Апеляційний суд Миколаївської області

1.1. Кримінальні справи ( за КПК України в ред. 1960 року).

Протягом 2013 року в апеляційному порядку було розглянуто кримінальних справ з вироками відносно 534 осіб. Скасовано вироки відносно 155-ти осіб, що становить 29% від загальної кількості розглянутих справ.

В аналізованому періоді помітна тенденція до зменшення скасованих вироків. Так, в 2012 році було скасовано вироки відносно 214 осіб.

З загальної кількості скасованих вироків на додаткове розслідування направлено справи відносно 47 осіб, на новий судовий розгляд – відносно 69 осіб (із них в частині цивільного позову відносно 6 осіб).

Із закриттям провадження по справі скасовано вироки відносно 9 осіб.

Із постановленням нового вироку скасовано вироки відносно 30 осіб.

Скасовано вироки з закриттям справи в апеляційному порядку (справи публічного обвинувачення) за відсутністю події або складу злочину, за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, у тому числі щодо осіб, які тримались під вартою. Із закриттям провадження по справі в апеляційному порядку скасовано вироків відносно 9 осіб, що становить 5 % від загальної кількості скасованих вироків.

У зв’язку з відсутністю події і складу злочину – 4 справи.

У зв’язку з амністією – 1 справа.

З інших підстав – 4 справи.

Наприклад: вироком Ленінського районного суду м.Миколаєва від 14.01.2013 року Г. засуджений за ст. 205 ч. 2 КК України до штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 51000 грн. На підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2011 році» Г звільнений від відбування покарання.

Ухвалою апеляційного суду від 19.03.2013 року вирок скасований, а Громовий В.М. звільнений від кримінальної відповідальності за ст. 205 ч.2 КК України на підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2011 році».Приймаючи таке рішення апеляційний суд вказав в ухвалі, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 9 вищевказаного Закону не отримав згоду Г. на застосування амністії.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 07.12.2012 року К. засуджена за ст. 125 ч.1 КК України до штрафу в розмірі 510 грн. Ухвалою апеляційного суду від 28.03.2013 року вирок скасований, а провадження по справі закрито на підставі п.2 ст.6 КПК України у зв’язку з відсутністю в діях К. складу злочину. Апеляційний суд в ухвалі зазначив, що суд надав діям К. невірну юридичну оцінку та вказав, що суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 125 ч.1 КК України передбачає наявність прямого умислу. Дії К., яка штовхнула потерпілу в груди, від чого остання вдарилась ліктем об ручку дверей, свідчать про те, що вона не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча і повинна була передбачити. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що такі дії К. вчинила при злочинній недбалості, тобто з необережної форми вини, що виключає кримінальну відповідальність за ст. 125 ч.1 КК України.

У зв’язку зі зміною обстановки в 2013 році справи закриті не були.

Скасування вироків у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, зокрема, порушенням судом права на захист, ненадання підсудному права виступити в дебатах, не фіксування перебігу судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу при наявності клопотання про це, інші випадки.

Кількість вироків, скасованих із підстав істотного порушення вимог КПК. Їх питома вага від загальної кількості скасованих.

Через істотні порушення вимог КПК України у 2013 році скасовано вироки відносно 75 осіб, що складає 48,4% від загальної кількості осіб, щодо яких скасовано вироки в апеляційному порядку.

В 2012 році ця цифра складала – 117 осіб та становила 55 % від загальної кількості осіб, щодо яких скасовано вироки в апеляційному порядку.

Вироки були скасовано через такі істотні порушення вимог КПК України:

- вирок судом проголошений за відсутності підсудного., чим обмежив процесуальні права засудженого, оскільки йому не було роз’яснено суть вироку, строк та порядок ознайомлення з протоколом судового засідання. Порушення вимог ч.2 ст.370 КПК України

- через порушення права обвинуваченого на захист у 2013 році – скасовано вироки відносно 4 осіб, що становить 2,6 % від загальної кількості осіб, щодо яких скасовано вироки. В 2012 році кількість осіб відносно яких було скасовано вироки з цих підстав була більшою і становила 13 осіб.

(приклад – підсудний будучи допитаним на досудовому слідстві в якості підозрюваного і обвинуваченого, неодноразово заявляв слідчому про те, що є інвалідом першої групи. Вказаний факт підтверджений копією посвідчення підсудного наявною в матеріалах справи, з якої вбачається, що він отримує державну соціальну допомогу за інвалідністю у відділі соціального забезпечення в м.О. Слідчий та суд першої інстанції не звернули уваги на те, що підсудний під час досудового слідства мав такі фізичні вади, наявність яких могла свідчити про неможливість в повній мірі самостійно реалізувати своє право на захист та потребував обов’язкової участі захисника.

Через винесення вироку незаконним складом суду у 2013 році - було скасовано 1 вирок відносно 1 особи, тоді як у 2012 році з цих підстав було скасовано 3 вироки відносно 4 осіб.

(апеляційним судом виявлено, що кримінальну справу розглянуто без дотримання засад кримінального судочинства, оскільки, як вбачалось з матеріалів справи, на досудовому слідстві по цій справі в якості прокурора приймала участь та висловлювала думку про обґрунтованість обвинувачення Ш. - Н. – матір судді, який розглядав дану справу по суті та постановив вирок.

Причиною скасування вироків через істотне порушення норм КПК є також відсутність у мотивувальній частині обвинувального вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. Із зазначеної підстави скасовано вироків відносно 22 осіб, проти 20 осіб у минулому аналізованому періоді.

Наприклад, вироком Центрального районного суду м.Миколаєва від 14.01.2013 року Б. засуджений за ст. 204 ч.1 КК України до штрафу в розмірі 34000 грн. з конфіскацією незаконно виготовленої продукції і обладнання для її виготовлення.

Як вбачалось зі змісту вироку, висновки суду про доведеність вини Б. в незаконному придбанні з метою збуту, зберігання їх з цією метою, транспортування з метою збуту, незаконно виготовлених алкогольних напоїв значною мірою ґрунтувались на припущеннях. В ухвалі зазначено, що суд, замість викладення обвинувачення, визнаного судом доведеним, в своєму вироку виклав обвинувачення, яке було пред’явлене органами досудового слідства. Встановлене судом обвинувачення у вироку викладене частково.

В 2012 році були відсутні випадки скасування вироків через такі істотні порушення вимог КПК, як порушення права користуватись рідною мовою, розгляд справи без фіксування судового засідання технічними засобами при наявності клопотання про це, тоді як зазначені порушення були причиною скасування вироків майже кожного року.

Проте, в 2013 році було виявлено 3 випадки, коли справу розглянуто без фіксування судового засідання технічними засобами при наявності клопотання про це.

Наприклад, Ухвалою апеляційного суду вирок скасований вирок Центрального районного суду , а справа направлена на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі, у звязку з тим, що підсудний на початку судового розгляду заявляв клопотання про повне фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом. Суд вказане клопотання задовольнив, однак в матеріалах справи відсутній носій інформації на якому зафіксовано судовий процес, а також будь-які дані про нього в протоколі судового засідання. Отже, фактично суд не здійснив фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу, що відповідно до п.10 ч.2 ст. 370 КПК України є істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

Під час проведення узагальнення виявлений випадок скасування вироку у зв’язку з порушенням таємниці наради суддів.

Вказаний випадок також мав місце в Центральному районному суді м. Миколаєва.

Так, наприклад, Ухвалою апеляційного суду скасовано вирок Центрального суду направленням справи на новий судовий розгляд, у звязку з тим, що постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, винесена за результатами перевірки заяв підсудних, щодо застосування до них незаконних методів ведення досудового слідства, не могла бути винесена та долучена до матеріалів кримінальної справи 07.11.2012 року, як про те зазначено в протоколі судового засідання. Такий висновок апеляційного суду обґрунтований тим, що 06.11.2012 року складений висновок за матеріалами службового розслідування, а згідно штампу вхідної кореспонденції прокуратури Центрального району був долучений до матеріалів перевірки 08.11.2012 року. При цьому пояснення засудженого з приводу застосування до нього незаконних методів ведення досудового слідства надані ним 09.11.2012 року, а суд видалився до нарадчої кімнати 07.11.2012 року.

Кількість осіб, щодо яких вироки скасовано у зв’язку з порушенням судом вимог ст. 299 КПК при застосуванні спрощеного порядку судового слідства. Причини скасування вироків: коли підсудний оспорював фактичні обставини справи та розмір цивільного позову або без допиту підсудного чи не за всіма пунктами обвинувачення; суд не роз’яснив підсудному, що він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

У зв’язку з порушенням судом вимог ст. 299 КПК України, щодо спрощеного порядку судового слідства скасовано вироки відносно 5 осіб, цей показник дещо нижчий, ніж у 2012 році. В 2012 році було скасовано вироків відносно 9 осіб.

Відносно 3 осіб вирок скасовано через те, що суд при дослідженні доказів, в порядку ст. 299 КПК України, обмежився лише допитом засуджених.

Відносно 2 осіб вирок скасовано через те, що судом приймалось рішення про застосування спрощеного порядку судового слідства, незважаючи на те, що підсудні оспорювали фактичні обставини справи.

Наприклад:Ухвалою апеляційного суду скасований вирок Єланецького суду з направленням справи на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі.Мотивуючи таке рішення, апеляційний суд зазначив, що обидва засуджені не погоджувались з цивільним позовом, як в частині завданої матеріальної, так і в частині моральної шкоди.У зв’язку з цим, а також оскільки цивільний позов витікає з пред’явленого обвинувачення, суд зобов’язаний був провести розгляд справи з дослідженням доказів.

Кількість осіб, щодо яких апеляційним судом скасовано вироки місцевих судів з постановленням свого вироку (ст. 378 КПК), їх питома вага від кількості скасованих вироків.

Відповідно до положень ст. 378 КПК України підставами для скасування вироку суду першої інстанції і постановлення свого вироку є:

1) необхідність застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред’явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину в такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції;

2) необхідність застосування більш суворого покарання;

3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;

4) неправильне звільнення засудженого від відбуття покарання.

В 2013 році апеляційним судом скасовано вироки місцевих судів з постановленням свого вироку відносно 30 осіб, що складає 27% від кількості кількості осіб, щодо яких вироки скасовані в апеляційному порядку.

Цей показник є меншим, ніж у 2012 році, коли з постановленням свого вироку було скасовано вироки відносно 43 осіб, однак в процентному співвідношенні цей показник збільшився і становить 27 % проти 20,09 % минулого аналізованого періоду.

У зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення постановлено вироки відносно 4 осіб.

У зв’язку з необхідністю застосування більш суворого покарання постановлено нові вироки відносно 20 проти 30 осіб у 2012 році. Такі справи складають 66 % від кількості осіб, відносно яких апеляційним судом постановлено свій вирок.

У зв’язку з неправильним звільненням засудженого від відбуття покарання постановлено нові вироки відносно 5 осіб, що складає 16 % від кількості осіб, відносно яких апеляційним судом постановлено свій вирок.

Основною причиною скасування вироків з постановленням свого вироку апеляційним судом, є необхідність застосування більш суворого покарання та неправильне звільнення засудженого від відбування покарання.

Так, із 30 осіб, вироки відносно яких скасовано з постановленням свого вироку апеляційним судом, через необхідність застосування більш суворого покарання скасовано вироки відносно 20-ти осіб, через неправильне звільнення засудженого від відбування покарання – відносно 5 осіб.

Як показав аналіз причин скасування вироків з вказаних підстав, судді недостатньо враховують обставини вчинення злочину та обставини, що обтяжують відповідальність (вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, рецидив злочинів, вчинення злочину щодо малолітньої особи), дані про особу. Крім того, вмотивовуючи застосування ст. 69 КК України, судді помилково посилаються на обставини, які не є такими, що пом’якшують покарання.

Наприклад: вироком Заводського районного суду м.Миколаєва від 04.12.2012 року Н. засуджений за ст. 187 ч.1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду вирок скасований з постановленням нового вироку, яким Н.. призначено покарання за ст. 187 ч.1 КК України 4 роки позбавлення волі.

Під час перевірки вироку в апеляційному порядку встановлено, що суд безпідставно визнав обставиною, що пом’якшує покарання активне сприяння в розкритті злочину. Як зазначив апеляційний суд у вироку, Н. був затриманий на місці скоєння злочину, чому сприяли дії потерпілого, який надав дієвий опір нападнику, намагався його затримати та викликав на допомогу, повідомивши про вчинення на нього нападу диспетчеру. У вироку також зазначено, що визнання вини засудженим та його послідовні показання щодо фактичних обставин справи не можуть розцінюватись, як активна допомога у розкритті злочину, а тому обставини, на які послався суд, призначаючи покарання, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості скоєного. На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування вироку в частині призначеного покарання на підставі ст. 371, ст. 372 КПК України. Призначаючи покарання Н., апеляційний суд врахував тяжкість злочину, який відноситься до категорії тяжких, дані про особу засудженого, який позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має на утриманні малолітнього сина та обставину, що пом’якшує покарання – щире каяття.

Крім того, суди не завжди дотримуються виконання вимог ст. 71 КК України, допускаючи неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання.

Так, вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 05.03.2013 року Д. засуджений за ст. 185 ч.2 КК України до 2 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 ч.4 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено Д. до відбування 2 роки позбавлення волі.

При перевірці вироку в апеляційному порядку встановлено, що при постановленні вироку суд першої інстанції не застосував закон, який підлягав застосуванню. Апеляційний суд вказав, що Д. 07.03.2012 року був звільнений умовно-достроково від відбування покарання, призначеного вироком Центрального районного суду м.Миколаєва від 08.12.2010 року і вчинив новий злочин в період невідбутої частини покарання.

Тому, у відповідності з вимогами ч.4 ст. 81 КК України суд мав призначити покарання за правилами, передбаченими ст.ст. 71,72 КК України.

Вироком апеляційного суду від 27.06.2013 року вирок Центрального районного суду скасовано в частині призначення покарання. Призначено Данилову О.В. за ст. 185 ч.2 КК України 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 ч.4 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ст. 185 ч.2 за даним вироком та ст. 259 ч.1 КК України за вироком Центрального районного суду м.Миколаєва від 28.11.2012 року шляхом часткового складання призначених покарань призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Центрального районного суду м.Миколаєва від 08.12.2010 року та остаточно призначено Д. до відбування 3 роки 4 місяці позбавлення волі.

Інколи суди, правильно встановивши фактичні обставини справи, вірно кваліфікувавши дії засудженого, при призначення покарання не застосовують додаткове покарання.

Наприклад: вироком Заводського районного суду м.Миколаєва від 05.12.2012 року Н. засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупності злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначено 7 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, з урахуванням вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.12.2011 року, відповідно до якого Н. засуджений на 4 роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27.09.2012 року за ч. 2 ст. 185 КК України відповідно до якого Н. засуджений на 5 років позбавлення волі, Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23.10.2012 року відповідно до якого Н. засуджений за ст. 185 ч. 2, 3, ч. 4 ст. 70, ст. 71 КК України на 5 років позбавлення волі, Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2012 року, відповідно до якого Н. засуджений за ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 70 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі, остаточно призначено 7 років позбавлення волі.

Апеляційним судом Миколаївської області за результатами розгляду апеляції прокурора на вказаний вирок, постановлено новий вирок, яким призначено Н. за ст. 187 ч.3 КК України 7 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 185 ч.2, 185 ч.3, 186 ч.2, 187 ч.3 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначено Н. покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 185 ч.2, 185 ч.3 186 ч.2, 187 ч. 3 КК України за цим вироком та за ст. 186 ч.2 КК України за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.12.2011 року, за ст. 185 ч.2 КК України за вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27.09.2012 року, за ст.ст. 185 ч.2, 185 ч.3 КК України за вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23.10.2012 року, за ст.ст. 185 ч. 2, 190 ч.2, 186 ч.2 КК України за вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2012 року шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено Н. 7 років позбавлення волі із конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.

Приймаючи таке рішення, апеляційний суд зазначив, що санкція ст. 187 ч.3 КК України, крім основного покарання у виді позбавлення волі, також передбачає обов’язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна. Однак вказане додаткове покарання не призначено, мотиви його непризначення у вироку суду першої інстанції відсутні. Тому апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування вироку суду у зв’язку з необхідністю застосування більш суворого покарання, тобто застосування додаткового покарання.

Трапляються випадки, коли суди не мотивують рішення про звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

Наприклад: вироком Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25.12.2012 року Ю. засуджений за ст. за ч. 2 ст. 263 КК України до 3 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до 4років позбавлення волі, без конфіскації майна;за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі; за ч. 2 ст.315 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено Ю. остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна.На підставі ст. 75 КК України Ю. звільнений від відбування основного покарання з випробуванням строком на 2 роки, з покладенням на нього передбачених п.п.2,3,4 ст.76 КК України обов`язків.

Цим же вироком засуджений Ч. за за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення вол. На підставі ст. 75 КК України Ч. звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням на нього передбачених п.п.2,3,4 ст.76 КК України обов`язків. Відносно Ч. вирок не оскаржувався.

Апеляційний суд вказав у вироку, що покарання призначено Ю. відповідно до вимог ст.65 КК України з урахуванням вчинення ним особливо тяжкого, тяжкого та середньої тяжкості злочинів, даних про особу винного, який позитивно характеризується сусідами за місцем проживання, страждає на захворювання серця, щиро покаявся у вчинених злочинах.

Також апеляційний суд погодився із тим, що суд, визнав пом’якшуючими покарання та такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ним злочинів: щире каяття Ю. через визнання вини, стану його здоров’я, складу сім’ї (проживає з матір’ю пенсіонеркою), відсутності обставин, що обтяжують покарання, з урахуванням даних про особу винного, дійшов висновку про можливість призначення Ю. основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст. 307 КК України. З цих же підстав колегія суддів вважала за можливе не призначати Ю. додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке передбачено в санкції вказаної статті, як обов’язкове. На думку апеляцйного суду, хоча прокурор в апеляції і просив призначити за ч.2 ст.307 КК України покарання без застосування ст. 69 КК України, але не навів мотивів на підтвердження своєї позиції щодо невідповідності призначеного Ю. покарання за ч.2 ст. 307 КК України ступеню тяжкості злочину та особі засудженого. На підставі викладеного, колегія суддів вважала, що призначене Ю. покарання відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого і є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому апеляційний суд зазначив, що суд у вироку належним чином не обґрунтував своє рішення про звільнення Ю. від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України.

На думку колегії суддів виправлення Ю. без відбування призначеного йому покарання неможливо з огляду на суспільну небезпеку вчинених Ю. злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, його схильності до продовження злочинної діяльності, обставин вчинення злочинних дій.

Тому апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування вирок суду на підставі п.2 ч.1 ст.366, п.4 ч.1 ст.378 КПК України – з постановленням нового вироку.

Ухвалою апеляційного суду від 28.02.2013 року вирок скасований та постановлено новий, яким Ю. засуджено:

- за за ч. 2 ст. 263 КК України до 3 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до 4 років позбавлення волі, без конфіскації майна; за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі; за ч. 2 ст.315 КК України до 5 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено Ю. А. остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна, обчислюючи строк відбування покарання з моменту виконання вироку.

У аналізованому періоді було скасовано 21 виправдувальний вирок, в тому числі 1 – з постановленням нового вироку, тоді як у 2012 році випадків скасування виправдувальних вироків не було.

Випадків винесення апеляційним судом виправдувальних вироків у 2013 році не було.

Загальна кількість скасованих вироків місцевих судів області з постановленням свого вироку апеляційним судом становить:

- Ленінський р/с - 4 вироки;

- Заводський р/с– 11 вироків;

- Центральний р/с – 1 вирок;

- Миколаївський р/с – 2 вироки;

- Очаківський р/с – 1 вирок;

- Братський р/с – 1 вирок;

- Баштанський р/с – 1 вирок;

- Вознесенський р/с – 3 вироки;

- Корабельний р/с – 2 вироки;

- Жовтневий р/с – 3 вироки;

- Веселинівський р/с – 1 вирок.

Через однобічність або неповноту дізнання, досудового чи судового слідства скасовано вироки, щодо 35 осіб, з них всі справи - з направленням на додаткове розслідування. Це становить 22 % від всієї кількості осіб, щодо яких скасовано вироки в апеляційному порядку, що більше чим у 2012році, тоді за цих підстав було скасовано вироки відносно 27 осіб.

Наприклад: вироком Корабельного районного суду м.Миколаєва від 18.02.2013 року М. засуджений за ст. 307 ч.2 КК України до 6 років позбавлення волі з конфіскацією ½ частини майна.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області вирок скасовано, а справу направлено на додаткове розслідування. В ухвалі суд вказав, що висновки суду про доведеність вини М. ґрунтуються на протиріччях, недопустимих доказах, є передчасними, оскільки потребують додатковій перевірці певні обставини справи, зокрема твердження засудженого про те, що він був затриманий заздалегідь до обшуку, в ході якого був підкинутий наркотичний засіб.

Через невідповідність призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженого - скасовано вироків щодо 30 осіб, що становить 19 % від загальної кількості осіб, щодо яких скасовано вироки в апеляційному порядку, що також більше, ніж у 2012 році, оскільки в минулому році за цих підстав було скасовано вироки відносно 7 осіб.

Крім того, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи скасовано вироків щодо 1 особи, що становить 0,6 % від загальної кількості осіб, щодо яких скасовано вироки в апеляційному порядку. В 2012 році цей показник був більшим і становив 7 осіб.

Наприклад: вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.03.2013 року Є. засуджений за ст. 187 ч.3 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Ухвалою апеляційного суду від 9 липня 2013 року вирок скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд.

Скасовуючи вирок, апеляційний суд послався на те, що суд першої інстанції у вироку виклав обвинувачення, яке було пред’явлено Є. на досудовому слідстві. При цьому, суд не звернув та не дав оцінки тому, що викладене органом досудового слідства обвинувачення містить протиріччя щодо мети, з якою Є. прийшов до місця скоєння злочину та часу виникнення умислу на заволодіння майном потерпілої.

В ухвалі також зазначено, що суд у вироку не навів доказів, на яких ґрунтується висновок суду з зазначенням мотивів скоєння злочину, з яких підстав він надав перевагу одним доказам і відкинув інші, а лише перерахував ті матеріали та документи, які були оголошені в судому засіданні, при цьому, не проаналізувавши їх.

Апеляційний суд також зазначив в ухвалі, що вирок викладений юридично неграмотно, містить в собі незрозумілі та нечітко сформульовані висновки. Показання обвинуваченого та свідків наведені у вироку занадто детально, з викладенням обставин, що не мають відношення до фактичних обставин справи. При цьому у вироку відсутній точний і ясний опис обставин справи, належним чином не викладені результати дослідження доказів і висновки суду.

Проведений аналіз показав, що найбільша кількість вироків скасованих в апеляційній інстанції приходиться на такі суди: Заводський – 28, Центральний 24, Ленінський - 21 районні суди м. Миколаєва – скасованих вироків в апеляційному порядку.

Отже, аналіз наведених даних дає підстави стверджувати, що місцеві суди під час розгляду справ ще допускають порушення вимог кримінального та кримінально – процесуального законодавства, що призводить до постановлення необґрунтованих та незаконних судових рішень, які скасовуються у апеляційній інстанції.

На порушення законодавства, виявлені при перевірці вироків за апеляціями, апеляційним судом надсилались листи на адресу голів відповідних судів з зазначенням допущеного порушення та з пропозиціями про вжиття заходів, щодо недопущення їх в подальшому, з зобов’язанням повідомити апеляційний суд про вжиті заходи.

Кураторами відповідних місцевих судів надається методична допомога по підвищенню якості розгляду кримінальних справ, а також по роз’ясненню змін та доповнень до діючого законодавства в індивідуальному порядку.

1.2. Скасування судових рішень по кримінальним провадженням апеляційним судом Миколаївської області за 2013 рік (за КПК України 2012 року).

При розгляді кримінальних проваджень апеляційним судом Миколаївської області у 2013 році усього було скасовано 50 вироків винесених судами першої інстанції, 30 вироків було скасовано з ухваленням нового вироку; скасовано 43 ухвали винесених судами першої інстанції, з яких 6 ухвал було скасовано з ухваленням нової ухвали; 7 вироків та ухвал було скасовано із закриттям кримінального провадження; 13 вироків та ухвал було скасовано з призначенням нового судового розгляду.

Причини скасування вироку суду першої інстанції повністю чи частково з ухваленням нового вироку.

При розгляді кримінальних справ апеляційним судом Миколаївської області у 2013 році усього було скасовано 50 вироків винесених судами першої інстанції. Із них 30 вироків було скасовано з ухваленням нового вироку.

Основні причини скасування вироку суду першої інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Неповнота судового розгляду.

Неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишаються недослідженими обставини, з’ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення у разі якщо: 1) судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з’ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення; 2) необхідність дослідження тієї або іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справі в суді апеляційної інстанції.

Так, було встановлено, що судом було відхилене клопотання прокурора про дослідження попереднього вироку суду, що свідчить про допущену судом першої інстанції неповноту судового розгляду, оскільки залишилися недослідженими обставини, з’ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Суд першої інстанції виключив із обвинувачення кваліфікуючу ознаку, передбачену ч.2 ст.309 КК України – повторність та не дослідив вирок попереднього суду, яким обвинувачений був визнаний винним за ч.1 ст.309 КК України і про дослідження якого під час судового провадження заявляв прокурор.

Невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо:

1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду;

2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;

3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;

4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Так, було встановлено, що за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що показання потерпілого частково узгоджуються з показаннями свідків та не узгоджуються з висновками судово-медичної експертизи, при цьому не вказав і не зазначив в чому полягає неузгодженість і суперечливість цих доказів.

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Так, було встановлено, що суд першої інстанції застосував закон, який не підлягає застосуванню та не застосував закон, який підлягає застосуванню.

Суд першої інстанції застосував до обвинуваченого ст.75 КК України та звільнив його від відбування покарання. Проте апеляційним судом було встановлено, що обвинувачений не відбув покарання за попереднім вироком суду, а суд першої інстанції не взяв до уваги цю обставину та не призначив покарання у відповідності з вимогами ч.1 ст.71 КК України.

Було встановлено, що суд першої інстанції застосував закон, який не підлягає застосуванню.

Наприклад: 23 листопада 2013 року, Миколаївським районним судом Миколаївської області, ухвалено вирок, яким Л., визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 ч. І КК України та призначено покарання до 2 років обмеження волі з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

17 жовтня 2013 року, за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора, апеляційним судом Миколаївської області, зазначений вирок суду в частині залишення без розгляду стягнення судових витрат скасовано, з постановленням в цій частині нового вироку.

У вироку, апеляційний суд послався на те, що судом першої інстанції неправомірно залишено поза увагою стягнення з обвинуваченого Л. процесуальних витрат на залучення експерта для проведення експертизи, та зазначив, що згідно вимог ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Крім того, зазначив, що в матеріалах кримінального провадження містяться документально підтверджені витрати, а саме: довідка про витрати на проведення експертизи, висновок експерта, згідно яких витрати на проведення експертизи складають 391 грн. 20 коп.

Тому, суд дійшов висновку, що апеляція прокурора підлягає задоволенню і в частині стягнення судових витрат слід постановити новий вирок, яким стягнути з Л. судові витрати в сумі 391 грн. 20 коп.

Було також встановлено, що суд першої інстанції неправильно тлумачив закон, який суперечить його точному змісту.

Суд першої інстанції кваліфікуючи дії обвинуваченого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України однією з ознак об’єктивної сторони кримінального правопорушення вказав виготовлення вогнепальної зброї, що є помилковим, так як дана ознака об’єктивної сторони злочину підпадає під ч.1 ст.263-1 КК України. Також, призначив покарання у виді 2 років позбавлення волі за ч.1 ст.263 КК України, хоча санкціє цієї статті передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 3 років.

-Невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Так, було встановлено, що суд першої інстанції призначив покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченому.

Суд першої інстанції застосував до обвинуваченого ст.75 КК України та звільнив його від відбування покарання. Проте апеляційний суд врахував, що обвинувачений вчинив злочин з необережності, але ж внаслідок злочинної самовпевненості, допустивши грубі порушення правил дорожнього руху, внаслідок яких настали тяжкі наслідки - смерть людини. Також апеляційний суд врахував конкретні обставини справи та думку потерпілого С. про призначення обвинуваченому покарання, пов’язаного з позбавленням волі.

Причини скасування ухвали суду першої інстанції повністю чи частково з ухваленням нової ухвали.

При розгляді кримінальних справ апеляційним судом Миколаївської області у 2013 році усього було скасовано 43 ухвали винесених судами першої інстанції. З них 6 ухвал було скасовано з ухваленням нової ухвали.

Так, було встановлено, що суд першої інстанції виніс судове рішення по кримінальному провадженню, яке не відповідає вимогам кримінального закону та не вірно застосував тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Судом першої інстанції неправильно замінено невідбуту частину покарання засудженому.

Наприклад: до апеляційного суду надходила апеляція засудженого на ухвалу Ленінського районного суду, якою відмовлено в задоволенні клопотання старшого інспектора Ленінського РП м. Миколаєва Центрального МВ КВІ УДПтС України в Миколаївській області про заміну покарання у вигляді випраних робот на штраф. Суд першої інстанції посилався на те, що постановою Вознесенського районного суду засудженому раніше вже була замінена невідбута частина покарання у вигляді позбавлення волі на 2 роки виправних робіт, то в подальшому заміна покарання у вигляді виправних робіт на штраф не передбачається. Апеляційний суд послався на те, що згідно медичних документів засуджений є непрацездатним – інвалідом 2 групи, тому не може відбувати покарання у вигляді виправних робіт за станом здоров'я на підставі ч. 3 ст. 57 КК України та ч. 5 ст. 42 КВК України. Тому ухвалу суду першої інстанції було скасовано з винесенням нової ухвали у зв'язку з неправильним тлумаченням закону, яке суперечить його точному змісту.

Причини скасування вироку чи ухвали суду першої інстанції повністю чи частково з закриттям кримінального провадження.

При розгляді апеляційним судом Миколаївської області кримінальних справ за 2013 рік із закриттям кримінального провадження було скасовано 7 вироків та ухвал винесених судом першої інстанції.

Так, було встановлено, що висновки суду першої інстанції при винесенні судового рішення не відповідають обставинам справи, а кримінальне провадження законодавству.

Судом першої інстанції відмовлено в задоволенні клопотання прокуратури про звільнення засудженого від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України, посилаючись на те, що дії засудженого по виплаті заробітної плати не можна вважати дійовим каяттям. Суд апеляційної інстанції скасував ухвалу місцевого суду та послався на те, що засуджений діяв як службова особа, і його дії по виплаті заробітної плати за рахунок коштів підприємства свідчать про його дійове каяття, отже, висновки суду не відповідали обставинам справи, а кримінальне провадження законодавству.

Наприклад: на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва надходила апеляційна скарга прокурора, в якій останній просив ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою звільнити засуджену від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК України, у зв'язку з дійовим каяттям, а кримінальне провадження відносно неї закрити.

Вказував, що у судовому засіданні встановлено, що засуджена після оголошення їй постанови про проведення обшуку добровільно повідомила де саме знаходиться металобрухт та ваги, що є допомогою у встановленні невідомих обставин кримінального провадження, які до моменту проведення вказаної слідчої дії були невідомими.

Задовольняючи апеляцію прокурора, та скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд послався на щире каяття засудженої, визнання своєї провини, відношення скоєного злочину до категорії злочинів невеликої тяжкості, відсутність потерпілих в кримінальному провадженні, а тому суд ухвалив, що засуджена підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження щодо неї було закрито.

Скасування судових рішень по кримінальним провадженням апеляційним судом Миколаївської області за 2013 рік з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

При розгляді апеляційним судом Миколаївської області кримінальних проваджень за 2013 рік з призначенням нового судового розгляду було скасовано 13 вироків та ухвал винесених судом першої інстанції.

Основними підставами для скасування вироку чи ухвали суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції є:

- судове рішення здійснено за відсутності обвинуваченого;

- судове провадження здійснено за відсутності захисника;

- судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Так, суд першої інстанції виносячи судове рішення по кримінальному провадженню, послався на відсутність потерпілого під час судового розгляду справи, а також не навів мотивів можливості розгляду справи за його відсутності за наявності таких обставин.

Наприклад: на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва надійшла апеляційна скарга прокурора прокуратури Ленінського району м. Миколаєва, в якій ставилось питання про скасування вироку суду та направлення кримінального провадження на новий судовий розгляд.

Задовольняючи апеляцію прокурора та призначаючи новий розгляд в суді першої інстанції суд послався на відсутність потерпілого під час судового розгляду справи, а також не навів мотивів можливості розгляду справи за його відсутності за наявності таких обставин, для з'ясування яких потрібна його присутність. Крім того, суд не перевіривши стан здоров'я потерпілого, причини неявки потерпілого в судове засідання, обставини проведення впізнання потерпілим, не допитавши осіб, які були присутні при впізнанні, зробив висновок про недоведеність вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, а тому вирок суду було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Наприклад: до апеляційного суду Миколаївської області надходила апеляційна скарга прокурора на ухвалу Снігурівського районного суду, якою було повернуто обвинувальний акт відносно обвинуваченого.

Повертаючи обвинувальний акт суд першої інстанції посилався на те, що в ньому не зазначено конкретного місця складання обвинувального акту.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції зазначав, що я к слідує з обвинувального акту в ньому вказано місце та дата складання , а тому апеляція прокурора була задоволена та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження.

Цивільні справи .

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У поточному році, як і в попередніх роках спостерігається зростання кількості справ, що надійшли на розгляд судів, що в свою чергу впливає на зростання числа вирішених справ.

Даний аналіз проведено на основі статистичних даних, інформації щодо здійснення судочинства в цивільних справах, наданої місцевими судами, та практики апеляційного суду в цивільних справах.

Згідно з даними статистичного звіту, у 2013 рік для розгляду в апеляційній інстанціїі надійшло 3963 цивільні справи. З них, у 3472 справах закінчено апеляційне провадження. У тому числі, скасовано 1575 судових рішень, що у відсотковому відношенні становить 45,36% від загальної кількості оскаржених судових рішень.

Якісні показники перегляду судових рішень за апеляційними скаргами (в розрізі місцевих судів) виглядають наступним чином:

Назва суду	Розглянуто	Скасовано	%
Арбузинський	58	16	27,59
Баштанський	62	26	41,94
Березанський	59	25	42,37
Березнегуватський	50	17	34
Братський районний	40	25	62,50
Веселенівський	33	11	33,33
Вознесенський	156	55	35,26
Врадіїївський	28	16	57,14
Доманівський	56	18	28,57
Єланецький	29	7	24,14
Жовтневий	115	37	32,17
Заводський	631	213	33,76
Казанківський	39	8	20,51
Корабельний	220	74	33,64
Кривоозерський	30	15	50
Ленінський	587	174	29,64
Миколаївський	53	22	41,51
Новобузький	65	42	64,62
Новоодеський	70	28	40
Очаківський	66	17	25,76
Первомайський	169	62	36,69
Снігурівський	80	30	37,50
Центральний	728	245	33,65
Южноукраїнський	128	52	40,63

Таким чином безумовними «лідерами» за наведеними показниками є Новобузький, Братський та Врадіївський районні суди Миколаївської області, які мають найбільший відсоток скасованих судових рішень від числа оскаржених в апеляційному порядку.

Характерні причини скасування судових рішень.

Порушення норм законодавства про цивільне судочинство, принципи судочинства, як критерій аналізу.

Діяльність судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в 2013 році, як і в попередні роки, була спрямована на дотримання вимог діючого законодавства при здійсненні судовими колегіями правосуддя в цивільних справах.

Помилки, які допускалися судами області при розгляді цивільних справ, значною мірою пов’язані з недотриманням вимог норм процесуального законодавства, що

- забезпечують рівність і повноту процесуальних прав учасників процесу, процесуальні гарантії права на звернення до суду, участь у справі представників, прокурора, інших учасників процесу;

- гарантують втілення принципів змагальності, диспозитивності, безпосередньості процесу;

- регламентують порядок отримання спеціальних знань з метою з’ясування обставин, що мають значення для справи;

- визначають допустимість засобів доказування;

- встановлюють порядок дослідження обставин справи, оцінку доказів, складання, постановлення і зміст судових актів.

Порушення норм матеріального та процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права має місце у разі застосування закону, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню, унаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин або неправильно витлумаченого закону, який хоч і підлягав застосуванню, проте його зміст і сутність сприйнято неправильно через розширене чи обмежене тлумачення.

Критерії неправильного застосування або порушення норм матеріального права містяться в ст. 313 ЦПК України.

Як і в попередні роки, основною причиною судових помилок, пов’язаних з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального права, є недостатнє розуміння сутності спірних правовідносин і неналежне з’ясування їх правової природи при судовому розгляді.

Наприклад, ухвалою апеляційного суду від 7 березня 2013 року скасовано рішення Кривоозерського районного суду від 1 листопада 2012 року про відмову у задоволенні позову Кривоозерського районного центра зайнятості до С. про стягнення виплаченого забезпечення.

Закриваючи провадження у справі відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК, апеляційний суд зазначав, що даний позов є спором за зверненням суб’єкта владних повноважень з приводу реалізації наданих йому законом функцій. Тому, відповідно до положень ст. 17 КАС України не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Рішенням апеляційного суду від 10 квітня 2013 року скасовано інше рішення цього ж районного суду від 6 лютого 2013 року про задоволення позову Т. до Кривоозерської селищної ради, Р.

Цим рішенням суд першої інстанції визнав недійсним та скасував Державний акт на право власності Р. на земельну ділянку та скасував рішення сесії Кривоозерської селищної ради № 8 від 7 жовтня 2010 року та № 27 від 17 грудня 2010 року.

Ухвалюючи таке рішення, місцевий суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не заявляв вимог про скасування Державного акту. До того ж, апеляційний суд зазначив, що дія зі скасування Державного акту на право власності на землю не відповідає встановленим законом способам захисту прав.

Іншим рішенням апеляційного суду від 16 квітня 2013 року скасовано рішення Новобузького районного суду від 19 грудня 2012 року по справі за позовом Б. до ПОП «Вікторія» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

У даному випадку суд першої інстанції визнав недійсним оспорюваний договір оренди земельної ділянки, укладений 1 січня 2006 року між Б. та відповідачем. Земельна ділянка була витребувана у відповідача та повернута позивачеві. Скасовано державну реєстрацію вказаного договору оренди.

При цьому, задовольняючи вказані позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в договорі не зазначена одна із істотних його умов, а саме – передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Тому визнав такий правочин недійсним, посилаючись на вимоги ст. 15 Закону України «Про оренду землі». Хоча позивач і не довів факт того, що волевиявлення орендодавця в момент укладення договору оренди не було вільним і підпис на договорі вчинено від імені орендодавця іншою особою.

Натомість, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність задоволення позову місцевим судом, вказавши при цьому на невірне застосування норми матеріального права. Так, редакція вказаної статті 15, чинна на час виникнення спірних правовідносин, не передбачала серед переліку істотних умов договору передачу у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. З цих підстав апеляційний суд ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

По справі за позовом А. та інших до Л. про визнання права власності та реальний поділ сумісного майна Новоодеським районним судом ухвалено рішення про часткове задоволення позову.

Однак рішенням апеляційного суду від 28 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року, вказане рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Підставою скасування рішення місцевого суду апеляційний суд вважав неправильне застосування норм матеріального права і неповне з’ясування cудом першої інстанції обставин, що мали значення для розгляду справи.

В даному випадку спірним був об’єкт нерухомого майна. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно підлягають обов’язковій державній реєстрації. Право на виділ частки із майна, що є у спільній власності (у тому числі майна, отриманого в порядку розпаювання), виникає після отримання свідоцтва про право власності на це майно та державної реєстрації. Між тим, в матеріалах справи відсутні відомості про членів колишнього КСП «Жовтень», які мають право на майновий пай, розмір паю та перелік майна, яке підлягало розпаюванню.

На жаль, не завжди суди першої інстанції дотримувались і правил щодо виду провадження, в якому повинна розглядатися та або інша цивільна справа. Зокрема, це стосується розмежування справ позовного та окремого провадження.

Так, ухвалою апеляційного суду від 27 травня 2013 року скасовано рішення Братського районного суду від 8 квітня 2013 року, яким задоволено заяву П. про встановлення факту перебування в трудових відносинах.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції не дослідив всі суттєві обставини справи, внаслідок чого не врахував, що необхідність встановлення данного факту пов’язана з наявністю у заявника спору про право на пенсію, а тому справа підлягала розгляду в позовному провадженні. У зв’язку з чим залишила заяву П. без розгляду.

Також встановлені випадки порушення юрисдикції розгляду справ.

З цієї підстави апеляційним судом скасовано і рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, яким задоволено позов ТОВ «Літопс» до С. про відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

З матеріалів справи вбачалося, що позивач є юридичною особою, а відповідач – фізичною особою-підприємцем, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, і у встановленому порядку набув статусу суб’єкта підприємницької діяльності, що підтверджується фактом включення його як фізичної особи-підприємця до Єдиного Державного Реєстру.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦПК, суди розглядають справи в порядку цивільного судочинства про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно зі ст. 1 ГПК, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звернутися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин, підставою для скасування вказаного рішення місцевого суду із закриттям провадження у справі апеляційний суд зазначив вирішення спору, який не підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, місцевими судами області допускалися порушення норм процесуального права при залишенні позовних заяв та скарг без розгляду у зв’язку з повторною неявкою позивача.

Так, відповідно до вимог ст. 169 ЦПК, суд відкладає розгляд справи у разі першої неявки в судове засідання без поважних причин, належним чином повідомленого позивача або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і тільки у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, без поважної причини або неповідомлення ним про причини повторної неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає заяву без розгляду.

За такого, апеляційний суд постановлював ухвали про скасування ухвал Заводського, Центрального, Ленінського судів м. Миколаєва через відсутність в матеріалах цивільних справ відомостей про належне повідомлення позивачів про час і місце судового розгляду.

Наприклад, з цієї підстави ухвалою апеляційного суду від 11 вересня 2013 року скасована ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 травня 2013 року про залишення без розгляду позовної заяви ПАТ «ВТБ Банк» до Б. та інших про стягнення боргу.

В даному випадку, виходячи з обставин справи, апеляційний суд вважав таким, що не відповідає дійсності висновок суду першої інстанції про те, що від позивача не надходило заяв про розгляд справи без його участі.

Допускалися місцевими судами області порушення норм процесуального права і на стадії прийняття позовних заяв.

Так, ухвалою апеляційного суду від 10 червня 2013 року скасовано з поверненням матеріалів позовної заяви для вирішення питання про відкриття провадження у справі ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2013 року.

Вказаною ухвалою місцевий суд повернув як неподану позовну заяву А. до О. та інших про визначення порядку користування земельною ділянкою.

Визнаючи неподаною позовну заяву, суддя виходив з того, що вона не відповідає вимогам, викладеним у ст. ст. 119, 120 ЦПК, а саме, позивач не уточнив зміст позовних вимог, в позовній заяві не вказав коло осіб – всіх співвласників будинку, не виклав обставини справи на підтвердження заявлених вимог, не зазначив підстави виникнення спору та докази на їх підтвердження.

Скасовуючи цю ухвалу місцевого суду, та обґрунтовуючи її незаконність, апеляційний суд зазначив про можливість усунення вказаних недоліків позовної заяви в попередньому судовому засіданні, в якому відповідно до положень ст. 130 ЦПК суд уточнює вимоги, вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі та з’ясовує, якими доказами сторони можуть ообгрунтувати свої доводи чи заперечення, встановлює строки їх надання та вирішує заявлені клопотання.

Вирішуючи клопотання про зупинення провадження в справах місцеві суди також не завжди дотримувались вимог норм процесуального права щодо підстав для такого зупинення.

З цих підстав апеляційний суд скасував значну кількість ухвал місцевих судів, якими вирішувалося питання зупинення провадження у справі.

Суди припускалися помилок і при визначенні підсудності справ.

Наприклад, ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 квітня 2013 року у зв’язку з непідсудністю цьому суду була повернута позовна заява Т. до ПрАТ СК «Українська страхова група» про стягнення страхової виплати. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що підсудність справи повинна була визначатися за правилами ч. 2 ст. 109 ЦПК, а не ч. 5 ст. 110 ЦПК, як вважала позивач. На думку суду, спірні правовідносини сторін виходять за межі регулювання Закону України «Про захист прав споживачів».

Однак, колегія суддів апеляційного суду з таким висновком суду першої інстанції не погодилася, оскільки зі змісту позовної заяви вбачалося посилання на порушення страховою компанією прав позивача саме як споживача страхових послуг. У зв’язку з чим, ухвалою від 13 червня 2013 року зазначена вище ухвала місцевого суду була скасована з направленням справи до того ж суду.

Неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи

Неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, слід вважати неправильне визначення предмета доказування чи не з’ясування обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, або інших фактичних даних (пропущення строку позовної давності тощо), неправильну кваліфікацію правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин.

Так апеляційний суд рішенням від 17 липня 2013 року відповідно до пунктів 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК скасував рішення Первомайського міськрайонного суду від 31 серпня 2011 року, яким було задоволено заяву прокурора в інтересах Первомайської міської ради про визнання відумерлою спадщини (житловий будинок у м. Первомайську), яка відкрилась після смерті К. 7 листопада 2000 року.

Колегія суддів апеляційного суду вважала, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи. Також, на думку апеляційного суду, місцевий суд допустив неправильне застосування ст. 1127 ЦК України, згідно з положеннями якої спадщина може бути визнана відумерлою у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття.

В даному випадку, після смерті К. були спадкоємці за законом, а саме діти померлої, які були зареєстровані та проживали у спірному житловому будинку разом з матір’ю.

У зв’язку з цим, апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви про визнання спадщини відумерлою.

Рішенням апеляційного суду від 28 березня 2013 року скасовано рішення Казанківського районного суду від 9 січня 2013 року по справі за позовом Б., Б. ФГ «Агропром-Синтез» про стягнення заборгованості по заробітній платі. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів апеляційного суду не погодилася з висновками місцевого суду, вважаючи, що докази, наявні в матеріалах цивільної справи, свідчили про те, що працюючи в ФГ «Агропром-Синтез» позивачі щомісячно отримували заробітну плату, а тому їх позовні вимоги, які зводяться до того, що вони взагалі не отримували плату за роботу, є безпідставними. Проте, місцевий суд на вказані обставини та вимоги норм матеріального права належної уваги не звернув, а тому ухвалив помилкове рішення про стягнення з відповідача на користь позивачів вже отриманої заробітної плати.

У справі за позовом С. до ПрАТ «МТС Україна» про визнання недійсним блокування телефону, апеляційний суд на підставі ч. 1 ст. 309 ЦПК рішенням від 14 серпня 2013 року скасував рішення Очаківського міськрайонного суду від 12 червня 2013 року в частині вирішення питання про правомірність тимчасового припинення користування ТКП і позовні вимоги С. задовольнив частково. Визнав неправомірним тимчасове припинення надання С. послуг мобільного зв’язку відповідно до тарифного плану «Простий МТС» у мережі ПрАТ «МТС Україна». Зобов’язав ПрАТ «МТС Україна» поновити надання позивачу послуг мобільного зв’язку відповідно до тарифного плану «Простий МТС» із наявним залишком коштів на рахунку.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду вважала, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував певних обставин справи та положень закону. У тому числі заборону включати до умов договорів положення, що передбачають обмеження споживача у з’єднанні з будь-яким іншим абонентом телекомунікаційної мережі загального користування або послугою, що надається у цій мережі іншим оператором, провайдером.

По справі за позовом К. до К. про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, апеляційний суд рішенням від 22 квітня 2013 року скасував рішення Баштанського районного суду від 28 січня 2013 року та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Причиною скасування рішення місцевого суду стало не врахування наявності перешкод у користуванні спірним будинком, і як наслідок відсутність відповідача у житловому приміщенні з поважних причин, а також перешкоди з боку позивача до вселення відповідача в будинок.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи які суд вважав встановленими, має місце у випадках зазначення у судовому рішенні певних обставин (фактів), які не підтверджені доказами, їх недостатність, недостовірність та (або) суперечливість, відсутність мотивів прийняття чи неприйняття доказів, тощо.

Наприклад, рішенням апеляційного суду від 13 березня 2013 року, скасовано рішення Жовтневого районного суду по справі за позовом Полєхи Р.Г. до Г., М. про визнання права власності на частину житлового будинку в порядку поділу спільного майна подружжя. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв’язку з пропуском позовної давності. Натомість, апеляційний суд вважав недоведеними ті обставини, на підставі яких місцевий суд ухвалив оскаржуване рішення. Внаслідок чого, постановив нове рішення, яким позов П. задовольнив.

Невідповіднісь висновків суду обставинам справи.

Невідповідність висновків суду обставинам справи вважається у тому разі, якщо останні встановлені судом повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено неправильно.

Так, рішеням Новоодеського районного суду від 20 березня 2013 року відмовлено у задоволенні позову Ч. до М. про поділ спільно нажитого нерухомого майна та визнання права власності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належність спірного житлового будинку їм з відповідачем на праві спільної сумісної власності, яке виникло б на підставі положень діючого на той час законодавства.

Однак, рішенням апеляційного суду від 23 травня 2013 року вказане рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким за Ч. визнано параво власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами.

Скасовуючи рішення районного суду апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції зробив неправильний висновок щодо досліджених обставин. Як підставу задоволення позову апеляційний суд зазначив, що саме проживання сторін з липня 1998 року по вересень 2005 року однією сім’єю, продаж позивачем свого будинку та отримання доручення на продаж спірного будинку, свідчили про те, що спірний будинок придбаний, у тому числі, за рахунок майна позивача, а він є спільною власністю, а частки сторін є рівними.

Висновок:

Проведений аналіз причин скасування рішень, ухвалених за результатами розгляду цивільних справ за 2013 рік свідчить, що здебільшого судами допускаються помилки при розгляді та ухваленні рішень по цивільних справах при оцінці доказів, встановленні обставин справи та застосуванні окремих норм матеріального і процесуального права.

При цьому, однією з найбільш поширених причин скасування рішень за 2013 рік було саме порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Також, причинами скасування рішень стало неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, тобто неправильне визначення суддями предмета доказування чи нез’ясування обставин, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення або інші фактичні дані, неправильна кваліфікація відносин, с приводу яких виник спір.

Недоведність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також невідповідсть висновків суду обставинам справи, також були причинами скасування рішень по цивільних справах. Тому, з метою недопущення скасування рішень суду з даних мотивів, судді повинні зазначати у судових рішеннях лише обставини та факти, які підтверджені допустимими і достатніми доказами, які не суперечать один одному, повно та правильно встановлювати обставини справи, та робити з них правильні висновки.

Впливали на стабільність судової практики місцевих судів і суперечливі правові позиції касаційної інстанції при розгляді окремих категорій цивільних справ. Зокрема, щодо визнання недійсними договорів оренди землі, справ, пов’язаних із споживчими кредитами, використання водних земель, тощо.

Крім того, рішення, які ухвалювали судді, не в повній мірі відповідали положенням ст. ст. 213-215 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі».

Слід зазначити, що з метою усунення виявлених недоліків, ухвалюючи рішення у справі, суддям слід більш ретельно вивчати матеріали справ, більш предметно підходити до застосування норм цивільного та процесуального законодавства, вивчати не тільки положення законів, які регулюють спірні правовідносини, але підзаконні нормативно-правові акти, що регламентують досліджувати обставини справи.

До того ж, при розгляді справ та ухваленні рішень суддям потрібно постійно вивчати матеріали судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та керуватися постановами Верховного Суду України, прийнятими за наслідками розгляду заяви перегляду судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, що в силу ст. 360-7 ЦПК є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму, та для всіх судів України.

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу

Витяг з аналізу причин скасування судових рішень місцевих судів Миколаївської області у 2013 році та вжиття заходів щодо недопущення у подальшій роботі.