Аналіз порушення процесуальних строків при розгляді справ в порядку цивільного судочинства

АНАЛІЗ ПОРУШЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ  СТРОКІВ ПРИ РОЗГЛЯДІ СПРАВ В ПОРЯДКУ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА (за результатами роботи судів Миколаївської області в 2013 році)

         З метою недопущення у подальшій роботі порушень чи помилок у застосуванні положень матеріального та процесуального права, дотримання процесуальних строків при розгляді справ та недопущення порушень, констатованих Європейським судом з прав людини, апеляційним судом Миколаївської області було проведено аналіз порушення процесуальних строків при розгляді цивільних справ.

         Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати

строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Процесуальний закон установлює граничні строки розгляду цивільних справ: загальний — не більше 2 місяців із дня відкриття провадження у справі та спеціальний— не більше одного місяця (справи про поновлення на роботі та стягнення аліментів).

Протягом цього строку суд повинен провести підготовку справи до розгляду, безпосередньо розглянути справу та ухвалити рішення. Проте, як відомо, порушення встановлених процесуальним законом строків розгляду справи не може бути підставою для скасування ухваленого судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Разом з тим грубе порушення строків розгляду справи є порушенням присяги та підставою для дисциплінарної відповідальності судді, оскільки, як передбачено законом, своєчасний розгляд є його безпосереднім обов’язком.

Встановлені законодавчі вимоги не можна назвати реальними, саме тому  зазначена норма закону залишається декларативною, а оперативність розгляду справ по захисту прав, свобод та законних інтересів такою, що не відповідає міжнародному законодавству, а отже порушує право особи на суд.

Практика Європейського Суду

Для визначення того, чи була розумною тривалість розгляду справи у суді, перш за все, Європейський Суд встановлює початок цього строку та його закінчення.

Перебіг строку у справах про цивільні права та обов’язки відраховується з моменту відкриття провадження у справі, а в окремих випадках – і з моменту виникнення права на подання позову до суду.

Різним є момент закінчення перебігу строку. У справах про цивільні права та обов’язки таким моментом найчастіше Європейський Суд визнає повне виконання судового рішення. У справах про кримінальне обвинувачення перебіг строку розгляду справи закінчується ухваленням остаточного рішення у справі.

Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи у національних судових органах Європейський Суд виробив у своїй практиці кілька взаємопов’язаних критеріїв:

- складність справи;

- поведінка заявника (тобто особи, яка звернулася до Європейського Суду);

- поведінка судових та інших державних органів;

- важливість предмету розгляду для заявника.

Довга тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, якщо сама справа є складною як з фактичного, так і з правового боку.

У разі необхідності, особа, яка звертається до Європейського Суду із заявою про визнання розгляду справи необґрунтовано довгим, має довести, що вона особисто не вчиняла дій, спрямованих на затягування процесу. Тобто, Європейський Суд кожного разу оцінює поведінку заявника та її вплив на тривалість розгляду справи.

Яскравим прикладом, коли поведінка заявників стала однією з причин тривалого розгляду спору, є справа Чірікоста і Віола проти Італії, де 15-річний строк розгляду було визнано виправданим, оскільки самі заявники сімнадцять разів зверталися з проханням про відстрочення процесу і не заперечували проти шістьох перенесень розгляду, здійснених на підставі заяви іншої сторони у справі.

Водночас використання всіх засобів оскарження, які передбачені національним законодавством, не вважається Європейським Судом таким, що свідчить про затягування строків розгляду справи через поведінку заявника. 

Крім поведінки заявника, при встановленні розумності строків розгляду справ Європейський Суд аналізує і поведінку органів влади. Серед основних причин затягування розгляду справ з вини держави, як правило, бувають: велике навантаження на суди, недофінансування судів, відсутність достатньої кількості суддів та допоміжних працівників тощо. Подібні проблеми в організації правосуддя притаманні не лише для України. Свого часу Європейський Суд зазначив, що “... навіть реформування Цивільного процесуального кодексу не змогло розв'язати реальну проблему функціонування судів в Італії, яка полягає в постійній нестачі засобів та персоналу на всіх рівнях судової системи”.

Подолання зазначених проблем є завданням кожної держави, оскільки держави-учасниці Ради Європи зобов’язані “організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання вимог параграфу 1 статті 6 Конвенції, разом із вимогами судового розгляду продовж розумного строку".

Затягування строків розгляду спорів може відбуватися також внаслідок несвоєчасного проведення судових експертиз. Європейський Суд зобов’язує суддів слідкувати за проведенням цих експертиз: “Експерти працюють в межах судового розгляду, який контролюється суддею. Він залишається відповідальним за підготовку справи до судового розгляду та швидкий хід процесу”. 

Порушенням розумних строків розгляду справ про цивільні права та обов’язки може вважатися тривале невиконання судових рішень з вини державних органів. Згідно з прецедентною практикою Європейського Суду, процедура виконання рішень суду є невід’ємною частиною судового розгляду. У  цьому випадку неможливо не процитувати прецедентне положення рішення у справі Хорнсбі проти Греції: “параграф 1 статті 6 Конвенції гарантує кожній особі розгляд судом спорів про її цивільні права й обов'язки; у такий спосіб реалізується “право на суд”, найважливішим аспектом якого є право доступу до правосуддя, тобто право звернутися до суду у цивільних справах. Однак це право стало б ілюзією, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Важко уявити, що стаття 6 Конвенції, докладно описуючи надані сторонам процесуальні гарантії - справедливий, публічний і швидкий розгляд, - залишила реалізацію судових рішень без захисту. Якщо вважати, що дана стаття 6 Конвенції говорить тільки про доступ до правосуддя і судового процесу, то це, імовірно, призвело б до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який Договірні Держави зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинне, таким чином, розглядатися як невід'ємна частина "суду" у розумінні статті 6 Конвенції; більш того, Суд уже застосовував цей принцип у справах про тривалість розгляду”.

Статистичні дані по Миколаївській області.

Усього у 2013 році надійшло до місцевих судів Миколаївської області справ і матеріалів цивільного судочинства 47286, що на 8,85% більше в порівнянні з 2012 р. – коли їх кількість складала 43441 справ і матеріалів.

Відповідно до інформації, наданої місцевими загальним судам міста Миколаєва і Миколаївської області, кількість цивільних справ, які знаходяться в провадженні понад один рік, станом на лютий 2014 року становить 123 справи.

Так, в провадженні:

- Центрального районного суду міста Миколаєва – 44 справ;

- Ленінського районного суду міста Миколаєва – 16 справ;

- Заводського районного суду міста Миколаєва – 6 справ;

- Корабельного районного суду міста Миколаєва – 40 справ;

- Баштанського районного суду Миколаївської області – 2 справи;

- Березанського районного суду Миколаївської області – 2 справа;

 - Вознесенського  міськрайонного суду Миколаївської області – 1 справа;

- Жовтневого районного суду Миколаївської області – 5 справ;

- Новоодеського районного суду Миколаївської області – 3 справи;

- Миколаївського районного суду Миколаївської області – 3 справи;

- Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області – 1 справа.

В провадженні:

- Арбузинського районного суду Миколаївської області;

 - Березнегуватського районного суду Миколаївської області;

-  Братського районного суду Миколаївської області;

 - Веселинівського районного суду Миколаївської області;

-  Врадіївського районного суду Миколаївської області;

-  Доманівський районного суду Миколаївської області;

- Єланецького  районного суду Миколаївської області;

-  Казанківського районного суду Миколаївської області;

-  Кривоозерського  районного  суду Миколаївської області;

-  Новобузького районного суду Миколаївської області;

- Снігурівського районного суду Миколаївської області;

- Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області;

- Южноукраїнського міського суду Миколаївської області - цивільні справи, які знаходяться  на  розгляді  у суді понад рік - відсутні.

Причини тривалого розгляду.

При проведенні аналізу виявлено, що в 45% випадків у справах, які перебувають у провадженні понад рік, відкладення слухання зумовлено неявкою сторін. Разом з тим установлено, що тяганину спричиняє ще й неналежна організація роботи судді, у тому числі незадовільне проведення попереднього судового засідання. Сторони не дотримуються вимог подання суду доказів під час попереднього судового засідання або до початку розгляду справи, що змушує суд переносити слухання справи на інший день.                

Створюють перешкоди й навмисні дії зацікавленої сторони, спрямовані на затягування розгляду справи, на які судді належним чином не реагують. Так, неодноразово подаючи заяви з проханням відкласти слухання справи у зв’язку з хворобою або зайнятістю своїх представників в іншому процесі тощо, сторони не вважають за потрібне доводити поважність причини своєї неявки, а суд за їх сумнівними заявами продовжує відкладати розгляд справи.

Суди чомусь не застосовують норму ст.170 ЦПК, яка зобов’язує суд у разі неявки в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста, перекладача вирішити питання про їх відповідальність.

         Неможливо пояснити й невиправдано тривалі перерви в судових засіданнях. Зокрема, є випадки зловживання такими перервами у зв’язку з перебуванням суддів у відпустках та на лікарняних.

Відпочинок суддів, як основний, так і додатковий, планується заздалегідь. Установи мають графіки відпусток, а тому випадки відкладення справ з таких причин мають бути винятком.

Поширеною причиною тривалого розгляду є перебування судді в нарадчій кімнаті в іншій справі. Як показує практика, такі випадки свідчать про неналежні організацію та планування роботи суддями.

За неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що слухається в порядку кримінального судочинства, підставою для зупинення провадження в цивільній справі може бути наявність кримінальної справи на розгляді в суді. Винесення постанови про відкриття кримінального провадження не є підставою для зупинення провадження у справі. Проте не всі судді розуміють це.

Суди наголошують, що ними постійно здійснюється контроль за строками виконання судових доручень. Суддям особисто доводиться узгоджувати строки проведення експертиз. Однак дедалі частіше експертні установи повідомляють про неможливість провести експертизу в короткий термін у зв’язку з перевантаженням, відпустками експертів або через несвоєчасну оплату відповідних послуг.

Процесуальний закон допускає призначення судової експертизи виключно за заявою осіб, які беруть участь у справі, і не дає суду права призначати експертизу з власної ініціативи. Виходячи з цього, суд зобов’язаний не лише обговорити питання щодо доцільності проведення експертизи, а й з’ясувати, хто зі сторін відшкодує експертній установі понесені витрати. Отже, проведення експертизи може тривати місяцями, а іноді й роками.

Трапляються випадки, коли саме питання про призначення та направлення справи на експертизу вирішувалися несвоєчасно. Мало місце несвоєчасне поновлення провадження у справі після надходження експертного висновку. Шлях вирішення цієї проблеми запропонував Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. Пропозиція полягає в зосередженні уваги суддів на виконанні вимог ч.1 ст.2, ч.1 ст.144 ЦПК, згідно з якими строк проведення будь-якої експертизи визначає не експерт, а суд.

Висновки та пропозиції.

Результати аналізу дають підстави для висновку, що в цілому судді дотримуються вимог цивільного процесуального закону, більшість цивільних справ розглядаються суддями у розумні строки.

Відповідальною за додержання національними судами розумних строків розгляду справ є держава. Тому, важливим у цьому процесі є діяльність з повного укомплектування суддівського корпусу та фінансування усіх потреб судової влади.

Суддям доцільно додержуватися розумних строків розгляду справи і завершувати справи у розумний для кожного випадку строк, не очікуючи на закінчення граничного строку, визначеного процесуальним кодексом.

   Підбиваючи підсумки, слід відзначити, що проблема оперативності розгляду цивільних справ у розумні строки є багатоаспектною, яка залежить не тільки від діяльності судді, а й самих учасників процесу. Вирішення цієї проблеми можливо не лише завдяки внесенню відповідних змін до законодавства, а й завдяки добросовісному виконанню сторонами своїх процесуальних обов'язків, які, безумовно, повинні забезпечуватись дієвим механізмом впливу. Частину цієї проблеми можливо вирішити в процесі вдосконалення законодавства щодо подолання завантаженості суддів, належного матеріально-технічного забезпечення, встановлення реальних строків розгляду цивільних справ, встановлення дієвого механізму застосування заходів примусу до осіб, що зловживають своїми процесуальними правами. Проблеми ж добросовісного виконання сторонами своїх процесуальних обов'язків є більше соціальними, ніж правовими, вирішення яких можливо в контексті підвищення загальної правосвідомості та в процесі розвитку самого суспільства.