Апеляційний суд Миколаївської області

З метою проведення узагальнення з місцевих судів були витребувані та проаналізовані цивільні справи з даної категорії спорів.

В даному узагальненні будуть розглянуті наступні питання, які стосуються:

- укладення договору банківського вкладу, і, зокрема, з наданням вкладнику ощадної книжки або сертифіката;

- зміни, розірвання договору банківського вкладу, визнання договору банківського вкладу недійсним;

- відкриття вкладних (депозитних) рахунків (у тому числі тих, що відкриваються на ім’я малолітньої особи, на користь третьої особи, однією фізичною особою на ім’я іншої фізичної особи та пенсійних депозитних рахунків) і використання коштів за цими рахунками;

- відповідальності банку за невиконання грошових зобов’язань за договором банківського вкладу;

- наявності перешкод у виконанні банком грошових зобов’язань за договором банківського вкладу (випадку або непереборної сили, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів банку та запровадження процедури тимчасової адміністрації, встановлення обмежень на дострокове зняття депозитних коштів та видачі усієї суми вкладу);

- договорів банківського вкладу в іноземній валюті та банківських металах;

- порядку нарахування процентів на банківський вклад, дій банку щодо зміни розміру процентів в односторонньому порядку;

- спадкування банківського вкладу;

укладення, зміни та розірвання договору банківського рахунку; відкриття та закриття поточних рахунків фізичних осіб для власних потреб, використання коштів за цими рахунками, черговості списання грошових коштів з рахунка, обмеження права розпорядження рахунком;

- неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта;

- відповідальність банку у випадку розкрадання його працівником коштів з вкладних/поточних рахунків банку

АНАЛІЗ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ.

Статистичні дані, надані судами першої інстанції, свідчать що серед спорів, які є предметом даного узагальнення, переважну більшість займають спори щодо відповідальності банку за невиконання грошових зобов’язань за договором банківського вкладу – 4 справи. Меншу кількість займає розгляд спорів про розірвання договору банківського вкладу, спадкування банківського вкладу та про неналежне виконання банком операцій за рахунком клієнта - по 2 справи по кожній категорії.

Серед наданих місцевими судами справ, що були витребувані з метою проведення даного узагальнення, немає справ, пов’язаних з укладанням чи зміною договору банківського вкладу, визнанням такого договору недійсним, відкриттям вкладних (депозитних) рахунків, наявністю перешкод у виконанні банком грошових зобов’язань за договором банківського вкладу (випадку або непереборної сили, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів банку та запровадження процедури тимчасової адміністрації, встановлення обмежень на дострокове зняття депозитних коштів та видачі усієї суми вкладу), спорів щодо договорів банківського вкладу в банківських металах, про порядок нарахування процентів на банківський вклад, дії банку щодо зміни розміру процентів в односторонньому порядку, укладення, зміни та розірвання договору банківського рахунку; відкриття та закриття поточних рахунків фізичних осіб для власних потреб, використання коштів за цими рахунками, черговості списання грошових коштів з рахунка та стосовно відповідальності банку у випадку розкрадання його працівником коштів з вкладних/поточних рахунків банку.

З аналізу витребуваних з місцевих судів справ вбачається, що за 2013 рік та у І півріччі 2014 року судами першої інстанції розглянуто 11 справ , які є предметом даного узагальнення. Найбільшу кількість таких справ було розглянуто Ленінським районним судом м. Миколаєва – 5 справ, тоді як Заводським районним судом м. Миколаєва - 3 справи, Центральним районним судом м. Миколаєва – 2 справи, Баштанським районним судом Миколаївської області – 1 справа. Іншими місцевими судами справ даної категорії взагалі не розглядалося.

Апеляційним судом Миколаївської області з вищезазначених справ було переглянуто 7 справ, з яких у трьох справах рішення суду першої інстанції залишено без змін, у двох справах – рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, в одній справі – рішення скасовано в частині і в цій частині вимог провадження закрито, ще в одній справі – рішення скасовано в частині стягнення судового збору, в іншій частині - залишено без змін.

НОРМАТИВНА БАЗА з правовідносин банківського вкладу та банківського рахунку

При розгляді спорів, які виникають із договорів банківського вкладу та банківського рахунку необхідно керуватися положеннями статей параграфу 3 Глави 71 та Глави 72 Цивільного кодексу України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання й контролю», Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 р. № 516; Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011р. N 174, Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492, Положенням про здійснення операцій з банківськими металами, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06 серпня 2003 року № 325, іншими нормативно-правовими актами, які врегулювують ці питання.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СПРАВ СУДАМИ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Укладення договору банківського вкладу, зміна і розірвання такого договору, визнання договору банківського вкладу недійсним, відкриття вкладних (депозитних) рахунків, у тому числі на користь третіх осіб

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах визначення договору банківського вкладу, - банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору.

За змістом статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі.

Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 р. № 516, (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492, банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8. Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9. Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10. Інструкції).

Пункт 10.1. Інструкції передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Виходячи з положень ст. 1059 ЦК Ураїни, п. 1.4. Положення письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Поряд із цим, згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частина 2 ст. 1059 визначає, що в разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Разом із тим, у разі додержання письмової форми договору банківського вкладу (депозиту) його може бути визнано недійсним у зв'язку з порушенням інших умов дійсності правочинів, передбачених, зокрема, у чч. 1-3, 5, 6 ст. 2013 ЦК України, якщо судом будуть встановлені передбачені для цього підстави.

Статтею 1063 ЦК України передбачно, що фізична або юридична особа може укласти договір банківського вкладу (зробити вклад) на користь третьої особи. Ця особа набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами. До набуття особою, на користь якої зроблений банківський вклад, прав вкладника ці права належать особі, яка зробила вклад. Визначення імені фізичної особи (стаття 28 цього Кодексу) або найменування юридичної особи (стаття 90 цього Кодексу), на користь якої зроблений вклад, є істотною умовою договору банківського вкладу. Якщо особа, на користь якої зроблено вклад, відмовилася від нього, особа, яка уклала договір банківського вкладу на користь третьої особи, має право вимагати повернення вкладу або перевести його на своє ім'я.

З аналізу витребуваних з місцевих судів Миколаївської області справ вбачається, що спорів, пов’язаних з укладанням та зміною договорів банківського вкладу та визнання таких договорів недійсними, відкриття вкладних (депозитних) рахунків, у тому числі на користь третіх осіб - суди області не розглядали.

Згідно ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Отже, дії банку щодо незадоволення вимоги вкладника про дострокове розірвання договорів банківського вкладу є неправомірними.

Як приклад розгляду судом справи щодо позовних вимог про дострокове розірвання договорів банківського вкладу заслуговує на увагу наступна справа.

Задовольняючи позовні вимоги Д. до ПАТ «Б…» про стягнення заборгованості за депозитним договором, Центральний районний суд м. Миколаєва виходив з того, що сторонами був укладений договір банківського строкового вкладу зі строком повернення вкладу - 10.03.2013р. Вимога позивачки про дострокове повернення вкладу Банком не була задоволена, в зв’язку чим рішенням суду з ПАТ «Б…» на користь Д. було стягнуто 233300грн. вкладу та 7075грн. процентів (рішення в апеляційному порядку не було оскаржено).

Разом з тим, необхідно зазначити, що при ухваленні зазначеного рішення суд першої інстанції посилався тільки на загальні норми Цивільного кодексу України щодо виконання зобов’язань, не застосувавши спеціальних норм цього Кодексу, які регулюють правовідносини з договору банківського вкладу (параграф 3 Глави 71 ЦК).

В іншій справі, що заслуговує на увагу, позовні вимоги були вирішені наступним чином.

Задовольняючи позов О.. до ПАТ «В…» про стягнення депозитного вкладу, Заводський районний суд м. Миколаєва виходив з того, що сторонами був укладений договір банківського строкового вкладу в розмірі 27000 доларів США зі строком повернення вкладу - 23.04.2014р. Вимога позивача про дострокове повернення вкладу Банком не була задоволена, в зв’язку чим рішенням суду з ПАТ «В..» на користь О. було стягнуто 288657грн.17коп. вкладу, що еквівалентно 27000 доларів США (рішення в апеляційному порядку не було оскаржено).

Відповідальність банку за невиконання грошових зобов’язань за договором банківського вкладу.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно із частинами 1, 2 статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Отже, у разі несвоєчасного виконання банком грошового зобов'язання він зобов'язаний повернути вкладникам депозитні кошти з процентами по банківським вкладам за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладникам, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

З урахуванням викладених вимог закону суди області правильно вирішували справи цієї категорії.

Так, у справі, розглянутій Заводським районним судом м. Миколаєва, за позовом В. до ПАТ «В…» про стягнення депозитних вкладів, було встановлено, що вимоги позивача про дострокове повернення двох банківських строкових вкладів Банком не були виконані, в зв’язку чим з ПАТ «В..» на користь В. були стягнути кошті, внесені на депозитні рахунки, в сумі 180000грн., а також 3 % річних та сума відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України в загальному розмірі – 22660грн.73коп. ( рішення в апеляційному порядку не було оскаржено).

Також було обґрунтовано застосовано місцевим судом положення ч.2 ст.625 ЦК України у наступних справах.

Задовольняючи вимоги Ч. до ПАТ КБ «Н.» про стягнення 3 % річних та суми відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період до фактичного виконання Банком попереднього рішення суду про стягнення з нього на користь позивача суми неповернутого депозиту та процентів, Ленінським районним судом м. Миколаєва вірно встановлено, що зазначені вимоги Ч. ґрунтуються на вимогах закону. Апеляційній суд Миколаївської області погодився з таким висновком суду першої інстанції, скасувавши рішення місцевого суду тільки в частині стягнення з позивача судового збору в дохід держави, в іншій частині залишивши рішення без змін.

У іншій справі цього ж суду між тими ж сторонами також частково були задоволені вимоги Ч. до ПАТ КБ «Н.» про стягнення 3 % річних та суми відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період до фактичного виконання Банком попереднього рішення суду про стягнення неповернутого депозиту та процентів (рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва залишене без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області).

В іншій справі при вирішені позовних вимог щодо відповідальності банку за порушення грошового зобовязання положення ч.2 ст.625 ЦК України були застосовані судом наступним чином.

Так рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва були визнані неправомірними дії ВАТ КБ «Н», зокрема, щодо списання грошових коштів з депозитного рахунку Б. та направлення цих коштів на погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним між П. і ВАТ КБ «Н», та стягнуто з Банку на користь Б. суму неправомірно списаного депозиту в розмірі 250786грн.53коп. В зв’язку з невиконанням даного рішення в лютому 2013 року Б, звернулась з новим позовом до ПАТ КБ «Н» про стягнення 3 % річних та суми відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, пені та моральної шкоди. Рішенням Ленінського районного суду позов Б. задоволено частково: стягнуто з Банку на користь позивачки 3 % річних та сума відповідно до індексу інфляції в загальній сумі 21334грн.03коп., в іншій частині позову – відмовлено. Апеляційній суд Миколаївської області погодився з таким висновком суду першої інстанції та ухвалою рішення місцевого суду залишив без змін.

Наявність перешкод у виконанні банком грошових зобов’язань за договором банківського вкладу (випадку або непереборної сили, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів банку та запровадження процедури тимчасової адміністрації, встановлення обмежень на дострокове зняття депозитних коштів та видачі усієї суми вкладу,)

порядок нарахування процентів на банківський вклад, дії банку щодо зміни розміру процентів в односторонньому порядку,

договори банківського вкладу в банківських металах

З аналізу витребуваних з місцевих судів Миколаївської області справ вбачається, що спорів даної категорії суди області не розглядали.

Разом з тим слід звернути увагу, що при вирішенні спорів щодо порядку нарахування процентів на банківський вклад, дій банку щодо зміни розміру процентів в односторонньому порядку необхідно враховувати положення статті 1061 ЦК України.

Так, відповідно зазначеної правової норми банк зобов’язаний виплатити вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором.

Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом.

Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною.

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Частиною 4 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» також встановлена заборона банкам в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, зменшувати розмір процентної ставки за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

В Україні валютне регулювання базується на Конституції України, Законі України «Про Національний банк України», Законі України «Про банки і банківську діяльність», Декреті Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання й контролю» (далі - Декрет), а також нормативних актах Національно банку України, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю.

Зазначеним Декретом визначено, що окремим видом валютних цінностей є банківські метали.

Банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів (стаття 1 Декрету).

Особливості, загальні умови й контроль за здійсненням уповноваженими банками операцій з банківськими металами, а також порядок ведення рахунків у банківських металах регламентовано Положенням про здійснення операцій з банківськими металами, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06 серпня 2003 року № 325.

Таким чином, операції з банківськими металами, що є валютними операціями з валютними цінностями, мають свої особливості, визначені чинним банківським законодавством, порівняно з операціями, що здійснюються за допомогою грошових коштів.

Згідно пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів – це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Статтею 32 цього Закону встановлена відповідальність банку при здійсненні переказу коштів.

Договір банківського рахунку у банківських металах не може ототожнюватись з договором банківського рахунку, що відкритий у грошових коштах; платіжне доручення про переказ банківських металів у цьому сенсі не може вважатись дорученням на переказ коштів, тому для банку, який обслуговує вкладника при здійсненні переказу за договором банківського вкладу у банківських металах не настає відповідальність, передбачена статтею 32 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень статей 524, 533, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад) зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Водночас Законом України «Про банки і банківську діяльність» поняття вкладу (депозиту) визначається як кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на певний строк зберігання.

Загальний порядок залучення банками України банківських металів від юридичних і фізичних осіб на їх вкладні (депозитні) рахунки регулюється Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 р. № 516.

Згідно із цим Положенням операції банків з банківськими металами здійснюються або з фізичною поставкою банківських металів, або без фізичної поставки банківських металів відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань здійснення операцій з банківськими металами (пункт 1.1 Положення); банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - у національній валюті (пункт 1.6 Положення).

Отже, якщо за умовами укладеного сторонами договору банківського вкладу був відкритий вкладний рахунок у банківському металі, відповідно банк взяв на себе зобов'язання сплатити вкладнику суму вкладу й нараховані за ним проценти в банківському металі, а не в грошових одиницях, тому до таких правовідносин не застосовуються положення статті 625 ЦК України.

Спадкування банківського вкладу.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 512 ЦК України самостійною підставою заміни кредитора в зобов'язанні є правонаступництво.

Відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора. Проте у зобов'язаннях, не пов'язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов'язань, а відбувається перехід прав і обов'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб - спадкоємців.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (частина друга статті 1228 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно із частиною п'ятою статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Оскільки сторонами договору банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор), а зобов'язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не є нерозривно пов'язаним з особою вкладника, то таке зобов'язання відповідача не припиняється внаслідок смерті вкладника та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям.

Проте, суди не завжди враховують вищевикладені вимоги закону, про що свідчить наступний приклад.

Відмовляючи в задоволенні позову П.. до ПАТ «Кк» про стягнення на її користь як спадкоємиці її померлого чоловіка процентів, нарахованих за договором строкового банківського вкладу за період з моменту видачі їй свідоцтва про право на спадщину до дати зняття коштів з урахуванням 3 % річних та втрат від інфляції, Ленінський районний суд м. Миколаєва виходив з того, що в зв’язку зі смертю вкладника обов’язок по нарахуванню процентів на внесений померлим вклад припинився, а тому відповідач обґрунтовано відмовив позивачці у нарахуванні і виплаті як спадкоємцю вкладника процентів по вкладу останнього. Апеляційній суд Миколаївської області не погодився з такими висновками з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, між П та ПАТ "К" укладено договір депозитного вкладу. Згідно його умов, банком прийняті кошти в розмірі 150000 гривен на 12 місяців та 2 дні по 15 грудня 2011 року. Якщо вкладник не вимагатиме повернення вкладу в дату повернення, строк вкладу збільшується на 12 місяців та 2 дні, а саме до 17 грудня 2012 року (п. 2.1). На таких умовах дію договору було продовжено до вказаної дати, оскільки вкладник повернення вкладу не вимагав.

12 жовтня 2011р. П помер, спадщину після його смерті прийняла П. 4 травня 2012 року вона одержала свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого успадкувала зазначений банківський вклад та відсотки, нараховані до 27 квітня 2012 року в розмірі 159697 грн. 71 коп. 17 грудня 2012 року позивачка одержала вказані грошові кошти, а у видачі відсотків, нарахованих з 27 квітня по 17 грудня 2012 року, в розмірі 15653 грн. 21 коп. банком відмовлено з посиланням на припинення зобов'язання за ч. 2 ст. 608 ЦК України.

За таких обставин,відповідно до вимог ст.ст. 1061, 1218, 1228 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивачки про стягнення з банку відсотків, нарахованих банком з 27 квітня по 17 грудня 2012 року в розмірі 15653 грн. 21 коп. підлягають задоволенню. Крім того, задоволенню підлягають позовні вимоги про застосування до банку відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України

В іншій справі, що заслуговує на увагу, позовні вимоги були вирішені наступним чином.

Задовольняючи позовні вимоги Т. до ПАТ КБ "П» про стягнення недопачених відсотків за депозитом в порядку спадкування, Центральний районний суд м. Миколаєва виходив з того, що той є спадкоємцем за законом після смерті матері П., яка померла 12.05.2011 р. 2 березня 2011р. між П. і ПАТ КБ "П" було укладено договір банківського вкладу. Отримавши свідоцтво про право на спадщину, позивач звернувся до відповідача з вимогою про отримання вкладу та нарахованих на нього процентів, проте, у виплаті процентів за період з дня відкриття спадщини Банк відмовив. За таких обставин, виходячи з того, що зобов’язання за договором банківського вкладу не пов’язані з особою вкладника, а тому не припиняються у зв’язку з його смертю, в зв’язку з чим до спадкоємців вкладника переходить право на вклад та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів, відповідно до положень ст.ст. 1216, 1218, 1219, 1061 суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Т. в частині стягнення з ПАТ КБ "П" суми недоплачених відсотків за договором банківського вкладу.

Ухвалою апеляційного суду зазначене рішення було залишено без змін.

Укладення, зміна та розірвання договору банківського рахунку, відкриття та закриття поточних рахунків фізичних осіб для власних потреб, використання коштів за цими рахунками, черговості списання грошових коштів з рахунка, обмеження права розпорядження рахунком, неналежне виконання банком операцій за рахунком клієнта.

З аналізу витребуваних з місцевих судів Миколаївської області справ вбачається, що спорів, пов’язаних з укладанням, зміною та розірванням договорів банківського рахунку, відкриттям та закриттям поточних рахунків фізичних осіб для власних потреб, черговістю списання грошових коштів з рахунка, суди області не розглядали.

Разом з тим слід звернути увагу, що при вирішенні спорів даної категорії необхідно насамперед керуватися положеннями статей 1066 – 1076 Глави 72 Цивільного кодексу України «Банківський рахунок» та Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492, а також враховувати умови договору, укладеного між банком та клієнтом.

Так, відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Без відповідного розпоряджеггя клієнта таке списання можливо на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта передбачені статтею 1073 ЦК України, згідно якої у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Як вбачається при вивченні судової практики, яка склалася в Миколаївській області, основною причиною звернень до суду, пов’язаних із виконання банком операцій за рахунком клієнта, є визнання неправомірними дій банку щодо списання грошових коштів з рахунку клієнта без його на те розпорядження.

Як приклад розгляду судом такого спору заслуговує на увагу наступний приклад.

Задовольняючи позовні вимоги Р. до ПАТ КБ «П» про стягнення коштів, Баштанський районний суд Миколаївської області виходив з того, що Банк у порушення вимог ст.ст. 1073, 1074 ЦК України не повернув позивачу безпідставно списані кошти з його депозитного рахунку.

Апеляційній суд Миколаївської області не погодився з таким висновком з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до наказу господарського суду Миколаївської області від 26 липня 2005 року, виданого на підставі рішення цього ж суду від 14 липня 2005 року, стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності Р. на користь ПАТ КБ «П» заборгованість по кредиту, відсотках, пені, комісії та судові витрати, всього на суму 12181грн. 97коп. 17 квітня 2007 року постановою господарського суду Миколаївського області за позовом Банку визнано СПД Р. банкрутом та визнано грошові вимоги кредитора - ПАТ КБ «П» - у сумі 12181.97грн. 9 лютого 2012 року ухвалою цього ж господарського суду припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця Р. На підставі цього судового рішення 20 лютого 2012 року дані про припинення його підприємницької діяльності були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців.

3 листопада 2011 року за заявою позивача Банком був відкритий депозитний картковий рахунок "Пенсійний накопичувальний" строком на 12 місяців у вигляді електронної ощадної книжки для зарахування. При поданні заяви про оформлення депозитного вкладу позивач письмово погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Згідно з п.п. 2.7.1.14 Умов та Правил надання банківських послуг, при наявності у клієнта простроченої заборгованості по кредитам і/або кредитним лімітам, що отримані клієнтом в банку, або по кредитам, за якими клієнт є поручителем, а також по процентах за їх використання Банк має право на свій розсуд: після закінчення строку вкладу, вклад та нараховані проценти перерахувати на поточний/карточний рахунок клієнта або розірвати цей договір. При цьому банк направляє клієнту письмове повідомлення з зазначенням дати розірвання цього договору. Вклад та нараховані проценти переховуються на поточний/карточний рахунок клієнта. Списання коштів оформлюється меморіальним ордером.

Станом на 25 листопада 2012 року залишок коштів на банківському рахунку позивача складав 3565 грн. 07 коп.

За даними виписки з особового рахунку позивача та меморіальних ордерів 10 січня 2013 року з рахунку знято вищезазначені кошти на підставі службової записки на транзитний рахунок Банку, а потім в цей же день перераховано на рахунок погашення попередньої грошові вимоги Банку до позивача.

Відповідно до ст. 1071 ЦК України Банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Умовами укладеного між Банком та Р. договору про надання банківських послуг передбачено право банку на списання грошових коштів із рахунків клієнта після закінчення строку вкладу випадку наявності у клієнта простроченої заборгованості по кредитам.

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 грудня 2013 року у справі № 6-125 цс13 передбачає, що у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Згідно до положень ч. 3 ст. 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції на час припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Р., у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п'яти років після завершення розрахунків з кредиторами такий громадянин-підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів.

Таким чином з урахуванням встановлених обставин та досліджених доказів, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки списання грошей із банківського рахунку позивача здійснювалося відповідно до умов, визначених сторонами у цивільно - правовій угоді (рішення апеляційного суду Миколаївської області від 22 травня 2014 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2014 року було відмовлено Р. у відкритті касаційного провадження у справі).

Також заслуговує на увагу наступний приклад, яким позов щодо неправомірності списання грошових коштів з рахунку був задоволений.

Задовольняючи позовні вимоги Б. в частині визнання неправомірними дій ПАТ КБ "Н." із списання в порушення умов договору застави з її депозитного рахунку і направлення на погашення заборгованості за кредитним договором укладеним між Павловим М.В. та ВАТ КБ "Н., коштів в гривневому еквіваленті 403412,45грн., Ленінський районний суд м. Миколаєва, встановив, що 20.02.2008р. між ВАТ КБ "Н.", правонаступником якого є ПАТ КБ "Н.", та Б. укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) "К" за умовами якого позивачка внесла на вкладний рахунок 4460000,00 грн. строком до 20.02.2009р. з процентною ставкою 5,5% річних.

18.03.2008р. між ПАТ КБ "Н" та П. укладено кредитний договір за яким позичальник отримав кредит у сумі 706000,00 дол. США зі сплатою 13,6% річних за користування коштами строком до 19.02.2009р.

18.03.2008р. у забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між позивачем та відповідачем укладено договір застави майнових прав за депозитним договором. Вартість майнових прав, які позивачка передала у заставу Банку складає 4460000,00 грн.

Відповідно до пункту 2.1.4 договору застави майнових прав по депозитному договору заставодержатель має право у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, задовольнити свої майнові вимоги за рахунок заставлених майнових прав у повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення, враховуючи суму кредиту, відсотків за користування ним, збитків, пені, штрафів, інших витрат, пов'язаних зі зверненням стягнення на заставлені майнові права, за кредитним договором.

Пунктом 4.1 Договору застави передбачено, що при порушенні повністю або частково умов кредитного договору щодо повернення кредиту або сплати відсотків за користування ним та відсотків за прострочений кредит, у випадку домагання третіх осіб і достроковому витребуванні заставодавцем грошових коштів, на яких ґрунтуються заставлені права, і відсотків, без попередньої письмової згоди заставодержателя, у заставодавця виникає право задоволення вимог, забезпечених заставою, за рахунок заставлених майнових прав.

З виписки протоколу №15 засідання Кредитного комітету Центрального офісу ВАТ КБ "Н" від., вбачається, що пролонговано кредитну заборгованість П. за кредитним договором строком до 01.08.2009р. з можливістю в будь який час погасити кредит переоформленим банківським вкладом (депозитом), який виступає забезпеченням по зобов'язанням даного клієнта, при умові, що клієнт надасть заяву на придбання валюти. Встановлено відсоткову ставку за вказаним кредитним договором на рівні 17,8% річних. Вирішено погасити нараховані відсотки за кредитним договором за рахунок коштів на поточному рахунку П..

Станом на 19.02.2009 на рахунку позивача знаходилось 7658214,77 грн.

По закінченню строку повернення кредиту боржник не повернув кредитні кошти, відсотки за користування ним та інші платежі внаслідок чого станом на 19.02.2009р. виникла заборгованість в сумі 731093,51 дол. США, що еквівалентно 5629420,03 грн.

18.03.2008 між позивачем та ВАТ КБ "Н» укладено договір уступки права вимоги, за умовами якого загальна сума уступленої вимоги становить 4460000,00 грн. Відповідно до пункту 3.1 даного договору, він набуває чинності після його підписання обома сторонами і вступає в дію з моменту настання у нового кредитора (відповідач) права на звернення стягнення на заставлені майнові права за договором застави майнових прав по депозитному договору в сумі 4460000,00 грн. і у випадку невиконання П. умов, передбачених кредитним договором. Пунктом 4 договору уступки права вимоги передбачено, що з моменту набуття чинності даного договору Б. у повному обсязі втрачає право вимоги від ПАТ КБ "Н" по отриманню строкового вкладу в сумі 4460000,00 грн., а зобов'язання Банку щодо погашення депозиту за ним втрачають силу відповідно до статті 219 ЦК України.

27.06.2008р. між позивачем та ВАТ КБ "Н укладено договір уступки права вимоги, за умовами якого загальна сума уступленої вимоги становить 7658214,77 грн. Відповідно до пункту 3.1 даного договору, він набуває чинності після його підписання обома сторонами і вступає в дію з моменту настання у нового кредитора (відповідач) права на звернення стягнення на заставлені майнові права за договором застави майнових прав по депозитному договору. в сумі 7658214,77 грн. і у випадку невиконання П умов, передбачених кредитним договором.

З урахуванням викладеного судом встановлено, що між позичальником і банком було укладено два різних кредитних договори та відповідно з Б, укладено два різних договори застави майнових прав і два різних договори уступки права вимоги .

10.06.2009р. Банк на підставі договору застави та уступки права вимоги від 27.06.2008р. списав з депозитного рахунку кошти на погашення заборгованості за кредитним договором у зв'язку із чим кредитний договір припинений виконанням.

Таким чином, після припинення виконанням кредитного договору на підставі п. 1 ч.1 ст. 593 ЦК України право застави за договором вважається припиненим.

Між тим, 15.07.2009р. в рахунок погашення кредиту з депозитного рахунку позивача списано 4863412,45 грн., які були направлені на погашення заборгованості за кредитним договором

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, враховуючи умови договору застави майнових прав, внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору від ПАТ КБ "Н» вправі було погасити заборгованість за рахунок депозитних коштів в розмірі вартості майнових прав, а саме 4460000,00 грн.

Отже, неправомірно списаними з депозитного рахунку позивача вважаються кошти в сумі 403412,45 грн. (4863412,45 - 4460000,00).

За таких обставин, списання з депозитного рахунку позивача заборгованості по кредитному договору, в т.ч. процентів і пені, нарахованих після закінчення строку повернення кредиту, яка перевищила вартість майнових прав за договором застави на 403412,45 грн., є порушенням договірних відносин між сторонами та, відповідно, свідчить про неправомірність таких дій банку. Рішенням апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Як приклад розгляду судом справи щодо позовних вимог про стягнення сум у звязку з обмеженням прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, заслуговує на увагу наступна справа.

Задовольняючи позов О. до ПАТ "В.", Заводський районний суд м. Миколаєва виходив з того, що 04 квітня 2013 року між сторонами був укладений договір про відкриття банківського рахунку та обслуговування платіжної картки фізичної особи. Відповідно до п.2.1 цього договору умови користування карткою, види платіжних операцій, порядок і строки їх виконання, порядок і обслуговування рахунку, викладені в Правилах відкриття та обслуговування вкладних та поточних рахунків фізичних осіб.

Згідно п.9.1.3, 10.2.2.2.2 Правил, банк зобов'язаний в межах наявних коштів на рахунку, за розпорядженням клієнта здійснювати перерахування коштів або видавання готівкою.

Проте, в порушення відповідачем зобов'язань за договором, відповідач обмежений у користуванні грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, залишок коштів на якому станом на квітень 2014 року становить 627288,52 грн.

З урахуванням викладених обставин та відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 1066, 1068 та 1074, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення вищевказаної суми коштів, що знаходяться на його рахунку, підлягають задоволенню в апеляційному порядку не переглядалась)

Відповідальність банку у випадку розкрадання його працівником коштів з вкладних/поточних рахунків банку.

При вирішенні спорів даної категорії необхідно враховувати, що відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди.

Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах статті 1166 ЦК України.

У тих випадках, коли шкода заподіяна працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, зобов'язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014р. у справі № 6-149цс13, прийнятої за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбаченої п.1 ч.1 ст. 355 ЦПК України, покладення на особу передбаченої статтею 1172 ЦК України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов'язань, зокрема статей 1058-1060 ЦК України.

Отже, при розгляді спорів, пов’язаних з відповідальністю банку у випадку розкрадання його працівником коштів з вкладних/поточних рахунків банку, вирішуючи питання про застосування статті 1172 ЦК України слід мати на увазі, що для застосування даної норми права необхідно встановити перебування заподіювача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, факт завдання шкоди саме під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків та встановити межі службових обов'язків особи, яка завдала шкоди.

З аналізу витребуваних з місцевих судів Миколаївської області справ вбачається, що спорів даної категорії суди області не розглядали. Проте, вирішення спорів даної категорії та правильне визначення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню у кожному конкретному випадку, залежить від обставин справи та є проблематичним питанням, в зв’язку з чим існує необхідність вдосконалення судової практики відносно вирішення даної категорії справ.

За результатами проведення узагальнення можна зробити висновок, що в цілому практика розгляду судами Миколаївської області спорів даної категорії є вірною, проблемних чи спірних питань при їх розгляді у судів області практично не виникало.

il{ �X A�\r:windowtext;mso-fareast-language:EN-US'>

Узагальнення засвідчило, що суди в основному забезпечують правильне застосування законодавства у справах про злочини неповнолітніх. Разом з тим є випадки, коли суди неналежно виконують вимоги кримінального процесуального закону, що визначають умови і порядок розгляду справ про злочини неповнолітніх, припускаються помилок та істотно порушують вимоги кримінально-процесуального закону. Деякі судді намагаються розглядати справи щодо неповнолітніх у спрощеному порядку без додержання процесуальної процедури.

Основними причинами скасування та зміни вироків були порушення права неповнолітніх на захист, а також призначення підсудним занадто м’якого або суворого покарання, порушення норм КК при призначенні покарання, однобічність або неповнота досудового чи судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону тощо.

Так, ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 15.03.2013 р. скасована апеляційним судом Миколаївської області і призначено новий розгляд кримінального провадження відносно неповнолітньої Н. зі стадії підготовчого судового засідання, оскільки в порушення п. 2 ч. 2 ст. 52 КПК України воно проведено без участі захисника.

Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.09.2013 р. скасований апеляційним судом Миколаївської області і призначено новий розгляд кримінального провадження відносно О. у зв’язку з тим, що потерпілий не був належним чином повідомлений про розгляд справи – наявні в матеріалах кримінального провадження повістки направлені йому вже після ухвалення вироку.

Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.09.2013 р. скасований апеляційним судом Миколаївської області і призначено новий розгляд кримінального провадження відносно Б., В. та П. оскільки з часу залучення перекладача обвинуваченому Б. не був залучений захисник в його інтересах.

Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17.10.2013 р. скасований апеляційним судом Миколаївської області і призначено новий розгляд кримінального провадження відносно Ч., оскільки в порушення ч. 2 ст. 314 КК України підготовче судове засідання проведено у відсутності обвинуваченого. Останній в той час відбував покарання в місцях позбавлення волі в Кременчуцькій ВК за іншим вироком суду.

Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.03.2013 р. скасовано апеляційним судом Миколаївської області і призначено новий розгляд кримінального провадження відносно Б., оскільки в резолютивній частині суд зазначив про звільнення Б. від покарання, однак не визнав обвинуваченого винним за ч. 1 ст. 185 КК України та постановив ухвалу, що є невірним, оскільки у разі звільнення особи від покарання ухвалюється вирок, яким її слід визнати винною за відповідною статтею КК України.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29.05.2013 р. П. було виправдано за недоведеністю її вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України. Апеляційний суд Миколаївської області, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, дійшов того, що виправдувальний висновок суду І інстанції про недоведеність вини П. у вчиненні злочину не відповідає фактичним обставинам справи, а тому скасував його, ухвалив новий вирок, визнавши П. винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України і призначивши їй покарання у виді 3 місяців арешту. На підставі ст.ст. 75. 104 КК України звільнив П. від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік з покладенням на неї певних обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Інші вироки були скасовані через необхідність застосування більш суворого покарання.

Проблемним питанням залишається застосування суддями при остаточному визначенні покарання ст. ст. 70 та 71 КК України.

Так, суддею Баштанського районного суду Миколаївської області Копейка Т.О. у вироку відносно С., який в апеляційній та касаційній інстанціях не переглядався, допущено невірне складання покарань. С. визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України і йому призначено покарання у виді штрафу в сумі 850 грн.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом складання покарань, з урахуванням вироку Новобузького районного суду Миколаївської області від _._.201_ р. (яким назначено покарання у вигляді 3 років), остаточно С. призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.

В даному випадку поза увагою судді залишились вимоги ч. 3 ст. 72 КК України стосовно того, що основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Підсумовуючи усе вищезазначене не можна заперечувати існування проблеми дитячої злочинності, що існує у суспільстві, і цьому сприяють дуже багато факторів. В першу чергу це відносини в середині сім’ї таких неповнолітніх, крім того не варто відкидати і зовнішній фактор впливу, а саме напруженість у суспільстві. Таким чином, якщо у сімейні відносини держава не може втручатися напряму, потрібні механізми зовнішнього впливу на розвиток підростаючого покоління, потрібно доносити до дітей принципи і норми моралі, що існують в суспільстві та навчати поваги до інших людей. Прививати з дитинства повагу до норм права та до загальних правил поведінки. Потрібно посилити контроль за учбовими закладами, адже це перше місце, після дому, де дитина починає формуватися як особистість.

Що ж стосується судової системи, то ми можемо лише констатувати факти вже скоєних правопорушень та притягати до відповідальності осіб, що винуваті у скоєнні останніх.

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу