Витяг з узагальнення практики розгляду кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми у 2013 році та першому півріччі 2014 року судами першої та апеляційної інстанцій.

Злочинність неповнолітніх є актуальною проблемою в Україні, оскільки на даний час прослідковується тенденція збільшення відсотку кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми особами, що свідчить про тенденції її розвитку в майбутньому.

Становище в Україні в цілому, безробіття та інші фактори негативно впливають на формування молодого покоління.

При розгляді проблеми злочинності серед неповнолітніх, необхідно особливу увагу приділяти сукупності обставин та факторів, що сприяють підвищенню її рівня. Особливу, а можливо, найважливішу роль в цьому відіграє середовище, в якому знаходиться неповнолітня особа, зокрема мікроклімат сім’ї, та соціальних груп, в яких більшу частину свого часу перебуває неповнолітній.

Негативний вплив на формування особистості неповнолітнього має неналежний контроль з боку суспільства, а саме відсутність зацікавленості у відвідувані навчальних закладів та різноманітних спортивних, культурних секцій та факультативів, алкоголізм і наркоманія серед однолітків тощо.

Надзвичайно велике значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має діяльність судів, що здійснюють кримінальні провадження.

Правові заходи, які суди застосовують стосовно неповнолітніх, покликані та здатні запобігати вчиненню ними нових кримінальних правопорушень та сприяти виправленню підлітків.

Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх, як зазначено в ст. 484 КПК України, визначається загальними правилами КПК для провадження кримінальних справ, з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх». У зазначеній главі містяться норми, якими передбачено підвищення захищеності прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві.

Крім норм КПК та КК України, які визначають особливості розгляду кримінальних справ та призначення покарання неповнолітнім, судді суддів Миколаївської області керуються вимогами норм міжнародного, конституційного, цивільного законодавства, Законом України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24.01.1995 року; відповідними роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, наданими в постановах Пленуму Верховного Суду України № 5 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» та № 6 від 31.05.2002 року «Про практику розгляду судами справ про застосування заходів виховного характеру», листом Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 223-1134/0/4-13 від 18.07.2013 р. «Про деякі питання здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх».

1. Кількість справ про злочини, вчинені неповнолітніми, розглянутих у 2013 році, їх питома вага до загальної кількості розглянутих кримінальних справ за відповідний період.

Загальна кількість розглянутих судами Миколаївської області кримінальних справ за 2013 рік становила 4 807.  Кількість  розглянутих справ про злочини, вчинені неповнолітніми у цьому ж році  становила  210  щодо 241 осіб.  Відповідно,  питома  вага  даної категорії  справ до загальної кількості розглянутих  судами області кримінальних справ в 2013 році становить 4,37 %.

В тому числі розглянуто справ даної категорії:

В 2013 році Кримінальні правопорушення було вчинено неповнолітніми у віці від 14 до 16 років 71 осіб, з них тяжкі злочини вчинили 31, середньої тяжкості – 40, 132 особи вчинили злочини у віці від 16 до 18 років, з них середньої тяжкості – 70, тяжкі злочини вчинили 61 особа, особливо тяжкі – 1, 27 – вчинили злочини групою осіб, з них 30 за участю дорослих.

А також за 2013 рік судами області розглянуто 24 справи відносно 27 осіб про застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру. По всіх цих справах застосовано такий вид примусових заходів як передача під нагляд батькам чи іншим особам.

У відповідності до ч. 10 ст. 31 КПК України, ч. 3 ст. 18, п. 2 ч. 5 ст. 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI та частин 18 і 19 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального Кодексу України від 13.04.2012 року № 4651- VI, на виконання рекомендацій Верховного суду України від 26.09.2003 року № 9-121 щодо введення спеціалізації суддів, рішеннями зборів суддів в судах Миколаївської області обрані і відповідними наказами голів у кожному суді області призначені найбільш кваліфіковані та досвідчені слідчі судді та судді, уповноважені на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх.

2. Дотримання суддями строків розгляду матеріалів кримінальних проваджень стосовно неповнолітніх.

При призначенні підготовчого судового засідання та судового розгляду матеріалів кримінальних проваджень стосовно неповнолітніх слідчі судді та судді, в основному, дотримуються вимог ст. ст. 314, 316, 398, 401 КПК України.

При призначенні до розгляду справ, щодо неповнолітніх, суддями міських та районних судів Миколаївської області до підготовчого судового засідання справи призначалися у встановлений законом п’ятиденний строк (ч. 1 ст. 314 КПК України) з дня їх надходження до суду, а до судового розгляду справи призначалися не пізніше десяти діб (ч. 2 ст. 316 КПК України) після постановлення ухвали про його призначення.

Суддями апеляційного суду Миколаївської області строки призначення підготовчих судових засідань (ст. 398 КПК України) та призначення справ до судового розгляду, відкриття апеляційних проваджень та призначення апеляційного розгляду (ст. 401 КПК України) не порушувались.

Матеріали кримінальних проваджень стосовно неповнолітніх розглядаються в розумні строки, випадків відкладення судових засідань без поважних причин, тяганини не спостерігається.

3. Виконання судами вимог п.п. 1, 2 ст. 52 КПК України щодо забезпечення обов’язкової участі в судовому розгляді захисника з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення сумнівів у тому, що особа є неповнолітньою, повідомлення законного представника та представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей.

В ході проведення узагальнення встановлено, що суди області, в основному, дотримуються вимог ст. 488 КПК України з метою забезпечення прав і законних інтересів неповнолітнього та досягнення попереджувальних результатів судового процесу, своєчасно та належним чином забезпечують обов’язкову участь захисника, повідомляють представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей про час та місце розгляду справи, викликають представників служб у справах неповнолітніх в судові засідання, а там де підсудні працювали чи навчались, то також і представників підприємств, установи та організацій, в яких навчалися чи працювали неповнолітні. Участь представників зазначених установ сприяє всебічному з’ясуванню даних про особу неповнолітніх, виявленню причин і умов, що призвели до вчинення злочину, дослідженню умов, в яких виховувались чи навчались неповнолітні, сприяє активізації профілактичної роботи з даною групою населення та забезпечує контроль за поведінкою неповнолітніх у період відбування покарання, яке не пов’язане з позбавленням волі.

Більшість неповнолітніх характеризуються посередньо або негативно, як за місцем навчання, так і за місцем проживання, та виховуються у малозабезпечених сім’ях, що спонукає неповнолітніх до злочину знов і знову, а представники служби у справах дітей не реагують належним чином, хоча  були присутні у судовому засіданні та отримували копії вироків, ухвал суду, які набрали законної сили, для здійснення контролю за неповнолітніми надання їм можливої допомоги.

Так, протягом 2013 – першого півріччя 2014 року  більшість кримінальних проваджень розглянуті в присутності захисників та законних представників неповнолітніх обвинувачених, але у відсутність представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей.

Але є на жаль і випадки здійснення провадження відносно неповнолітніх осіб без сповіщення представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей .

У значній більшості при розгляді кримінальних проваджень відносно неповнолітніх осіб, в судове засідання, на виконання вимог ст. 488 КПК України викликались законні представники неповнолітніх. Випадків обмеження участі законного представника у виконанні судових дій або його усунення від участі у кримінальному провадженні не було.

Узагальнення засвідчило, що суди в основному забезпечують правильне застосування законодавства у справах про злочини неповнолітніх. Разом з тим є випадки, коли суди неналежно виконують вимоги процесуального закону, що визначають умови і порядок розгляду справ про злочини неповнолітніх, порушують вимоги кримінального процесуального закону. Деякі судді намагаються розглядати справи щодо неповнолітніх у спрощеному порядку без додержання процесуальної процедури. Так кримінальне провадження відносно неповнолітніх К., П., Л. (Кривоозерський районний суд Миколаївської області), відбулося за участю одного захисника, при цьому з документу на підтвердження його повноважень та рішення суду неможливо з’ясувати, інтереси яких осіб він захищав.

Як правило, про участь захисників, законних представників та представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей зазначається у вступних частинах вироків та ухвал, винесених судом під час розгляду справ відносно неповнолітніх обвинувачених, але був випадок, коли в справі приймали участь захисники, проте в рішеннях суду вони не вказані – кримінальні провадження відносно С. (Кривоозерський районний суд Миколаївської області), П. (Кривоозерський районний суд Миколаївської області).

Випадків, коли б суд мав сумніви з приводу неповноліття особи не було, оскільки у всіх випадках вік обвинуваченого підтверджувався долученими до матеріалів кримінального провадження документами, що засвідчують особу та рік її народження. Тобто фактів порушення вимог п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 52 КПК України при розгляді кримінальних проваджень відносно неповнолітніх, не вбачається.

4. З’ясування обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх, умов життя та виховання.

Крім обставин,  встановлення  яких є  обов’язковим під час провадження у кримінальному провадження,  які визначаються ст. 91 КПК України, у справах про злочини  вчинені  неповнолітніми  відповідно  до ст. 485 КПК України також з’ясовувалися детально повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров’я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними; ставлення до вчиненого діяння; умови життя та виховання неповнолітнього обвинуваченого; наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

Під час розгляду кожного провадження судом з’ясовувались умови життя та виховання неповнолітніх, ретельно досліджувалися причини та умови, які сприяли вчиненню неповнолітнім кримінального правопорушення, з'ясовувалися умови  життя  та виховання неповнолітнього підсудного, сімейно-побутові умови, обставини оточення, інтереси та поведінка неповнолітніх осіб вдома та в школі, ставлення неповнолітнього до вчиненого діяння, їх перебування на обліках, притягнення до адміністративної відповідальності,  тощо.  З’ясуванню вказаних питань значно сприяють висновки служби у справах дітей, пояснення вчителів.

Для з’ясування віку неповнолітнього використовувались копії свідоцтв про народження, паспортів, для з’ясування стану здоров’я неповнолітніх обвинувачених до справ долучались  довідки  з  лікувальних  закладів, в тому числі і  щодо перебування останніх  на  обліку в наркологічному та психоневрологічному кабінетах лікарень.

З узагальнення матеріалів кримінальних проваджень випливає, що вікові особливості неповнолітніх значно впливають на мотивацію їхніх вчинків. Такими особливостями є: недостатній життєвий досвід; схильність до наслідування; вплив на них оточуючих, особливо дорослих осіб; бажання показати себе самостійним і намагання звільнитися від контролю та опіки з боку батьків, вихователів; специфічне трактування таких понять, як сміливість, чесність, дружба; неправильна оцінка конкретних життєвих ситуацій; недостатній розвиток, а інколи і повна відсутність критичного ставлення до своїх вчинків та вчинків інших.

Судова практика свідчить про те, що у сім’ї, в якій неповнолітній був свідком пияцтва, злослів’я, бійок між батьками, він засвоює такі ж принципи поведінки і надалі сам починає так ставитися до інших.

Особлива увага приділялась наявності дорослих підбурювачів та співучасників. Як свідчить практика, вони є в більшості випадків. При цьому суд встановлював не лише їх наявність, а й причинний зв’язок між їхніми діями та наслідками. Судом ретельно з’ясовувався характер взаємовідносин між дорослими і підлітками, оскільки ці дані мають велике значення для з’ясування ролі дорослого у втягненні неповнолітнього у вчиненні злочину.

5. Протягом 2013 року-першого півріччя 2014 року судові провадження за участю неповнолітніх в судах Миколаївської області здійснювалися у відкритих судових засіданнях.
6. Виклик неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого згідно з ч. 4 ст. 135 та ст. 489 КПК України.

Виклик неповнолітніх обвинувачених в основному здійснювався судами через їх батьків або інших законних представників. Повістки про виклик неповнолітніх осіб, як правило, вручались батькам, матерям, усиновлювачам або законним представникам. Недотримання порядку виклику неповнолітніх був виявлений у двох кримінальних провадженнях.

Так, по кримінальному провадженню відносно Л. та Б. (Центральний районний суд м. Миколаєва) неповнолітні про слухання справи повідомлялись окремо, хоча і мешкають за однією адресою із законними представниками.

По кримінальному провадженню відносно В. (Центральний районний суд м. Миколаєва) неповнолітній повідомлявся телефонограмою особисто.

Під час здійснення правосуддя за досліджуваний період, не виникало додаткових питань щодо виклику неповнолітніх у справах про кримінальних правопорушення вчинені неповнолітніми. Випадків затягування судового процесу через неявку обвинувачених не було.

7 Застосування до неповнолітнього заходів забезпечення кримінального провадження з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду занять тощо.

Система запобіжних заходів, закріплена у КПК України, дозволяє органам досудового слідства та суду застосовувати їх з урахуванням тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її віку, стану здоров'я, сімейного та матеріального стану, виду діяльності, місця проживання та інших обставин, що її характеризують.

Відповідно до ст. 176 КПК України такими запобіжними заходами є особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою. Згідно зі ст. 493 КПК України до неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених ст. 176 цього Кодексу, може застосовуватись передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, – передання їх під нагляд цієї установи.

Взяття під варту обирається до неповнолітнього лише за наявності підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків і його належну поведінку.

Аналіз справ зазначеної категорії показав, що запобіжні заходи у виді тримання під вартою обираються підозрюваним украй рідко. Але є й випадки, коли лише певні заходи забезпечення кримінального провадження можуть забезпечити певну поведінку неповнолітніх підозрюваних і обвинувачених.

Так Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області К., 1999  року народження, учню 8 класу 21.03.2014 р. був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою, виходячи з наступного.

Раніше К. притягувався до кримінальної відповідальності за скоєння суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України та до нього були застосовані примусові заходи виховного характеру у вигляді передачі під нагляд матері.

10.02.2014 р. К. було повідомлено про підозру в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України – крадіжки, тобто таємному викраденні чужого майна, поєднаному з проникненням у приміщення, ч. 2 ст. 185 КК України – крадіжки, тобто таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України – замаху на незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою, вчиненому повторно, з проникненням у приміщення та ч. 2 ст. 289 КК України – незаконному заволодінні транспортним засобом з будь-якою метою, вчиненому повторно, з проникненням у приміщення. 27.01.2014 р. слідчим суддею Первомайського міськрайонного суду К. було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.

Але _._.201_р. К., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, з метою повторного незаконного заволодіння транспортним засобом, проник на територію домоволодіння іншої особи та незаконне заволодів транспортним засобом, з салону якого в подальшому викрав майно.

Суд враховуючи особу підозрюваного, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 185 КК України обґрунтовано прийшов до висновку про те інший запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою (більш м’який) не забезпечить належної поведінки підозрюваного в ході досудового розслідування та під час судового розгляду в кримінальному провадженні, виконання ним покладених на нього процесуальних обов’язків.

Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області розглядалось кримінальне провадження відносно Ч., 1995 року народження, раніше 6 разів  судимого,  обвинуваченого у скоєні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст.185, ч.2 ст. 125 КК України. Суд встановив, що неповнолітній в певний час вчинив кілька крадіжок та спричинив одному із постраждалих легкі тілесні ушкодження, свою вину обвинувачений визнавав в частині вчинення крадіжок та заперечував нанесення легких тілесних ушкоджень. Суд остаточно призначив Ч. покарання у вигляді 4-х років і 6-и місяців позбавлення волі і запобіжний захід було залишено тримання під вартою.

 Але на вирок було подано апеляційну скаргу, яка була задоволена, вирок було скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Після повторного розгляду справи Ч. знову було визнано винним та остаточно Ч. призначено покарання у вигляді 4 /чотирьох/ років 6 /шести/ місяців позбавлення волі і також запобіжний захід залишено у вигляді тримання під вартою. Повторна апеляція залишена без розгляду, а рішення залишено в силі.

При обранні заходів забезпечення кримінального провадження, суди ретельно з'ясовують як характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини його вчинення, так і відомості про особу обвинуваченого, в тому числі умови життя і виховання неповнолітнього, сімейно-побутові умови, характеристику за місцем проживання і навчання.

Так, Корабельним районним судом м. Миколаєва вирішено застосувати до Ж. запобіжний захід у виді домашнього арешту, оскільки той судимий за ч. 1 ст. 185 КК України до 1 року позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі ст.ст. 75,104 КК України з випробуванням на строк 1 рік; хоча і навчається, але за період навчання не виявив інтересу до вивчення предметів, практичні заняття систематично не відвідує, має пропуски занять без поважних причин. Тривалий час не перебуває вдома, зловживає алкогольними напоями, схильний до вчинення кримінальних правопорушень. Мати підозрюваного виховує сина одна і аби утримувати сім’ю, зобов’язана працювати, при тому, що є інвалідом третьої групи.

Прикладом застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення під час іспитового строку відбування покарання за попереднім вироком може бути кримінальне провадження відносно неповнолітнього Г., 1996 року народження (Ленінський районний суд м. Миколаєва), обрання міри запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою якому було зумовлено вчиненням тяжкого злочину (ч. 2 ст. 186 КК України), того, що він неодноразово раніше судимий (_._.201_ р. – за ч. 2 ст. 185 КК України, _._.201_ р. – за ч. 2 ст. 185 КК України, _._.201_ р. – за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України), не працює, ніде не навчається, за останнім міста навчання характеризується негативно, не має постійного місця проживання у м. Миколаєві, вчинив злочин у період випробування, а також з метою запобігання ризикам які передбачені у ч. 1 ст. 177 КК України та того, що обрання іншого, менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не забезпечить належної поведінки неповнолітнього підозрюваного щодо виконання ним його процесуальних обов’язків.

8. Виділення матеріалів кримінального провадження, якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом з повнолітнім.

Протягом 2013 року та першого півріччя 2014 року перебувало 48 справ, у яких разом із повнолітніми підсудними підозрювалися неповнолітні особи. Але матеріали кримінального провадження по ним не виділялись. Це викликано тим, що це сприяло швидкому та неупережному розгляду справи та відповідало інтересам учасника процесу, крім того, неповнолітні визнавали свою вину.

Так, в кримінальному провадженні відносно С., 1994 року народження, обвинуваченого у скоєні злочинів,  передбачених ст.ст. 187 ч.2, 304 ч.1 КК України, та Ж., 1997 року народження, обвинуваченого у скоєні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187 та ч. 1 ст. 190 КК України, суд встановив, що обвинувачені С. і Ж. за попередньою змовою групи осіб вчинили розбійний напад, та С. втягнув неповнолітнього Ж. у злочинну діяльність. Допитаний в якості обвинуваченого Ж. в судовому засіданні винним себе у скоєних злочинах визнав повністю. Суд засудив неповнолітнього Ж. за злочин, передбачений ч.2 ст.187 КК України та, із застосуванням ст. 69 КК України, призначив йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. 75, ст. 104 КК України Ж. звільнено від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 2 років не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов’язки. Ж. за ч.1 ст.190 КК України був виправданий за відсутністю в його діях складу злочину у зв’язку із недосягненням ним віку, з якого наступає кримінальна відповідальність за даною статтею.

Тобто,  повнолітні, як і інші учасники процесу, визнавали себе винними, тим самим сприяли як найшвидшому розгляду справи і виділення в окреме провадження справ відносно неповнолітніх не було необхідності. Отже рішення суддів про слухання справи у одному провадженні було прийнято обґрунтовано із врахуванням інтересів усіх учасників процесу. Дані рішення не оскаржувалися.

9. Дотримання суддями при вирішенні питань принципів законності, справедливості та обґрунтованості покарання, забезпечення максимальної індивідуалізації покарань щодо кожного неповнолітнього окремо за кожне кримінальне правопорушення та відзначення особливостей застосування положення п. 3 ч.1 ст. 66 КК, яким передбачено визнання пом’якшуючою обставиною вчинення злочину неповнолітнім.

З узагальнення матеріалів кримінальних проваджень вбачається, що до питань, пов’язаних з розглядом кримінальних проваджень стосовно неповнолітніх судді ставляться досить професійно і зважено.

При призначенні покарання неповнолітнім судді приймали до уваги не лише тяжкість правопорушення, а й особливості неповнолітньої особи, розуміючи, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, враховували умови життя та виховання неповнолітніх, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості розвитку неповнолітніх. При призначенні покарання неповнолітнім, суд, дотримуючись  принципу індивідуалізації, за наявності підстав застосовував ст. 69 КК України.

Так, Л., який визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 15 КК України (Корабельний районний суд м. Миколаєва) призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 510 грн. Таке рішення суду було обумовлено тим, що обвинувачений є неповнолітнім, раніше не судимий, повністю визнав вину у вчиненому та щиро розкаявся, на час ухвалення вироку, майнова шкода, спричинена правопорушенням, відшкодована повністю шляхом повернення викраденого майна (вартістю 191,76грн.), обвинувачений навчався, за місцем проживання характеризувався позитивно, запевнював суд про наявність у нього заощаджень.

Суддями при призначенні покарання незалежно від того, чи досяг обвинувачений на час розгляду справи повноліття, обов’язково враховувалось неповнолітній вік особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України є обставиною, що пом’якшує покарання. Так в кримінальному провадженні відносно А. (Доманівський районний суд Миколаївської області), який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, на момент винесення вироку обвинувачений досяг повноліття, проте суд врахував як пом’якшуючу покарання обставину – вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім і призначив покарання з урахуванням зазначеної обставини.

Крім цього судом з’ясовувались й особи батьків, опікунів, якщо неповнолітній передавався під їх нагляд та чи можуть вони здійснювати належний нагляд за неповнолітнім.

Численні приклади закриття кримінального провадження відносно неповнолітніх спостерігались у зв’язку із зміною обстановки, з передачею особи на поруки, відмовою потерпілих від обвинувачення.

Так, кримінальне провадження відносно М. (Ленінський районний суд м. Миколаєва), обвинуваченого у вчиненні кримінального провадження, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України закрито у зв’язку із зміною обстановки – обвинувачений вчинивши кримінальне правопорушення середньої тяжкості, на час розгляду справи навчався, змінив свою поведінку, щиро розкаявся у вчиненому, характеризувався виключно з позитивної сторони, що давало підстави дійти висновку про те, що він перестав бути суспільно небезпечною особою.

Непоодинокі випадки і застосування, вiдповiдно до вимог ст. 498 КПК України, примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну вiдповiдальнiсть, внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповiдальнiстъ, вчинила суспільно небезпечне дiяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну вiдповiдальнiсть.

Так, ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області до Р.,  2000 року народження, який вчинив суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України, але на час вчинення інкримінованого йому суспільно-небезпечного діяння не досяг віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, застосовано захід виховного характеру у вигляді застереження.

Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області Ч., 2000 року народження, який вчинив суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України, але на час вчинення інкримінованого йому суспільно-небезпечного діяння не досяг віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, переданий під нагляд педагогічного колективу Новопавлівської ЗОШ для подальшого виправлення та перевиховання малолітнього.

При призначенні покарання неповнолітнім суд дотримувався  принципу індивідуалізації, за наявності підстав розглядав можливість звільнення неповнолітніх від покарання з випробуванням та застосовуванням до них примусових заходів виховного характеру.

Так, вироком Доманівського районного суду Миколаївської області Н. та З. визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України і їм призначено покарання з урахуванням вчинення злочину неповнолітніми, їх щирого каяття та добровільного відшкодування завданих злочином збитків – із застосуванням ст. 69 КК України у виді 1 року позбавлення волі кожному. А врахувавши умови життя та виховання неповнолітніх – Н. виховується бабусею при наявності живих батьків, має лише 2 класи освіти, З. виховується в неповній сім’ї, лише матір’ю, батько участі у вихованні сина участі не приймає, тих обставин, що вони вперше притягуються до кримінальної відповідальності, визнали повністю вину, на обліку в СКМСД не перебувають, потерпіла просила їх суворо не карати, суд прийшов до висновку про можливість на підставі ст. ст. 75, 104 КК України звільнити обвинувачених від відбуття покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном 1 рік кожному, покласти на них певні обов’язки, з числа передбачених ст. 76 КК України.

Виходячи з вищевикладеного та зважаючи на те, що позбавлення волі – це найсуворіше покарання серед видів покарань, які можуть застосовуватися до неповнолітнього суддями при вирішенні питання про призначення покарання неповнолітнім розглядалася насамперед можливість застосування покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.

Але такі обставини, як безконтрольність з боку батьків, відсутність профілактичних заходів у роботі з «важкими» підлітками, їх незайнятість, вживання спиртних напоїв та наркотичних засобів, проблеми в сім’ях, безробіття батьків і відсутність у них коштів на утримання дітей значною мірою сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми неодноразово.

Так, Ф., 1995 року народження, вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області засуджений за ч. 2 ст. 289 та ч. 3 ст. 185, ст. 70 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 3 років 3 місяців позбавлення волі без конфіскації майна. І оскільки Ф. вчинив кримінальні правопорушення в період іспитового строку (він був засуджений _._.201_ р. за ч. 2 ст. 185 КК України до 1 року позбавлення волі і на підставі ст. ст. 75, 104 КК України звільнений від призначеного покарання з випробуванням терміном 1 рік), суд до призначеного покарання, приєднав невідбуте покарання за вироком від _._.201_ р., та остаточно призначив покарання у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

Б.,  1996 року народження, вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області засуджений за ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 3 років 2 місяців позбавлення волі без конфіскації майна. І оскільки Б. вчинив кримінальні правопорушення в період іспитового строку (він був засуджений _._.201_ р. за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі і на підставі ст. ст. 75, 104 КК України звільнений від призначеного покарання з випробуванням терміном 1 рік), суд до призначеного покарання, приєднав невідбуте покарання за вироком від _._.201_ р., та остаточно призначив покарання у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

І Ф. і Б. запобіжний захід обирався вже під час ухвалення вироку, і оскільки це було тримання під вартою, обвинувачені під варту брались із залу суду.

Прикрий приклад вчинення суспільно-небезпечних діянь Б., 1999 року народження, до якого ухвалою Врадіївського районного суду від 01.02.2013 р., у зв’язку із вчиненням ним суспільно-небезпечних діянь, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 185 (4 епізоди) КК України застосовано примусовий захід виховного характеру у вигляді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків – школи соціальної реабілітації строком на 1 рік 6 місяців. Також до нього ухвалою Врадіївського районного суду від 18.04.2013 р., у зв’язку із вчиненням ним суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України застосовано примусовий захід виховного характеру у вигляді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків – школи соціальної реабілітації строком на 1 рік 6 місяців.

Таке рішення суд прийняв оскільки малолітній Б. вийшов з-під контролю батьків, не піддавався виховному впливу з їх сторони, протягом місяця вчинив ряд тяжких суспільно-небезпечних діянь. Представник служби у справах дітей та представник кримінальної міліції у справах дітей, у яких була спільна думка, в судовому засіданні висловились, що направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків – школи соціальної реабілітації є єдиною правильною формою перевиховання Б..

Призначаючи покарання, суд не пов'язаний з видом запобіжного заходу і призначає покарання у відповідності до вимог закону, відтак розумний підхід до обрання запобіжного заходу в подальшому може мати виховний ефект.

10. Причини скасування судових рішень, помилок, що допускаються судами.

В апеляційній інстанції було переглянуто за 2013 рік 35 кримінальних проваджень стосовно 36 неповнолітніх осіб, з яких скасовані рішення відносно 7 осіб, змінені відносно 5 осіб, залишені без змін відносно 15 осіб.

За І півріччя 2014 року переглянуто 10 кримінальних проваджень стосовно 12 неповнолітніх, з яких скасовано відносно 3 осіб, змінено відносно 3 осіб, залишено без змін відносно 2 осіб. 

Узагальнення засвідчило, що суди в основному забезпечують правильне застосування законодавства у справах про злочини неповнолітніх. Разом з тим є випадки, коли суди неналежно виконують вимоги кримінального процесуального закону, що визначають умови і порядок розгляду справ про злочини неповнолітніх, припускаються помилок та істотно порушують вимоги кримінально-процесуального закону. Деякі судді намагаються розглядати справи щодо неповнолітніх у спрощеному порядку без додержання процесуальної процедури.

Основними причинами скасування та зміни вироків були порушення права неповнолітніх на захист, а також призначення підсудним занадто м’якого або суворого покарання, порушення норм КК при призначенні покарання, однобічність або неповнота досудового чи судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону тощо.

Так, ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 15.03.2013 р. скасована апеляційним судом Миколаївської області і призначено новий розгляд кримінального провадження відносно неповнолітньої Н. зі стадії підготовчого судового засідання, оскільки в порушення п. 2 ч. 2 ст. 52 КПК України воно проведено без участі захисника.

Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.09.2013 р. скасований апеляційним судом Миколаївської області і призначено новий розгляд кримінального провадження відносно О. у зв’язку з тим, що потерпілий не був належним чином повідомлений про розгляд справи – наявні в матеріалах кримінального провадження повістки направлені йому вже після ухвалення вироку.

Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.09.2013 р. скасований апеляційним судом Миколаївської області і призначено новий розгляд кримінального провадження відносно Б., В. та П. оскільки з часу залучення перекладача обвинуваченому Б. не був залучений захисник в його інтересах.

Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17.10.2013 р. скасований апеляційним судом Миколаївської області і призначено новий розгляд кримінального провадження відносно Ч., оскільки в порушення ч. 2 ст. 314 КК України підготовче судове засідання проведено у відсутності обвинуваченого. Останній в той час відбував покарання в місцях позбавлення волі в Кременчуцькій ВК за іншим вироком суду.

Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.03.2013 р. скасовано апеляційним судом Миколаївської області і призначено новий розгляд кримінального провадження відносно Б., оскільки в резолютивній частині суд зазначив про звільнення Б. від покарання, однак не визнав обвинуваченого винним за ч. 1 ст. 185 КК України та постановив ухвалу, що є невірним, оскільки у разі звільнення особи від покарання ухвалюється вирок, яким її слід визнати винною за відповідною статтею КК України.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29.05.2013 р. П. було виправдано за недоведеністю її вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України. Апеляційний суд Миколаївської області, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, дійшов того, що виправдувальний висновок суду І інстанції про недоведеність вини П. у вчиненні злочину не відповідає фактичним обставинам справи, а тому скасував його, ухвалив новий вирок, визнавши П. винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України і призначивши їй покарання у виді 3 місяців арешту. На підставі ст.ст. 75. 104 КК України звільнив П. від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік з покладенням на неї певних обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Інші вироки були скасовані через необхідність застосування більш суворого покарання.

Проблемним питанням залишається застосування суддями при остаточному визначенні покарання ст. ст. 70 та 71 КК України.

Так, суддею Баштанського районного суду Миколаївської області Копейка Т.О. у вироку відносно С., який в апеляційній та касаційній інстанціях не переглядався, допущено невірне складання покарань. С. визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України і йому призначено покарання у виді штрафу в сумі 850 грн.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом складання покарань, з урахуванням вироку Новобузького районного суду Миколаївської області від _._.201_ р. (яким назначено покарання у вигляді 3 років), остаточно С. призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.

В даному випадку поза увагою судді залишились вимоги ч. 3 ст. 72 КК України стосовно того, що основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Підсумовуючи усе вищезазначене не можна заперечувати існування проблеми дитячої злочинності, що існує у суспільстві, і цьому сприяють дуже багато факторів. В першу чергу це відносини в середині сім’ї таких неповнолітніх, крім того не варто відкидати і зовнішній фактор впливу, а саме напруженість у суспільстві. Таким чином, якщо у сімейні відносини держава не може втручатися напряму, потрібні механізми зовнішнього впливу на розвиток підростаючого покоління, потрібно доносити до дітей принципи і норми моралі, що існують в суспільстві та навчати поваги до інших людей. Прививати з дитинства повагу до норм права та до загальних правил поведінки. Потрібно посилити контроль за учбовими закладами, адже це перше місце, після дому, де дитина починає формуватися як особистість.

Що ж стосується судової системи, то ми можемо лише констатувати факти вже скоєних правопорушень та притягати до відповідальності осіб, що винуваті у скоєнні останніх.