Аналіз застосування практики Європейського суду з прав людини та дотримання судовими інстанціями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї є частиною національного законодавства України. 

23 лютого 2006 року прийнято надзвичайно важливий закон – Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який регулює відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

Важливою є ст.17 Закону, яка передбачає застосування судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, як джерела права, а ст.18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

Як вбачається з інформації, наданої судами Миколаївської області, у 2013 році  в 10 судах області при постановленні 38 рішень мало місце посилання на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та застосування практики Європейського суду з прав людини (більше, ніж у 2012 році), а саме : в Баштанському ( 2 рішення), Березанському ( 2 рішення), Березнегуватському (1 рішення), Вознесенському (10 рішень), Кривоозерському (3 рішення), Ленінському (1 рішення),  Очаківському ( 2 рішення), Первомайському (4 рішення), Центральному (1 рішення), Южноукраїнському (12 рішень)  районних судах Миколаївської області. 

1. 1. Так, Баштанським районним судом Миколаївської області застосовано положення Конвенції та практику ЄСПЛ в кримінальному судочинстві при розгляді кримінальної справи відносно Б.., обвинуваченого  за п.6 ч.2 ст.115 КК України. Вироком Баштанського районного суду від 06.903.2013 року  Б. у вчиненні злочину, передбаченого ч.6 п.2 ст.115 КК України визнано невинним та виправданим. Даний вирок ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області залишено без змін.

При розгляді даної справи суд послався на порушення ст.3 Конвенції з посиланням на рішення ЄСПЛ у справі “ Душка проти України “ та у справі “ Нечипорук і Йонкало проти України” в зв'язку з поганим поводженням з особою та заподіяння їй тілесних ушкоджень, що збігаються з часом перебування особи під вартою. Крім того, обставини справи свідчать про порушення обвинуваченого прав на захист під час досудового слідства, оскільки правоохоронні органи використали арешт Б., щоб зламати опір та скористатися уразливим станом для отримання зізнання у вчиненні злочину.

Порушення вимог ст. 3 Конвенції у справі "було встановлено з огляду на те, що у справі було підтверджено отримання підсудним тілесних ушкоджень під час його перебування під вартою в Саксаганському райвідділі міліції м. Кривого Рогу, що підтверджується висновком експерта  та не спростовуються постановами  прокуратури.

На факт порушення вимог кримінально-ппроцесуального закону співробітниками Саксаганського РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області та Миколаївського РВ УМВС України в Миколаївській області, неналежний контроль прокуратури , що призвело до порушення Конституційних прав обвинуваченого апеляційний суд Миколаївської області відреагував шляхом ухвалення  окремої ухвали на адресу прокурорів Миколаївської та Дніпропетровської  областей  про порушення прав і свобод обвинуваченого, застосування недозволених методів слідства, катувань з метою отримання визнавальних показань , незаконне його затримання. 

 -1.2.   При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно Л. слідчий суддя  враховував вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Оскільки,  під час розгляду клопотання, прокурором не надано доказів про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам зазначених в клопотанні  слідчим суддею в  задоволенні клопотання було відмовлено і застосовано до підозрюваного більш м'який  запобіжний захід у виді домашнього арешту.

2. 1. Суддя Березнегуватського районного суду Миколаївської області під час розгляду кримінальної справи за обвинуваченням С. за  ч. 1 ст.115 КК України виявив грубі порушення кримінально – процесуального законодавства старшим слідчим СУ УМВС України в Миколаївській області Щ., а саме вимоги ст.22 КПК України щодо всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи старшим слідчим не виконані, що призвело до незаконного притягнення С. до кримінальної відповідальності, хоча він має не спростоване алібі, оскільки в момент вчинення злочину знаходився в будинку № . по вул. К в селі Б. В району Х. області, а тому суд відреагував на це окремою постановою.

При розгляді справи в судовому засіданні обвинувачений стверджував, що його змушували зізнатися у вбивстві та били протягом допиту.

Статтею 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

Одним із основних позитивних зобов’язань держав за статтею 3 Конвенції є обов’язок адекватно реагувати на факти жорстокого поводження з особами, які перебувають в межах їхньої юрисдикції. Таке реагування має здійснюватись державою у формі офіційного ефективного розслідування.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці постійно «нагадує, що стаття 3 Конвенції створює позитивний обов’язок ефективного розслідування заяви про жорстоке поводження». У рішенні у справі «Кобець проти України» Європейський суд сформулював цей обов’язок таким чином:

«Суд нагадує, що в тих справах, де особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана жорстокому поводженню з боку суб’єктів владних повноважень на порушення статті 3, це положення, якщо його тлумачити в світлі загального обов’язку держав відповідно до статті 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом щоб було проведено ефективне офіційне розслідування. Таке розслідування, як і те, що проводиться до статті 2, має забезпечити можливість виявлення і покарання відповідальних осі. Якщо б це не було так, загальна правова заборона катування та нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження і покарання, попри своє фундаментальне значення, була б неефективною на практиці, і в деяких випадках представники держави дістали би можливість фактично безкарно зневажати правами тих, хто перебуває під їхнім контролем».

Вироком суду від 20 березня 2013 року С. за обвинуваченням в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, визнано невинним і за недоведеністю його участі у вчинені злочину по суду – виправдано.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 26 червня 2013 року вказаний вирок залишено без змін.

3. 1.  Березанським районним судом у кримінальній справі за обвинуваченням Р. у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України – при винесенні вироку не взято до уваги показання свідка – начальника СВ Березанського РВ УМВС про те, що підсудний у ході бесіди, проведеної з ним за участю прокурора Березанського  району, начальника Березанського РВ УМВС та захисника у лікарні після операції, визнавав свою вину у вбивстві потерпілої, оскільки зазначена бесіда проведена з порушенням вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Березанський районний суд Миколаївської області послався на рішення Європейського суду з прав людини, а саме:

- рішення Європейського суду з прав людини від 29.11.1996 року у справі Саундерс проти Сполученого Королівства, в якому зазначено, що той факт, що заявник дав свідчення до висунення йому обвинувачень, не виправдовує використання їх під час розгляду кримінальної справи через визнання такими, що порушують право не свідчити проти себе;  - рішення Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 року у справі “Луценко проти України”, в якому зазначено, що достовірність доказів дуже сумнівна, якщо вони отримані з порушенням права не давати показань або не свідчити проти себе, та що право не свідчити проти себе, зокрема, передбачає, що сторона обвинувачення у кримінальній справі намагається довести вину обвинуваченого, не наводячи доказів, отриманих усупереч волі останнього із застосуванням методів примусу або пригнічення. Якщо виникають сумніви в достовірності певного джерела доказів, то відповідно його необхідно підтвердити доказами, отриманими з інших джерел.

 3.2. У провадженні за клопотанням слідчого СВ Березанського РВ УМВС України в Миколаївській області про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту до підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України Ф. – з врахуванням вагомості наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкості покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється,  стану здоров’я, міцності його соціальних зв’язків в місці постійного проживання: що підозрюваний проживає одиноко, що фактично житло, де проживає підозрюваний, не придатне для проживання, судом зазначено, що винесення заборони підозрюваному залишати житло у певний період доби може мати згубний вплив на його здоров’я, що відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини у справі “Коваль проти України” від 12.02.2007 року (п.82), “Калашников проти Росії” від 15.07.2002 року (п.98), є порушенням ст.3 Конвенції про захист людини і основоположних свобод та в задоволенні клопотання про обрання Фоменку В.І. запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відмовив, обравши підозрюваному більш м’який запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.

4. Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області, встановлено, що у 2013 році розглянуто 10 кримінальних справ із застосуванням практики Європейського суду з прав людини.  

Характерно, що посилання на практику Європейського суду містяться в більшій мірі в ухвалах слідчих суддів. Зокрема у семи ухвалах слідчого судді  по 7 справах  є посилання на рішення «Н.М. проти Туреччини» від 08.08.2006 року та «Смірнова проти Росії» від 24.07.2003 року. Усі перераховані справи – це подання слідчих органів про проведення обшуку за місцем проживання з метою виявлення будь-яких ознак скоєного злочину. Ухвалами по цих справах, слідчим органам було відмовлено у наданні дозволу на обшук житлових приміщень, оскільки усі справи було подані у один день і у всіх було посилання на одне кримінальне провадження, але пропонувалося провести обшук у різних осіб. Таким чином, слідчими органами не було надано достатньо доказів причетності осіб, зазначених у клопотаннях, до скоєння злочину.

У одній справі, суддя Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області посилався на рішення Європейського суду з прав людини, а саме справу «Білий проти України» від 21.10.2010 року. Так у справі за скаргою М. на постанову слідчого Вознесенської міжрайонної прокуратури Миколаївської області від 10.11.2011  року про відмову в порушення кримінальної справи відносно Г. за ознаками злочину ст. 365 КК України та Р. за ознаками злочину, передбаченого ст.ст. 365, 373 КК України, головуючий суддя по справі  прийшла до висновку, що у постанові слідчого Вознесенської міжрайонної прокуратури не надані пояснення виникнення тілесних ушкоджень у М. після затримання його працівниками міліції. Таким чином, є достатні підстави стверджувати, що постанова про закриття кримінальної справи, на яку оскаржує скаржник, підлягає скасуванню, а скарга – задоволенню.

 У справі за обвинуваченням О. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України суд врахував, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення ЄС у справі «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення ЄС у справі «Веренцов проти України» - п.86, «Яллох проти Німеччини»). Так, оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до переконання, що об'єктивних доказів того, що грабіж вчинений обвинуваченим О. був поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої Д. - суду не надано. Показання потерпілої по справі не були послідовними і досить сильно різнилися, у той же час показання підсудного були послідовними. Один із свідків не бачив подій злочину, а пояснення іншого зовсім суперечать пояснення усім іншим учасникам процесу. У підсумку, суд перекваліфікував злочин з ч.2 ст. 186 на ч.1 ст. 186 КК України та засудив підсудного до 3 років позбавлення волі та призначив умовний термін 1 рік і 6 місяців. 

У справі за обвинуваченням Б. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, суд посилається на практику Європейського суду, а саме п.46 та п.47 Рішення Європейського Суду з прав людини від 15.12.2005 року у Справі «Ваньян проти Російської Федерації» - Конвенція не забороняє посилання на інформацію, отриману від анонімних інформаторів, на стадії попереднього розслідування і коли цього вимагає характер злочину. Інша справа - подальше використання їх показань судом в якості підстави для визнання винним. Втручання таємних агентів має бути обмеженим і забезпеченим відповідними гарантіями, навіть у випадках боротьби з обігом наркотичних речовин. Вимоги справедливого судового розгляду по кримінальних справах, які містяться у статті 6 Конвенції, ведуть до того, що публічні інтереси у сфері боротьби з обігом наркотичних речовин не можуть служити підставою для використання доказів, отриманих в результаті провокації з боку міліції. Якщо злочин було імовірно спровоковано діями таємних агентів, і ніщо не припускає, що він був би вчинений і без будь-якого втручання, то ці дії вже не є діяльністю таємного агента і представляють собою підбурювання до вчинення злочину. Подібне втручання і використання його результатів у кримінальному процесі можуть призвести до того, що буде непоправно підірваний принцип справедливості судового розгляду. А також згідно із п.92 Рішення Європейського Суду з прав людини від 02.10.12 року по справі «Веселов та інші проти Російської Федерації» суд зазначив, що будь-яка негласна інформація повинна відповідати вимозі, що слідство має вестися в цілому в пасивній формі. Це виключає, зокрема, будь-які дії, які можуть тлумачитися як здійснення тиску на заявника з метою вчинення ним правопорушення, наприклад, прояв ініціативи в контактах із заявником, повторні пропозиції, незважаючи на його початкову відмову, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої. Таким чином, суд вважав, що практика проведення оперативних закупівель наркотичних засобів та використання їх результатів у кримінальному провадженні за обвинуваченням Б. у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, - у даному випадку не відповідає вимогам ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і мала місце провокація вчинення злочину.  При вивченні інших доказів, суд врахував, що відповідно до п.п.54, 55 Рішення Європейського Суду з прав людини від 21 жовтня 2010 року у справі «Корнєв і Карпенко проти України» - докази мають, як  правило, подаватись у  відкритому судовому засіданні у  присутності обвинуваченого з  розрахунку на  аргумент у  відповідь. З  цього правила існують винятки, але вони не  можуть порушувати права захисту. Тому незабезпечення стороною обвинувачення допиту в судовому засіданні легендованої особи Р., яка безпосередньо придбала у обвинуваченого Б. наркотичні засоби, - ставить під сумнів законність проведення такої оперативної закупки у обвинуваченого. У підсумку, обвинуваченому було призначено покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті 307 ч.2 КК України та застосовано ст. 75 КК України.

5. Кривоозерським районним судом було винесено 3 ухвали по 2-х кримінальних справах з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини. 
6. При проведенні  судового слідства по кримінальній справі за обвинуваченням А. в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, у відкритому судовому засіданні виникла необхідність з’ясувати обставини, що мають істотне значення для справи, а саме допитати особу, яка проводила оперативну закупівлю наркотичних засобів у підсудного. 05.02.2013 року Кривоозерським районним судом винесено постанову, в якій з посиланням на гарантії права на справедливий судовий розгляд та окремі принципи щодо дослідження та оцінки доказів, напрацьованих практикою Європейського суду з прав людини, використання в суді показань свідків, попередньо допитаних в поліції, можливо, якщо при цьому дотримуються права сторони захисту, що передбачає забезпечення обвинуваченому можливості висловити свої заперечення стосовно показань свідка і допитати його під час дачі показань або на пізнішій стадії розгляду справи.

Крім того, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка згідно положень ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, гарантовано право на справедливий судовий розгляд, кожний обвинувачений у скоєнні кримінального злочину повинен мати можливість для підготовки свого захисту, в т.ч. і допитувати особу, яка свідчить проти нього.

Виходячи з наведеного, суд прийшов до висновку, що допит особи, яка проводила оперативну закупівлю наркотичних засобів, істотно забезпечить підсудному право на захист, тому у справі за обвинуваченням А. відновлено судове слідство та зобов’язано начальника Кривоозерського РВ УМВС України в Миколаївській області забезпечити явку до Кривоозерського районного суду Миколаївської області особи, яка проводила оперативну закупку наркотичних засобів, для допиту в якості свідка та особа була допитана судом.

2. 29.04.2013 року при розгляді в підготовчому судовому засіданні обвинуваченим Т. заявлено клопотання про зміну запобіжного заходу обраного під час досудового розслідування у вигляді тримання під вартою на менш суворий.

29 квітня 2013 року в Кривоозерський районний суд відносно обвинуваченого Т. надійшов обвинувальний акт, отже досудове розслідування кримінального провадження закінчено.

Єдиною метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків та за наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України.

За участю обвинуваченого Т. проведені всі слідчі дії. Законних підстав продовжити обраний на досудовому розслідуванні запобіжний захід  відносно Т. не було. Його застосування без встановлення наявності підстав та ненадання матеріалів, що підтверджують ризики, передбачені ст. 177 КПК України є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Клопотання прокурора при вирішенні цього питання не було аргументовано.

Суд врахував загальні положення щодо розумності строків тримання під вартою, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Харченко проти України” про те, що продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу.

За таких обставин суд застосував відносно обвинуваченого Т. інший більш м’який запобіжний захід в виді домашнього арешту в місці його постійного проживання , який був достатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, враховуючи наявність у обвинуваченого родини й утриманців -  малолітньої дитини , постійного зареєстрованого місця проживання.

На підставі ст. ст. З, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Рішення Європейського Суду з прав людини - справа “Харченко проти України” від 10 лютого 2011 року, суд обрав відносно обвинуваченого Т. запобіжний захід у виді домашнього арешту.

6. Ленінським районним судом м. Миколаєва розглянуто 1 кримінальне провадження з застосуванням практики Європейського суду з прав людини за обвинуваченням  П.  в кримінальному правопорушенні, передбаченому ст.ст. 307 ч.2, 309 ч.2 КК України та  Г. в кримінальному правопорушенні, передбаченому ст.ст. 307 ч.2 КК України.

Судом було встановлено, що при проведенні оперативної закупівлі наркотичних засобів та використання їх результатів у кримінальному провадженні відносно Г. та П. не відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, пославшись на справу «Тейшера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 р., яка стосувалась засудження заявника за торгівлю наркотиками в результаті провокації агентів поліції. Також в рішенні було наголошено, що суд не вправі кваліфікувати зберігання наркотиків обвинуваченим як таке, що здійснювалось з метою збуту, бо єдиним доказом цієї мети є провокація агентів міліції.

Вирок не набрав законної сили. Провадження направлено до апеляційного суду Миколаїської області за апеляційною скаргою.

7. Очаківським міськрайонним судом Миколаївської області по двом кримінальним справам було винесено 2  вироки з застосуванням практики Європейського суду з прав людини та дотриманням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме:

1) вирок по кримінальній справі  за обвинуваченням П.,  у вчинені злочинів, передбачених  ч.2 ст.307, ч.2 ст.309, ч.2 ст.317 КК України; П., у вчинені злочинів, передбачених  ч.2 ст.307, ч.2 ст.309, ч.2 ст.315, ч.2 ст.317 КК України:

- «…Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Тейксейра до Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року зазначив, що використання негласних агентів має бути обмеженим і забезпеченим гарантіями навіть у справах, пов’язаних із боротьбою з торгівлею наркотиками. Суспільним інтересам неможна виправдати використання доказів, здобутих шляхом підбурювання до такої діяльності з боку працівників міліції. Враховуючи викладене, а також обов’язковість застосування судової практики Європейського суду з прав людини при проведенні досудового слідства, необхідно перевіряти чи не було з боку працівників міліції та їх довірених осіб підбурювання та організації придбання і збуту наркотичного засобу.»

- «… Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод   не забороняє посилання на інформацію, отриману від анонімних інформаторів, на стадії попереднього слідства, тоді коли цього вимагає характер злочину. Інша справа  наступне використання цих показань судом в якості підстави для визнання винним. Введення таємних агентів повинно бути обмежено та забезпечено відповідними гарантіями навіть у випадках боротьби з обігом наркотичних засобів. Вимоги справедливого судового розгляду по кримінальним справам, передбачені ст.6 Конвенції, призводять до того, що публічні інтереси у сфері боротьби з обігом наркотичних засобів не можуть бути підставою для використання доказів, отриманих внаслідок провокації з боку працівників міліції.»

-  «…Рішенням Європейського суду з прав людини від 15 грудня 2005 року по справі «Ваньян проти Російської Фендерації» зазначено, що міліція спровокувала придбання наркотичних засобів, оскільки обвинувачення Ваньян у придбанні та зберіганні героїну, ґрунтувалося головним чином на доказах, отриманих у ході міліцейської закупки, у тому числі на показаннях легендованої особи та співробітників міліції. Таким чином, втручання з боку міліції та використання отриманих внаслідок цього доказів при розгляді кримінальної справи щодо Ваньяан, підривало право останнього на справедливий суд. Відповідно, мало місце порушення п.1 ст.6 Конвенції.»

- «…Виходячи із практики Європейського суду  як джерела права, суд приходить до переконання, що наведені порушення, допущені під час проведення оперативних закупок наркотичних засобів у підсудних Поляруш О.А. та  Павленко В.В. є несумісними з положеннями п.1 ст.6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, а тому матеріали оперативних закупок не можуть бути  визнані допустимими і бути покладенеми в основу обвинувального вироку.»

 - «…У відповідності до ст. 3 Конвенції Ради Європи від 04.11.1950 року «Про захист прав людини і основоположних свобод», нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

   Вимоги справедливого судового розгляду у кримінальних справах, що містяться в статті 6 Конвенції, на думку Європейського Суду, ведуть до того, що публічні інтереси у сфері боротьби з обігом наркотичних засобів не можуть бути підставою для використання доказів, отриманих в результаті провокації зі сторони міліції. Якщо злочин був спровокований діями таємного агента і ніщо не вказує на те, що він був би вчинений і без будь-якого втручання, то ці дії агента вже є підбурюванням до вчинення злочину.»

2) вирок по кримінальній справі за обвинуваченням   Т. за ч. 1 ст. 307 КК України:

- «Судом береться до уваги практика Європейського суду з прав людини, яка, відповідно до положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, під час розгляду справ українськими судами повинна використовуватись як джерело права. Так, рішенням Європейського суду з прав людини від 09 червня 1998 року по справі «Тейшейра де Кастро проти Португалії (Case of Teixeira de Castro v. Portugal)» дії двох негласних працівників поліції, які придбали у заявника наркотики, були визнані такими, що спровокували кримінальну діяльність, яка за інших обставин могла б і не відбутися, та що суспільним інтересом не можна виправдати використання доказів, здобутих шляхом підбурювання до вчинення злочину з боку поліції. З аналізу обставин епізоду збуту Тараненком О.А. лікарського засобу «Каліпсовет плюс» Бегуну Ю.В., який діяв за вказівкою працівників міліції, також вбачається, що будь-які данні, що свідчили б про те, що підсудний за інших обставин вчинив би дії, направлені на збут психотропної речовини, в матеріалах справи відсутні. Більше того, подібні заходи боротьби зі злочинністю протирічать положенню ст. 1 Конституції України, згідно з якою Україна є демократичною, правовою державою. Правова держава не може здійснювати боротьбу зі злочинністю шляхом провокаційного підбурювання морально нестійких людей. Боротьба зі злочинністю за визначенням не повинна збільшувати кількість вчинюваних злочинів.»

8. Первомайським міськрайонним судом практика Європейського суду з прав людини була застосована при розгляді чотирьох кримінальних справ.

Так, під час розгляду справи за скаргою Д. на постанову старшого слідчого Первомайської міжрайонної прокуратури Миколаївської області про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом умисного спричинення тілесних ушкоджень працівниками Первомайського МВ УМВС та перевищення ними службових повноважень за ознаками злочинів, передбачених ст.. ст.. 125, 365 КК України, виявив порушення законодавства слідчим прокуратури при прийнятті ним вищевказаного рішення. При цьому, суддя посилався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Білий проти України та матеріальний аспект ст.. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З метою усунення протиріч, перевірки та визначення оцінки обставинам справи, судом було винесено постанову про скасування вищевказаної постанови старшого слідчого Первомайської міжрайонної прокуратури Миколаївської області та проведення додаткової перевірки.

Крім того, іншим слідчим суддею аналогічно було вирішено подібну справу за скаргою Д. на постанову слідчого про закриття кримінального провадження: постанову старшого слідчого Первомайської міжрайонної прокуратури Миколаївської області про закриття кримінального провадження скасовано та останнього зобов’язано організувати поновлення кримінального кримінального провадження, проведення досудового слідства та прийняття обґрунтованого та законного рішення, яке відповідає нормам кримінально-процесуального законодавства. Також суддя послався в своїй ухвалі на рішення Європейського суду з прав людини у справі  «Білий проти України» та матеріальний аспект ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При розгляді інших двох аналогічних клопотань старшого слідчого СВ Первомайського МВ УМВС України в Миколаївській області про надання тимчасового доступу до речей та документів в кримінальному провадженні суддя послався на ст.. 2 Європейської конвенції з прав людини та відмовила слідчому в їх задоволенні , в зв’язку з невідповідністю вимогам закону, необґрунтованістю та недоведеністю , оскільки стояло питання чи не буде отримана інформація та її реалізація втручанням в приватне життя третіх осіб.  

9. 9. Центральним районним судом м. Миколаєва протягом 2013 р. було розглянуто 1 кримінальне провадження, у якій застосовувалась практика Європейського суду з прав людини, зокрема, щодо продовження строків тримання під вартою. Так, Центральний районний суд м. Миколаєва, вирішуючи питання про доцільність продовження строків тримання під вартою, відповідно до вимог ч. 1 ст. 2, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виходив з того, що згідно з ч. 2 п. 3 ст. 5 Конвенції особу, обвинувачену у правопорушенні, має бути звільнено до судового розгляду, якщо держава не доведе існування «відповідних і достатніх» підстав для подальшого тримання її під вартою. Прецедентне право Конвенції розробило 4 базових підстави для відмови у звільненні особи з-під варти : ризик, що особа ухилятиметься від явки до суду; ризик, що особа, якій пред’явлене звинувачення, у разі звільнення вживатиме заходів задля перешкоджанню відправлення судочинства; ризик, що особа скоюватиме подальші правопорушення; ризик, що особа порушуватиме суспільний порядок. Щодо цих ризиків, то обґрунтованість продовження строків тримання під вартою з мотивів наявності засобів для існування за умови ухилення від суду та з мотивів складності справи підтверджена у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р., що і відображено в ухвалі суду.
10. Южноукраїнським міським судом Миколаївської області було винесено 12 судових рішень з посиланням на норми Конвенції про захист прав людини та основоположних прав, а саме ст. ст. 3,  5, 6, 8.

Так, при розгляді  кримінальному провадження  за обвинувальним актом відносно обвинуваченого Б за ч.1 ст.125 КК України суд посилається   на норми статті 6  Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка передбачає надання підсудному відповідної та належної можливості заперечувати докази свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше.

Будучи допитаним у судовому засіданні, обвинувачений Б. свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю та пояснив, що повністю погоджується із обставинами викладеними в обвинувальному акті, які там описано, оскільки  на його думку суд прийме рішення не залежно від  його  пояснень.   При цьому  примиритися із потерпілим не бажав, а наполягав  на тому, що  буде нести відповідальність передбачену законом. При цьому будь-якого каяття  з приводу  вчиненого  не проявляв. Але в  ході розгляду справи не погодився із показами свідків.

Оцінюючи покази свідків  по справі, суд дійшов висновку, що такі покази свідка не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, як докази, які підтверджують вину підсудного Б., оскільки останній не має можливості заперечити покази цього свідка і допитати його, у зв'язку із чим його права щодо захисту виявляються обмеженими. В обґрунтування цієї позиції Європейський суд з прав людини у справі "Корнєв і Карпенко проти України" (п. 54 Рішення від 21.10.2010 року, яке набуло статусу остаточного 21.01.2011 року) визначив, що пункти 1 і 3(d) ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, як загальне правило, вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечувати докази свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше. Європейський суд також зазначив, що обвинувачення не може ґрунтуватися виключно чи вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити. Із цього випливає, що якщо засудження виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, допитати яку чи домогтися допиту якої підсудний не мав можливості ані під час досудового слідства, ані під час судового розгляду, права захисту виявляються обмеженими в тій мірі, що є несумісною з гарантіями, передбаченими ст. 6 Конвенції.

Отже, керуючись ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р суд визнав Б. невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

При розгляді кримінального провадження за обвинувальним актом відносно  обвинуваченого Д.  за ч.1 ст. 309 КК України суд посилається на норми ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р, яка за своїм змістом містить і такі елементи:

– свобода від свавільного арешту та затримання; – позбавлення волі тільки на підставі “закону ”; – право бути повідомленим про причини арешту; – право на судовий контроль за арештом та затриманням; – право та можливість оспорити законність арешту та затримання;

- право на компенсацію за незаконність арешту та затримання.

Під час судового розгляду даного кримінального провадження, суд дійшов висновку, що були зловживання з боку працівників міліції при затриманні обвинуваченого.  

Основоположні права та свободи людини, зокрема й права на свободу та особисту недоторканність, проголошеного як у ст. 5 Європейської Конвенції з прав людини, так і в ст. 29 Конституції України, та рішеннями  Європейського суду. Органи обвинувачення повинні забезпечити дотримання конституційних прав і свобод людини, серед яких особливе місце займає право на свободу та особисту недоторканність, на рівні, якому вони гарантуються Конвенцією і практикою Суду. Звуженням прав людини і громадянина  порушує вимоги ст. 22 Конституції, та суперечить вимогам ст. 5 Конвенції.

 Як висновок,суд керуючись ст.5 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р суд визнав Д. невинуватим у вчиненні злочину передбаченого  ч.1 ст. 309 КК України, та виправдав  за недоведеністю вини.

Отже, на підставі проведеного аналізу, можна зробити висновок, що при розгляді кримінальних справ, проваджень та матеріалів, судами Миколаївської області протягом 2013 року практика Європейського суду з прав людини застосовувалась частіше, ніж у 2012 році, треба відзначити, що таке застосування практика Європейського суду та дотримання судами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позначається на ефективності та справедливості правосуддя при розгляді справ.