В. (обрано запобіжній захід – тримання під вартою) ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 п. 6, 11, 12 КК України.
03.06.2015 р. – підготовче судове засідання.
Справа відкладалась 7 разів: неявка присяжного (4р.), початок іншої справи (1р.), виклик свідка (1р).
Справа призначена до слухання на 14.12.2015 р.
14.12.2015 р. – перерва в зв’язку з неявкою захисників та присяжних;
17.12.2015 р. – перерва в зв’язку з викликом свідків.
Справа призначена до слухання на 12.01.2016 р.
|
|
ст.258-3 ч.1 ст.263 ч.1 КК України.
18.06.2015 р. – підготовче судове засідання.
Судове засідання відкладалось з наступних підстав: виклик свідків (5р.), неявка захисників (1р.), кінець робочого часу (1р.)., недоставляння обвинуваченого (1р)
Справа призначена до слухання на 16.12.2015 р.
30.12.2015 р. – перерва в зв’язку з викликом свідків
Справа призначена до слухання на 25.01.2016 р.
Судове засідання відкладалось з наступних підстав: виклик свідків (7р), перевірка фактів по заяві (1р.)
Справа призначена до слухання на 18.01.2016 р.
Миколаївський районний суд Миколаївської області (2)
Ухвалою суду від 10.11.2014 року підготовче судове засідання призначене в режимі відео конференції на 13.11.2014 року.
13.11.2014 року у зв’язку з технічними причинами підготовче судове засідання в режимі відео конференції відкладено до 14.11.2014 року.
14.11.2014 року обвинуваченому К.С.О. продовжено строк тримання під вартою, справу призначено до судового розгляду на 25.11.2014 року.
Далі розгляд справи відкладався з наступних причин: клопотання потерпілого, клопотання прокурора (3р), неявкою захисника (2р.), у зв’язку з перебуванням головуючого по справі на лікарняному (1р.), виклик свідків (3р.), перебування головуючого в нарадчій кімнаті по іншій справі (1р.), в зв’язку з проведенням експертизи (2р.); у зв’язку з витребуванням медичної документації необхідної для проведення експертизи (1р.), у зв’язку із не здійсненням доставки до суду обвинуваченого, який тримається під вартою (1р.). 24.12.2015 року призначена комісійна судово - медична експертиза
Ухвалою суду від 02.12.2014 року підготовче судове засідання призначене на 08.12.2014 року.
Судове засідання відкладалося 27 разів. Основні причини: за клопотаннями прокурора та захисників, виклик свідків, перебування головуючого у нарадчій кімнаті по іншій справі,проведення експертиз.
Наступне судове засідання 02.02.2016 року.
Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області (1)
Кримінальне провадження по обвинуваченню Ф.О.С. ч.3 ст. 185, ч. 3 ст. 187. Справа надійшла 26.06.2015р. Запобіжний захід тримання під вартою .
По справі проведено 12 судових засідань, в яких оголошувались перерви з наступних підстав: неявка сторін - 4 рази, виклик свідків - 3 рази, клопотання прокурора - 2 рази, клопотання захисника - 2 рази, хвороба судді -1 раз. Наступне судове засідання 21.01.2016р.
Центральний районний суд м. Миколаєва (2)
Кримінальна справа надійшла до суду 02 червня 2009 року, складається з 8 томів досудового слідства. У списку осіб, що підлягають виклику в судове засідання, доданому до обвинувального висновку, один потерпілий та 36 свідків, обвинувальний висновок складає 583 аркуша.
У період з 02 червня 2009 року по 02 грудня 2011 року кримінальна справи перебувала у провадженні судді Центрального районного суду м. Миколаєва. Під час перебування справи у її провадженні запобіжний захід обраний щодо В.В.В. змінено на підписку про невиїзд.
До провадження іншого судді справу передано автоматичним перерозподілом 02 грудня 2011 року у зв’язку із обранням судді Центрального районного суду м. Миколаєва суддею апеляційного суду Миколаївської області. Після перерозподілу розгляд справи було призначено на 29 грудня 2011 року.
Розгляд справи відкладався 57 разів з наступних причин: відсутність підсудного, захисника, прокурора, відсутність через сімейні обставини судді, закінчення робочого часу, усунення від участі захисника, перебування судді у нарадчій кімнаті.
Наступне судове засідання 04 січня 2016р.
Кримінальна справа надійшла 22.06.2015р.
Тривалий розгляд справи обумовлений неявкою захисника, знаходження судді у нарадчій кімнаті по іншій справі, хворобою судді.
III. Застосування практики Європейського суду з прав людини та дотримання судовими інстанціями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В ході проведення аналізу використовувалась судова практика районних судів м. Миколаєва та Миколаївської області, а також апеляційного суду Миколаївської області за 2015 рік.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї є частиною національного законодавства України.
23 лютого 2006 року прийнято надзвичайно важливий закон – Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який регулює відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.
Важливою є ст.17 Закону, яка передбачає застосування судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, як джерела права, а ст.18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
Згідно інформації, наданої судами м. Миколаєва та Миколаївської області, в 2015 році посилання судами на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце в 6 судах (29 судових рішень): Баштанському районному суді – 1 рішення; Березанському районному суді – 3; Казанківському районному суді – 4; Кривоозерському районному суді – 4; Первомайському міськрайонному суді – 8; Южноукраїнському міському суді– 9.
Дані судові рішення містять посилання на ст.5, ст.6, ст.7, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Здебільшого, всі ці випадки мали місце під час розгляду клопотань слідчими суддями: про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, домашнього арешту чи особистого зобов’язання; про надання дозволу на проведення обшуку чи іншого житла; про тимчасовий доступ до речей та документів; про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Наприклад, під час розгляду слідчим суддею Кривоозерського районного суду Миколаївської області клопотання прокурора району про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо К.С.В., підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, встановлено, що зібрані докази доводять наявність обґрунтованої підозри у вчиненні К.С.В. кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, однак на час розгляду клопотання він відсутній за місцем проживання і переховується від органів досудового розслідування.
В судовому засіданні встановлено, що підозрюваному К.С.В розшук не оголошено, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та копію клопотання з матеріалами не вручено.
Слідчий суддя зазначив, що згідно ч. ст.193 КПК України, слідчий суддя може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутністю підозрюваного лише у разі, якщо прокурор, крім наявності підстав, передбачених ст.177 цього Кодексу, доведе, що підозрюваний оголошений в міжнародний розшук.
Такі дані в матеріалах клопотання відсутні, а також відсутні відомості про отримання К.С.В. копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.
Слідчий суддя послався на ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій закріплено право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків до процедури, встановленої законом. Також заначив, що відповідно до ст.9 Загальної декларації прав людини, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту або вигнання.
На підставі чого, у задоволенні клопотання прокурора відмовлено.
Під час розгляду слідчим суддею Казанківського районного суду Миколаївської області клопотання слідчого про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження відносно підозрюваного С.М.М., було встановлено, що строки досудового розслідування та строки дії запобіжного заходу застосованого до С.М.М. спливають, про що достовірно відомо підозрюваному та його захиснику, їх поведінка свідчить про затягування часу. Захисник М.С.М., неодноразово не з’являвся за викликом слідчого для участі у проведенні слідчих та процесуальних дій та в подальшому не відповідав на телефонні дзвінки слідчого з метою з’ясування причини неявки та узгодження дати та часу проведення слідчих та процесуальних дій, зокрема для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, а його підзахисний С.М.М. відмовляється від ознайомлення з матеріалами провадження без участі захисника.
Задовольняючи клопотання слідчого та встановлюючи підозрюваному і його захиснику строк для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, слідчий суддя послався на норми Європейської конвенції з прав людини, а саме ст.6, якою встановлені розумні строки на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
У 2-х випадках, посилання районними судами на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мали місце при ухваленні вироків за наслідками розгляду кримінальних проваджень.
Наприклад, Баштанський районний суд Миколаївської області, при розгляді кримінального провадження по обвинувачення Р.І.Р. у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.286 КК України, ухвалюючи виправдувальний вирок, застосував положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема ч.1 ст.7 із змінами, внесеними протоколом № 11, згідно яких, нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законодавством або міжнародним правом.
Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області, при ухваленні обвинувального вироку у кримінальному провадженні за обвинувачення Ч.В.М. за ч.1 ст.286 КК України, послався на ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля формулювання права потерпілих на справедливий судовий розгляд і, відповідно, необхідність судового захисту їх порушених прав.
Як вбачається з інформації, наданої судами Миколаївської області, за період 2015 року, у 8 судах, при постановленні рішень (62 рішення), мало місце посилання на рішення Європейського суду з прав людини, а саме: в Южнокраїнському міському суді –14 випадків; Вознесенському міськрайонному суді – 26; Центральному районному суді -12; Очаківському міськрайонному суді -5; Врадіївському районному суді -2; Веселинівському районному суді – 1; Березанському районному суді – 1; Арбузинському районному суді – 1.
У судових рішеннях, суди застосовували таку практику Європейського суду, як: «Рябих проти Росії», Науменко проти України», «Веселова та інші проти Росії», «Секейра проти Португалії», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Балицький проти України», «Шабельник проти України», «Швида проти України», «Мала проти України», «Тимошенко проти України», «Чуйкіна проти України», «Гриненко проти України», «Харченко проти України», «Бортник проти України», «Нечипорук та ЙонКало проти України», «Клас та інші проти Німеччини», «Юкос проти Росії».
Така практика Європейського суду застосовувалась: у зв’язку з оцінюванням доказів щодо характеру та механізму утворення виявлених у потерпілого тяжких тілесних ушкоджень; у зв’язку із незастосуванням до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили; у зв’язку з недоведеністю в діянні складу кримінального правопорушення; у зв’язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; на підтвердження висновку, що передача справи іншому судді є безпідставною зміною складу суду, порушенням принципів об’єктивності та неупередженості розподілу; щодо визначення допустимості доказів в порядку ст.86, ч.2 ст.89 КПК України, та з інших підстав.
Наприклад, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області, під час судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням М.Т.Г. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, встановив, що М. Т.Г., органом досудового розслідування обвинувачувалась у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, а саме у заподіянні умисних легких тілесних ушкоджень потерпілій С.К.М. Однак така кваліфікація не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду. Дослідивши сукупність, наданих сторонами обвинувачення та захисту доказів, суд на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдав обвинувачену у зв’язку з недоведеністю того, що в її діянні є склад кримінального правопорушення.
Оцінюючи докази щодо характеру, механізму та часу утворення виявлених у потерпілої легких тілесних ушкоджень, суд застосував практику Європейського Суду з прав людини, який у п.п. 48, 53 Рішення у справі «Мала проти України» (остаточне з 17 листопада 2014 року) відзначив, що «ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Суд відзначив важливість того, щоб органи влади наводили деталізовані та переконливі підстави своєї відмови приймати доказ, запропонований заявником, особливо коли такий доказ має істотну важливість для результатів провадження».
Веселинівський районний суд, під час судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням Б.А.В. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.311, ч.2 ст.307 КК України, дійшов висновку, що під час судового слідства стороною обвинувачення не надано будь-яких достовірних доказів про те, що закупка у Б.А.В. наркотичних засобів викликана попереднім збутом ним наркотичних засобів іншим громадянам крім «залегендованої» особи, що дає підстави вважати, що в даному випадку мала місце провокація, та не надано жодних відомостей, які б підтверджували
наявність у правоохоронних органів конкретних та об’єктивних підстав для проведення оперативних закупівель наркотичних засобів у Б.А.В., хоча це є їх обов’язком.
Судом, при ухваленні виправдувального вироку було застосовано практику Європейського суду з прав людини при проведенні досудового розслідування, а саме: рішення у справі «Веселова та інші проти Росії»; Тейксейра де Кастро проти Португалії»; «Секейра проти Португалії».
Під час проведення аналізу, було виявлено випадок застосування практики Європейського суду з прав людини під час розгляду клопотання про перегляд справи за нововиявленими обставинами.
Так, законний представник неповнолітнього У.Г.Г. подала в інтересах засудженого У.Д.Д. заяву про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, мотивуючи свої вимоги тим, що вона, ознайомившись з КПК України, дізналась, що є поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, якщо цей злочин вчинено чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім’ї потерпілого. Дружина потерпілого М.О.І. – М.Л.Д. є рідною сестрою її чоловіка У.Д.І., в зв’язку з чим її син У.Д.Д. доводиться їм рідним племінником. Просила відкрити кримінальне провадження та скасувати вирок в частині обвинувачення за ч.2 ст.289 КК України.
В апеляційному порядку вирок не оскаржувався та набрав законної сили.
Відмовляючи в задоволення заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, суд послався на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рябих проти Росії» та «Науменко проти України», зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст.6 ч.1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип полягає у тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов’язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи.
У 2015 році, при перегляді кримінальних проваджень в апеляційному порядку, апеляційним судом Миколаївської області, практика Європейського суду з прав людини застосовувалась у 8 випадках.
За результатами апеляційного розгляду, рішення суду першої інстанції скасовувалися з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції та змінювались в частині призначеного покарання.
Так, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 06.10.2015 року, вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2015 року відносно Б.А.В. скасовано, призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
В ухвалі апеляційний суд зазначив, що судом у вироку вказано, що посадовими особами, які готували і проводили оперативні закупки, порушені вимоги Конституції України, КПК України, Інструкції про порядок проведення контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупки товарів, предметів, речей, послуг, документів, засобів і речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності затвердженої спільним наказом МВС України, СБ України, МДЗ України від 16.09.2013 р., в результаті чого втрачена не лише можливість об’єктивної неупередженої оцінки доказів, що підтверджують чи спростовують факт не тільки збуту наркотичних засобів, але й взагалі факту проведення оперативної закупки.
Проте, суд залишив поза увагою те, що наведена Інструкція, затверджена спільним наказом МВС України, СБ України, МДЗ України від 16.09.2013 р. має № 887/ДСК/384/ДСК/480/ДСК зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.10.2013 р. за N 1776/24308 використовується лише для службового користування.
При цьому апеляційний суд зазначив, що твердження суду про те, що дії органу досудового розслідування в ході проведення оперативно-розшукових заходів та при проведенні слідчих дій носили характер провокації, суд першої інстанції не з’ясував, яким чином це відбувалось, не встановив таких дій працівників міліції, які б можливо було розцінити як провокацію. До того ж обвинувачений під час апеляційного розгляду наполягав, що нікому ніколи не продавав і не передавав наркотичні засоби.
Суд першої інстанції у вироку послався лише на те, що у постанові прокурора прокуратури Веселинівського району Миколаївської області від 11.09.2014 р. обставини, які свідчать про відсутність провокування зазначені формально лише однією фразою, що такі обставини відсутні, без посилання на будь-які докази їх відсутності.
Апеляційний суд послався на рішення Європейського суду у справі «Балтінс проти Латвії», вказав, що незалежно від висновків слідчих органів, суд повинен повністю дослідити це питання (рішення з усіма підтверджуючими документами). Процедура розгляду таких питань повинна бути змагальною, вичерпною, охоплювати повністю скарги особи стосовно провокації, а також, щоб за її результатами було досягнуто відповідного висновку, який повинно бути викладено у відповідному рішенні.
Зокрема, суд повинен безпосередньо дослідити матеріали щодо організації контролю за вчиненням злочину, допитати працівників міліції, які проводили оперативну закупку, дослідити інші матеріали, що не є частиною матеріалів, пов’язаних з проведенням контролю за вчиненням злочину, однак на необхідності дослідження яких обґрунтовано наголошує заявник.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, при розгляді даного кримінального провадження допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, тобто, як зазначено в ч. 1 ст. 412 КПК України, такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили йому ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 30.11.2015 року, вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2015 року відносно Ч.М.С., Ш.О.О. в частині призначення покарання змінено (пом’якшено покарання).
При вивченні матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, не виявив суттєвих порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду ухвалити законний, обґрунтований та справедливий вирок.
Також апеляційний суд встановив, що не було порушено право підозрюваного Ш.О.О. на захист, який стверджував, що йому було повідомлено про підозру без участі захисника. Ш.О.О. було повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого злочину, а згідно ст. 52 КПК України участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. Участь захисника не була забезпечена з моменту набуття Ш.О.О. статусу підозрюваного через відсутність заяви з боку Ш.О.О. про залучення захисника на цій стадії досудового розслідування.
В ухвалі апеляційний суд зазначив, що призначаючи покарання обвинуваченим, суд першої інстанції врахував вчинення Ч.М.С. тяжкого злочину і злочину середньої тяжкості, вчинення Ш.О.О. тяжкого злочину; дані про особу обвинувачених, які характеризуються посередньо, відсутність обставин, що обтяжують та пом’якшують покарання і дійшов обґрунтованого висновку, що їх виправлення неможливо без ізоляції від суспільства.
Проте, апеляційний суд дійшов висновку, що призначене Ч.М.С. та Ш.О.О. основне покарання у виді позбавлення волі на визначений судом першої інстанції строк за своєю суворістю не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі обвинувачених. Суд першої інстанції не врахував те, що на утриманні Ч.М.С. знаходиться мати, яка є інвалідом 3 групи, Ч.М.С. та Ш.О.О. пройшли курс лікування від наркоманії, що може свідчити про їх намір стати на шлях виправлення.
Тому суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про можливість пом’якшити Ч.М.С. та Ш.О.О. основне покарання за ч.2 ст. 307 КК України до мінімального розміру, передбаченого санкцією даної статті, та додаткове покарання у виді конфіскації майна.
В ухвалі апеляційний суд, у зв’язку з підтвердженням законності підстав для проведення оперативного заходу-оперативної закупки наркотичного засобу, зазначив, що виходячи із визначення провокації, наведеного у § 55 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Раманаускас проти Литви», а також змістовного і процесуального критеріїв, визначених зокрема у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Банніков проти Росії», суд зазначив, що в розпорядженні прокурора були достатні підстави для проведення оперативного заходу – оперативної закупки наркотичного засобу, оскільки в рапорті начальника СБНОН Ленінського РВ МВС України в Миколаївській області містилася інформація про збут Ч.М.С. наркотичного засобу – опію і ця інформація була отримана внаслідок негласної діяльності, що передбачено Законом України «Про оперативно - розшукову діяльність».
Крім того, у 2015 році мали місце 2 випадки посилання на рішення Європейського суду з прав людини при розгляді апеляційним судом Миколаївської області справ про адміністративні правопорушення за ст.172-7 КУпАП.
У двох випадках апеляційний суд зазначив, що відсутність на законодавчому рівні конкретних та чітких правил поведінки по розв’язанню конфлікту інтересів унеможливлює притягнення особи до відповідальності.
Такий підхід випливає і з рішення Європейського суду з прав людини, зокрема по справі «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, де суд зазначив, що відповідальність за порушення встановленого порядку не може наступати, якщо зазначений порядок не було достатньо чітко встановлено внутрішнім законодавством. Суд констатував, що за браком чітких та передбачуваних законів, що встановлюють певні правила, покарання осіб за порушення неіснуючого порядку, суперечить ст. 7 Конвенції.
Відповідно до вимог Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зокрема ст. 17 цього Закону, національні суди при розгляді справ зобов’язанні застосовувати Конвенцію та практику Суду, які є джерелом національного права.
Отже, на підставі проведеного аналізу, можна зробити висновок, що при розгляді кримінальних проваджень та матеріалів, судами Миколаївської області у 2015 році, посилання у судових рішеннях на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, становить на 45% більше у порівнянні з минулим роком, а застосування практики Європейського суду з прав людини - на 132 %.
Слід відзначити, що таке застосування практики Європейського суду з прав людини та дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позначається на ефективності та справедливості правосуддя при розгляді справ.
Заступник голови апеляційного
суду Миколаївської області М.П. Міняйло
