flag Судова влада України

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Узагальнення судової практики розгляду судами Миколаївської області питань, пов’язаних із відновленням втраченого судового провадження, що врегульовано розділом IX ЦПК України.

Узагальнення  судової  практики   розгляду судами  Миколаївської області  питань,  пов’язаних із відновленням втраченого судового провадження, що врегульовано  розділом IX  ЦПК України.

 

 

Метою цього узагальнення є вивчення практики застосування судами Миколаївської області протягом  2014 -2015 років  питань  щодо  відновлення  втрачених судових  проваджень, проаналізувати причини помилок,  з’ясувати  наявність спірних питань у застосуванні  розділу IX ЦПК України                           (ст. ст. 402- 408 ЦПК України).

Згідно із статистичними даними  за 2014 рік  судами  Миколаївської області  з цього питання розглянута 1 справа (Миколаївським районним судом  Миколаївської області),   у   2015 році  -   5 справ.  Всі справи (окрім  однієї, яка перебуває на розгляді у касаційному суді)  вивчені  та зазначені  в  узагальненні.

Справа  про відновлення втраченого судового провадження                                 ( № 2-в/487/1/15) за позовом  Д.І.Ю., який діє в інтересах Д.О.І., до Д.О.Ю. про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на ½ частку квартири  витребувана із  Заводського районного суду м. Миколаєва  ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 1 квітня 2016 року. 

При  вивченні  витребуваних  справ,  розглянутих судами області  в порядку  розділу IX  ЦПК України,  та копій  річних  статистичних звітів  судів,  з’ясувалося  порушення  звітності  допущене  Веселиніським районним судом. Зокрема,  до звітності  суду (Форма № 2-ц)  у  графу  № 11 розділу 1 «Загальні показники  цивільного судочинства»   помилково  внесені   відомості  про  кількість  заяв,  які  розглянуті  судом  в порядку, передбаченому  розділом VI ЦПК України (ст. 370 ЦПК України) щодо  видачі дубліката  виконавчого листа  або судового наказу    2014 році –                6 заяв  розглянуто з цього питання, а  у 2015 році – 2 заяви).  Тоді  як  справи   про відновлення втраченого судового провадження Веселинівським районним судом протягом 2014 -2015 років не  розглядались.       

Під час розгляду  цього питання судами  враховувалися   вимоги               ст.ст. 402-408 ЦПК України,  а також і  роз’яснення  щодо  застосування  розділу IX  ЦПК України  надані у  п. 38 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року  «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції».  Проте,  слід  зазначити,  що  вказане  питання  ще   потребує  належного законодавчого врегулювання.   

Інститут відновлення втраченого судового провадження є самостійним інститутом цивільного процесуального права,  різновидом цивільного провадження та має  свої особливості,  що відрізняють  його від інших видів провадження цивільних справ, оскільки його  метою  є  відтворення у документах  втраченого  судового провадження.

У цій категорії справ  захищаються в суді процесуальні права, пов’язані із втратою судового провадження, а  не порушені матеріальні  суб’єктивні права, свободи чи інтереси. Поновлена справа має відповідати за змістом матеріалам втраченого судового провадження, тому  відновленню  підлягає  конкретний перелік відсутніх повністю   або частково матеріалів  втраченої цивільної справи.

Спірні  питання  та помилки  зазначені  в контексті  аналізу  конкретної справи.   

І. Відповідно до вимог ст. 402 ЦПК України відновленню підлягає тільки втрачене судове провадження у цивільній справі, закінчене ухваленням рішення або в якій провадження закрито.         

При цьому, у  порядку, передбаченому розділом  IX ЦПК, не може відновлюватися  судове провадження,   втрачене  до  закінчення   судового розгляду.   

Відповідно до ч. 3 ст. 406  ЦПК України  судове провадження, втрачене до закінчення судового розгляду, не підлягає відновленню у встановленому цим розділом порядку, заявник у цьому  разі  може пред’явити новий позов. В ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі у зв’язку  з  втратою незакінченого провадження про цю обставину повинно бути обов’язково зазначено.  

Таке посилання дійсно є  необхідним,  оскільки   суддя  мав би відмовити  у  відкритті  провадження у новій справі  з тих підстав, що  у провадженні  цього суду  вже є  справа зі спору  між  тими самими сторонами,  про той самий предмет  і з тих самих підстав ( п.3 ч. 2                ст. 122 ЦПК).

Разом з тим, враховуючи зміст  ч. 3 ст. 406 ЦПК України,  (заявник  у  випадку втрати незакінченого провадження   може  пред’явити  новий позов  (заяву), її доцільно  було б розмістити  у  статті   402 ЦПК  України.

Крім того,  законодавцю  слід  було б  зазначити саме  у ст. 402 ЦПК України  про те,  що  у випадку  подання заяви про відновлення  втраченого незакінченого провадження, суддя, своєю ухвалою  відмовляє у відкритті провадження у справі  про  відновлення  втраченого  провадження, а  відкрите  провадження  -  підлягає  закриттю. Заявнику роз’яснюється його право на пред’явлення нового позову (заяви).

Для   прикладу  не   можемо   надати   відповідні  копії   судових рішень через їх відсутність.

          

ІІ.  Особи, які  мають право на звернення до суду із  заявою про відновлення втраченого  провадження (ст. 403 ЦПК). Виключна підсудність справ про відновлення втраченого провадження  (ст. 404 ЦПК).

Втрачене судове провадження у цивільній справі  може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі , або за   ініціативою суду.

Отже,  за змістом ст. 403 ЦПК  заява про відновлення втраченого судового провадження подається особами, які брали участь у справі           (ст. 26 ЦПК України), тобто займали конкретне процесуальне становище у втраченій справі як позивач, відповідач, третя особа, їх правонаступники, представник, заявник або заінтересована особа, а також як орган та особа, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.  

Втрачене судове провадження у цивільній справі може бути також відновлене за ініціативою суду (наприклад, у разі подання апеляційної або касаційної скарги і для того, щоб справу направити до суду вищої інстанції, виявиться, що справа втрачена), хоча за загальним правилом суд не має права порушувати провадження у цивільній справі. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року  роз’яснює, що втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за ініціативою суду, коли це потрібно для вирішення іншої справи, надіслання справи до суду вищої інстанції тощо (абз. 1 п. 38).

Відповідно до ст. 404  ЦПК України  відновлення втраченого судового провадження здійснюється  лише  судом першої інстанції  та на підставі  ухвали цього суду  про відкриття провадження про відновлення втраченого провадження,  незалежно від того, на  якій  стадії  розгляду вона перебувала  ( в суді першої,  апеляційної  або касаційної  інстанцій) або  яка  судова інстанція  ініціювала   питання  про  її відновлення.    

Статтею 404 ЦПК встановлено виключну територіальну підсудність справ про відновлення  втраченого судового провадження  місцевому суду, який  ухвалив рішення по суті спору або закрив провадження у справі, незалежно від того чи змінювалися або скасовувалися й ухвалювалися нові рішення   в апеляційному чи касаційному порядку.   

Якщо заява подана з порушенням правил про підсудність, то відповідний суд  повинен повернути  цю  заяву заінтересованій особі                (п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК). 

Із  наданих для узагальнення  справ  вбачається, що  ці вимоги чітко  дотримуються судами області. 

У всіх  вивчених  та проаналізованих в цьому узагальненні  справах,   судові  провадження  про відновлення втрачених проваджень  були ініційовані  судом першої, апеляційної та касаційної інстанцій, але всі  розглянуті в судових засіданнях  судами першої інстанції.

          

1) Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 1 квітня 2015 року  відмовлено у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна»  до відділу ДВС Южноукраїнського міського управління юстиції,  треті  особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Й.Й.Й., Й.А.Г., Южноукраїнська  ОДПІ, Комунальне підприємство «ТВКГ»,                   АТ «Укрсиббанк»,   про зняття арешту з квартири.

2 квітня 2015 року цивільну справу в двох томах  передано помічнику судді  в канцелярію  суду.

В подальшому встановлено, що втрачено 2-й том цивільної справи, яка складалася приблизно із 50 аркушів   з урахуванням тих документів,  які були приєднані  в судовому засіданні 1 квітня 2015 року  за клопотанням  сторін, але  ще  не були підшиті до справи.  Вжиті заходи щодо пошуку 2-го тому  справи  не  дали позитивних результатів. 22  квітня 2015 року  до суду  надійшла апеляційна скарга  позивача – ТОВ «ОТП Факторинг Україна»  на   рішення суду.

Судом першої інстанції було  ініційовано питання про відновлення частково  втраченого  судового провадження.  Ухвалою  судді того ж суду  від 8 травня 2015 року  відкрите провадження про відновлення  частково  втраченого   судового провадження. 

Судом приєднані до матеріалів справи  копії  документів,  наявні у сторін та третіх осіб, реєстри  відправлених  кореспонденцій,  копії  супровідних  листів  тощо.

Рішенням Южноукраїнського міського суду від 14 травня 2015 року відновлено  частково втрачене  судове  провадження. Зазначене рішення не оскаржувалось.

Справа  направлена  до апеляційного суду  з  апеляційною скаргою  позивача на рішення суду від 1 квітня  2015 року  та розглянута  апеляційним судом.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 292 у поєднанні  із  п. 29 ч.1 ст. 293  ЦПК України  окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо  відмови  в  поновленні  втраченого судового провадження.

Зазначене положення  ст. 293 ЦПК України  не узгоджується  із                    ст. 408 ЦПК України, оскільки суд за результатами розгляду  відновлювального провадження ухвалює  рішення  або  закриває  розгляд  заяви, постановляючи  ухвалу.

Тому слід вважати, що рішення судів, ухвалені за результатами розгляду відновлювального  провадження,   підлягають  оскарженню   в апеляційному порядку відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України,  а  також  в    касаційному порядку після їх апеляційного перегляду  відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 324 ЦПК.

          

2).  Заочним рішенням  Центрального районного суду м. Миколаєва від  1 жовтня 2014 року частково задоволені  позовні вимоги Д.Т.М. до Д.С.В.  про стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання  їх  малолітнього сина.

Із даних  електронної бази документообігу  вбачалося, що  вказана цивільна справа  11 листопада 2014 року передана до канцелярії суду, а                      10 грудня 2014 року  - до архіву суду.                    

12 травня 2015 року  відповідач Д.С.В. звернувся до суду із заявою про перегляд  заочного рішення.

З 12 травня по 21 серпня 2015 року  справа  в  архіві  суду  знайдена не була.    

В період з  25 лютого по 30 березня 2015 року включно робота Центрального районного суду   м. Миколаєва  була обмежена  у зв’язку із аварійністю його будівлі та  переїздом  суду до  іншої будівлі  за новою адресою. Тому суддя, що розглядав  справу,  прийшов  до  висновку про те, що справа  втрачена.   

За ініціативою суду першої інстанції, ухвалою Центрального районного суд м. Миколаєва від 21 серпня  2015 року  відкрито провадження  про відновлення втраченого  провадження. Цією ж  ухвалою,  зупинено провадження за заявою Д.С.В. про перегляд заочного рішення на  підставі  п.4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України, у зв’язку із  неможливістю її  розгляду  до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку цивільного судочинства.

У  вересні  2015 року справа  була знайдена в архіві суду й необхідність  у відновленні  провадження  відпала.     

Ухвалою того  ж суду від  28 вересня 2015 року  залишено без розгляду питання  про відновлення   втраченого   провадження, яка  набрала законної сили  5 жовтня 2015 року.  При цьому  суд послався на п. 4 ч. 1 ст. 207 ЦПК  та  ч.8  ст. 8 ЦПК, застосувавши  аналогію  процесуального закону, оскільки розділом  IX ЦПК України  така правова   ситуація  не  врегульована.

Крім того,  зупиняючи провадження  за заявою  Д.С.В.  про перегляд заочного рішення, суд також застосував положення ч.8 ст.8 ЦПК України  та п.4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України (аналогія процесуального закону).

Отже, виникає  також  і питання  щодо  можливості  зупинення  проваджень  у таких  випадках, оскільки  відновлюючий  процес  може бути досить  тривалим  із  об’єктивних причин.  Разом з тим,  провадження за заявою  особи  про перегляд заочного рішення  не відкривається, а саме провадження  по  цивільній  справі  втрачено.

Крім того, підлягає роз’ясненню питання: чи вправі суд до відновлення втраченого провадження вчиняти  процесуальні дії, передбачені ст. ст. 229 – 230 ЦПК України (щодо недоліків  форми  та змісту заяви про перегляд  заочного рішення  або  виконувати вимоги процесуального закону  про негайне направлення  належно оформленої  заяви  іншим особам,  які беруть участь у справі)?   

   

3) Рішенням  Центрального районного суду м. Миколаєва від                           12 листопада 2013 року відмовлено у задоволенні  позову Н.Г.В. до ТОВ  «Вольга-Україна» про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої  заробітної плати,  середнього заробітку за час вимушеного прогулу та   моральної  шкоди. 

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 28 січня             2014 року частково задоволена апеляційна скарга Н.Г.В. Вказане рішення суду першої інстанції  скасовано та ухвалено нове.  Позовні вимоги Н.Г.В. до ТОВ «Вольга –Україна»  про  поновлення  на роботі  та  стягнення    середнього заробітку за час вимушеного прогулу та  моральної  шкоди  задоволено частково.  Поновлено Н.Г.В. на роботі на посаді директора товариства з 16 січня 2013 року. Стягнуто з ТОВ  «Вольга -Україна» на користь Н.Г.В. середній заробіток за час вимушеного прогулу  без утримання прибуткового податку й інших обов’язкових платежів на відшкодування моральної шкоди,  а також  судовий  збір на користь держави.   Відмовлено у задоволенні   позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі.

У  квітні 2014 року  на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга               ТОВ «Вольга – Україна»  на рішення апеляційного суду  від  28 січня              2014 року.

12 червня 2014 року на адресу  касаційного суду  надійшла   вказана цивільна справа.

Під час призначення цивільної справи до судового розгляду судом касаційної інстанції  цивільна справа  разом із матеріалами касаційного провадження  була втрачена.   

Ухвалою  колегії суддів  судової  палати у цивільних  справах  Вищого спеціалізованого суду України   з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року  матеріали справи,  які збереглися  та матеріали  проведеної службової перевірки,   направлені до суду першої інстанції для вирішення питання про відновлення втраченого провадження.

Ухвалою судді  Центрального районного суду м. Миколаєва від 9 квітня 2015 року  відкрите провадження  у справі про  відновлення  втраченого провадження по цивільній справі.

Рішенням  Центрального районного суд м. Миколаєва від  15 травня 2015 року  втрачене судове провадження відновлено частково.   Зазначене рішення не оскаржувалось.  

При цьому суд  розглянув  це питання у судовому засіданні у відсутності  сторін  та їх представників.

Разом з тим,  10 червня 2015 року  представник  позивачки надав до суду  копії  наявних у нього документів із  втраченої справи  на 94 аркушах  (а.с. 56- 150),  які не були досліджені  судом першої інстанції, але   приєднані  судом  до матеріалів справи.

Із  доданих копій документів  вбачається, що при їх  дослідженні  судом   можливо було б зробити висновок  щодо повного (а не часткового)  відновлення втраченого провадження.

6 липня 2015 року справа  направлена до Вищого  спеціалізованого суду України   з розгляду цивільних  і кримінальних справ .

Ухвалою Вищого  спеціалізованого суду України  з розгляду цивільних  і кримінальних справ від 16 вересня  2015 року відмовлено у задоволенні касаційної скарги ТОВ «Вольга –Україна», а рішення  Апеляційного суду Миколаївської області від 28 січня 2014 року залишено без змін.

                          

Під   втратою  судового провадження  вважається,  у тому числі,  і  знищення  справи  у зв’язку  з  тим,  що  сплинули  строки  її   зберігання.    

Строк  зберігання судового провадження не має значення  для вирішення заяви  про  його відновлення, крім  випадку звернення  з  такою заявою для  виконання рішення суду, якщо строк на пред’явлення  виконавчого листа  до виконання   закінчився і судом  не  поновлено (ч. 4 ст. 408 ЦПК).

Так, рішенням  Миколаївського районного суду Миколаївської області від 13 червня 2000 року, яке набрало законної сили 26 червня 2000 року, задоволено позов прокурора Миколаївського району в інтересах                    ЖЕК Надбугської  сільської  ради Миколаївського району  до Л.В.П., Л.Н.О.,  Л.С.О. та малолітньої Л.Г.Ю., 1997 року народження,  про визнання їх такими, що втратили  право користування житловою площею у квартирі в с. Надбугське  Миколаївського району.

З  27 липня 2007 року опікуном  малолітньої Л.Г.Ю., 1997 року народження,  призначена  Б.В.Г., яка  13 грудня  2013 року, діючи в інтересах  малолітньої  дитини,  подала  апеляційну    скаргу  на   вказане   судове рішення.

На  час  подання апеляційної скарги  цивільна справа (№ 2-231/2000)  судом  була знищена  у зв’язка зі сплином строків її зберігання.

17 грудня 2013 року Миколаївським районним судом  Миколаївської області  на адресу апеляційного суду  направлена  вказана апеляційна скарга  і  копія оскаржуваного рішення  й одночасно зазначено, що  справа знищена  за сплином строків її зберігання.

Ухвалою  судді  Апеляційного  суду  Миколаївської області від                     22 січня 2014 року  матеріали за апеляційною скаргою Б.В.Г., діючої в інтересах Л.Г.Ю., направлені до суду першої інстанції для відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою судді  Миколаївського  районного суду  Миколаївської області від 3 лютого 2014 року  відкрито  провадження  про відновлення  втраченого  судового провадження.

Призначено судовий розгляд  справи  та запропоновано сторонам надати до суду усі  наявні у них документи, копії,  довідки,  відомості, що стосуються  цієї справи.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від            3 липня 2014 року  частково відновлено втрачене провадження по  цивільній  справі № 2-231/2000.

25 липня 2014 року  відновлена провадженням справа  направлена до апеляційного суду.

3 вересня 2014 року, ухвалою судді Апеляційного суду  Миколаївської області,  відкрите апеляційне провадження за апеляційною  скаргою  Б.В.Г., діючої  в інтересах  Л.Г.Ю.         

Рішенням  Апеляційного суду Миколаївської області від 17 вересня  2014 року, апеляційна скарга задоволена частково. Оскаржуване рішення скасовано в частині визнання Л.А.Ю. такою, що втратила право користування квартирою  і в цій  частині  ухвалено нове  рішення, яким відмовлено у задоволені  цих  позовних вимог до неї.  В іншій частині рішення суду  залишено без змін.

 

Необхідно зазначити, що судами області здійснювався розгляд усіх справ про  відновлення втраченого провадження  в  судовому засіданні суддями  одноособово,  з  ухваленням відповідного рішення у нарадчій кімнаті, що  в цілому  відповідає вимогам ст. ст. 407 -408  ЦПК України.

У частині 4 п. 21 постанови Пленуму Верховного  Суду України № 9 від 21 грудня 1990 року  (з наступними змінами) «Про  практику застосування  судами процесуального законодавства  при розгляді цивільних справ по першій інстанції» містилося  роз’яснення, що заяви про відновлення втраченого судового провадження розглядаються одноособово суддею і в тих випадках, коли  для   втраченої  справи  передбачено колегіальний розгляд. Однак  зазначена постанова  втратила чинність на підставі  постанови  Пленуму  Верховного Суду України  № 2 від 12 червня 2009 року                        «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»,  а  остання  постанова   такого   роз’яснення  чомусь   не містить.    

Хоча такий  висновок слід вважати вірним,  виходячи з того, що справа не розглядається  по суті  за загальними правилами, а лише вирішується питання  про можливість  відновлення втраченого судового  провадження.

Аналіз  судових  рішень щодо відновлення втрачених проваджень дає підстави вважати,  що викладення  їх змісту  викликає  у суддів  певні труднощі  і не  в повній  мірі  відповідає вимогам  ч. 2   ст. 408  ЦПК України. 

Зокрема,  мотивувальна частина  таких  судових  рішень  не містить висновків  про те, на  підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з втраченого провадження, суд вважає встановленим зміст відновлених судових  рішень.  Як не містить  і висновків   про доведеність того, які  саме докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.

За змістом ч. 1  ст. 407 ЦПК  України  при розгляді справи  про відновлення втраченого провадження   суд використовує ту частину провадження, що збереглася, документи, видані зі справи фізичним чи юридичним особам до втрати провадження, копії цих документів, різні довідки, папери, відомості, що стосуються справи, виконавчого провадження (облікова-статистична картка, журнал обліку справ, призначених до розгляду, журнал обліку виконавчих листів тощо). Тобто з урахуванням правила про належність доказів, мова йде про дослідження матеріалів втраченої цивільної справи, що збереглися, необхідних для відновлення підсумкових процесуальних актів, які були втрачені (ухвали, рішення).

Частиною  другою ст. 407 ЦПК  передбачено, що  суд також  може  допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали участь у справі, а в необхідних випадках – осіб, які входили до складу суду,  що розглядав справу, з якої  втрачено провадження, а також осіб,  які  виконували судове рішення.

На нашу думку,  визначальним для  відновлення  втраченого судового провадження  є наявність  оригіналу  судового  рішення,  оскільки саме  його  наявність не дасть можливості  особам,  які  брали участь у справі,   знову  порушити  аналогічну   цивільну справу.    

Згідно із  ч. 3 ст. 408 ЦПК України  за недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження  суд  ухвалою закриває розгляд  заяви  про відновлення провадження  і роз’яснює особам, які беруть участь у справі,  право на повторне звернення з  такою самою заявою за наявності необхідних документів.

Як приклад:     

Рішенням Ленінського  районного суду  м. Миколаєва від 4 грудня             2006 року,  яке набрало законної сили 15 грудня 2006 року,   задоволено  позовні  вимоги Т.Н.В. до адміністрації Ленінського  району м. Миколаєва про визнання  права власності  на самочинно  збудовану літню кухню побудовану на дворовій території житлового будинку в м.  Миколаєві.

У вересні 2015 року С.М.П., посилаючись на  порушення його прав, подав через суд першої інстанції  апеляційну скаргу на  вказане судове рішення.

С.М.П. є особою, яка  не брала участі у справі, однак  зі скарги  вбачалось, що  оскаржуване  ним рішення  впливає на обсяг  його прав.   

5 жовтня 2015 року апеляційна скарга з доданими матеріалами, копією оскаржуваного рішення   разом із довідкою про знищення справи,  була  направлена  до   апеляційного суду для вирішення  питання  по  апеляційній скарзі.  

Ухвалою   судді  апеляційного  суду від 7 жовтня 2015 року  апеляційна скарга з доданими матеріалами повернута до суду першої інстанції для  відновлення втраченого судового  провадження.                        

Ухвалою  судді  Ленінського  районного суду  м. Миколаєва   від                  22 жовтня 2015 року   відкрите  провадження по відновленню втраченого  провадження.

Ухвалою  Ленінського районного суду м. Миколаєва  від 11 грудня            2015 року закрито розгляд  справи по  відновленню втраченого провадження.

Зазначена ухвала  суду першої інстанції  не оскаржувалась  сторонами або особами, права  та інтереси  яких  вона  зачіпає  (ч. 1 ст. 292  ЦПК).

За змістом  п.14 ч. 1 ст. 293 ЦПК  України зазначена ухвалу суду може бути оскаржена   в апеляційному  порядку,  а також і  в касаційному  -  після   перегляду   її  апеляційним судом  (  п.2 ч. 1 ст. 324 ЦПК).

Всі  матеріали  відновлюючого провадження  разом із апеляційною скаргою судом першої інстанції  направлені до апеляційного  суду.

Ухвалою судді Апеляційного суду Миколаївської області від 18 січня 2016 року  апеляційна  скарга  з  матеріалами  закритої  справи про відновлення втраченого провадження  знову повернута  до суду першої інстанції   для  відновлення   втраченого  провадження.

В своїй  ухвалі  суддя  апеляційного суду  послався  на  вимоги                ч. 7  ст. 297 ЦПК України щодо   неналежного оформлення справи, а тому   встановив  і  строк  (2  місяці  з дня отримання) для усунення недоліків  неналежно оформленої справи.

Крім того, в цій же ухвалі,  суддя   апеляційного суду,   аналізуючи зміст ч. 3 ст. 408 ЦПК України,    прийшов до  такого   висновку.    

Питання про відновлення  втраченого провадження було ініційовано  судом, а не особами, які  брали участь у справі,  тому   положення                   ч. 3 ст. 408  ЦПК  України про закриття розгляду  заяви, на які послався суд  першої інстанції,  не  можуть  бути застосовані.

Зазначена   справа ще перебуває на розгляді  в суді  першої інстанції, проте  питання,  які виникли в контексті зазначеної  справи,  мають  значення для  правозастосування та  свідчать  про  наявність  суттєвих   законодавчих  прогалин з цього питання.  Зокрема виникають такі  питання:

  1. Якщо всі  питання  щодо  відновлення втраченого провадження  належать до виключної  компетенції  суду  першої інстанції,  чи  вправі  суди  наступних інстанцій  надавати пряму вказівку суду першої  інстанції   відновити  втрачене провадження ?
  2. Виходячи зі змісту частин 1 та 3 ст. 408 ЦПК, чи  вправі суд  ухвалити рішення про відмову   у  відновленні  втраченого  провадження ?   

Адже за змістом ч. 1 ст. 408  ЦПК  суд  відновлює  втрачене провадження повністю  або в частині, яку,  на його думку, необхідно відновити  або закриває  розгляд  заяви  за недостатністю зібраних матеріалів (ч. 3 ст. 408 ЦПК).  Іншого   не  передбачено.

  1. Частина 3 ст. 408 ЦПК України також потребує змін, оскільки  буквальне  її тлумачення  дає  підстави вважати, що  суд вправі  закрити   лише  розгляд заяв  про відновлення  втраченого судового провадження, поданих  особами,  які  беруть  участь у справі.  Тоді як  основна  частина   таких   проваджень  відкривається  за  ініціативою  судових   інстанцій, а  не за заявами  осіб,  які   беруть участь у справі.    

Більше того, зі змісту ч.3  ст. 408 ЦПК  України  можна зробити висновок  про те, що  весь   тягар  щодо  збору  доказової бази  у такому провадженні   покладено саме  на заявника,   хоча  у більшості випадків  саме суд зобов’язаний  вжити всіх можливих  заходів  для витребування інших необхідних документів, матеріалів, допиту свідків тощо, навіть за відсутності  про це відповідних клопотань сторін. Отже, суду відведена  досить  активна 4. Яку  саме  процесуальну дію має вчинити суд (суддя)  апеляційної інстанції  у випадку  надходження  від суду  першої інстанції   апеляційної скарги  та   матеріалів  справи  про  закриття  розгляду  справи  (заяви)  (провадження)  по відновленню  втраченого  провадження на підставі                  ч. 3 ст. 408 ЦПК України ?     

  1. Яку процесуальну дію (дії) має вчинити суддя (суд) апеляційної інстанції у випадку   направлення судом першої інстанції апеляційної скарги з повідомленням  про те, що судове провадження  втрачене ?

             

Необхідно зазначити, що  положення   ст. ст.  405- 406 ЦПК України щодо змісту заяви про відновлення втраченого судового провадження та наслідків  її недодержання   в справах, наданих  для  узагальнення,   не  застосовувались.  Тому  питань  у  їх застосуванні не  виникало, а  повторення  самого  змісту  цих   статей   в  узагальненні    є    недоречним.    

 

 

        Суддя  Апеляційного суду

        Миколаївської області                                                                З.Л. Шолох