Витяг з узагальнення судової практики з ухвалення виправдувальних вироків за КПК України 2012-2014 років

Згідно положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.  Презумпція невинуватості є одним із основних принципів сучасного кримінального провадження. Окрім того, це положення закріплено в пункті 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, в якій зазначено, що кожен обвинувачений в скоєнні кримінального правопорушення вважається невинним, до тих пір поки його винність не буде встановлена в законному порядку.

Судді незалежні від впливу будь-яких осіб чи організацій та підкорюються лише закону. Підкорюючись закону, судді, разом з тим, вільні в оцінці доказів та у вирішенні усіх питань при розгляді кримінального провадження. Однак, якою б досконалою і детальною не була правова регламентація діяльності суду, у суддів залишається можливість вирішувати ті чи інші питання при розгляді справи на свій розсуд, за внутрішнім переконанням, у відповідністю з його правосвідомістю, відповідно до закону. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону. Рішення в судовому провадженні має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин правопорушення, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового провадження. Єдиним процесуальним актом в Україні, яким громадянин може бути визнаний невинним у скоєному кримінальному правопорушенні та виправданий, є вирок, постановлений судом іменем України. Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено: що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

При встановленні невинності обвинуваченого суд виправдовує його і своїм вироком повністю відновлює невинного у всіх правах, негайно скасовує усі обмеження, якщо вони застосовувалися під час розгляду кримінального провадження. По закінченню строку на оскарження вироку він набирає законної сили, що означає: по-перше, виправдувальний вирок має обов'язкову силу для правоохоронних та інших органів держави та підлягає беззаперечному неухильному виконанню; по-друге, виправдувальний вирок у відношенні особи, яка знаходиться під вартою, виконується негайно після його проголошення - обвинувачений звільняється з-під варти в залі суду; по-третє, скасувати виправдувальний вирок не має права жоден орган держави, за винятком вищестоящого суду у випадках, передбачених законом.

У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від і листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснюється, що «відповідно до частини 5 статті 124 Конституції судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, установами, посадовими особами, а також окремими громадянами та їх об'єднаннями. У разі невиконання судових рішень суди мають піддавати винних у цьому осіб встановленій законом відповідальності».

На сьогоднішній день ухвалення виправдувальних вироків в Україні є незначною частиною у порівнянні з ухваленням обвинувальних вироків. Розглядаючи кримінальні провадження, суди мають керуватися положеннями чинних Кримінального кодексу України і Кримінального процесуального кодексу України та враховувати роз'яснення, наведені у відповідних постановах Пленуму Верховного Суду України.

Виправдувальний вирок є актом державної влади, що реабілітує громадянина. Суд від імені держави проголошує його невинність, відновлює його честь, добре ім’я, статус повноправності.

Дане узагальнення проведено з метою виявлення проблемних або спірних питань, які виникають при розгляді  кримінальних  проваджень.

І. За період грудень 2012 – січень 2014 рр. судами першої інстанції було ухвалено 13 виправдувальних вироків, 2 з яких набрали законної сили (по 2 кримінальним провадженням, відносно 4 осіб, яким було пред’явлено обвинувачення по 2 статтям Кримінального кодексу України).

13 виправдувальних вироків було оскаржено в апеляційному порядку, з них 5 скасовано з яких:

2 кримінальні провадження направлено на новий судовий розгляд;

по 3 кримінальним провадженням виправдувальні вироки скасовано та постановлено 3 нові обвинувальні вироки;

4 виправдувальні вироки залишено без зміни (2 виправдувальні вироки, зазначені вище, набрали законної сили);

3 кримінальні провадження з виправдувальними вороками знаходяться на розгляді в апеляційному суді Миколаївської області;

по 1 кримінальному провадженню апеляційну скаргу повернено прокурору в зв’язку з закінченням строку для усунення недоліків  апеляційної скарги;

1 кримінальне провадження направлено до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Провадження, в яких виправдувальні вироки було скасовано ухвалою апеляційного суду та направлено на новий судовий розгляд, на даний час повторно не розглянуті.

         По кримінальним провадженням, в яких судами ухвалено виправдувальні вироки, що набрали законної сили, відносно обвинувачених (в тому числі неповнолітніх) застосовувалися запобіжні заходи, які є більш м’якими, ніж тримання під вартою.

         ІІ. Аналіз обвинувальних актів, що надходили до судів першої інстанції по кримінальним провадженням, в яких були ухвалені виправдувальні вироки, свідчить про те, що вони були складені з порушенням вимог, передбачених ст. 291 КПК України

Так, наприклад по кримінальному провадженню за обвинуваченням Б., В. та Г. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 296 КК України в обвинувальному акті не було зазначено, які саме дії обвинувачених містили прояви їх явної неповаги до суспільства. Слідчим були «переписані» фабули ст. ст. 187, 296 КК України. Докази обвинувачення не знайшли свого підтвердження, а саме: потерпілі та свідки в судовому засіданні надавали інші покази, ніж ті, які зазначав слідчий в обвинувальному акті.

Аналогічна ситуація і по кримінальному провадженню  за обвинуваченням Д. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, а саме: в привласненні грошових коштів, належних ТОВ «В.». Так, Д. у межах пред’явленого обвинувачення фактично винним себе не визнав, дав непевні показання, що працював або на підприємстві «К.» або «В.» на посаді експедитора або вантажника і, оскільки не отримував належну заробітну плату, 27.08.2011 року частково не вніс до каси гроші від одного з клієнтів, які були належними або ТОВ «К.» або ТОВ «В.», залишивши решту грошей собі в якості оплати за працю. Стороною обвинувачення жодним із доказів не доведено працевлаштування Д. з 16.07.2011 року у ТОВ «В.» на посаду експедитора з відповідними обов’язками та матеріальною відповідальністю і заволодіння грошовими коштами даного товариства за обставин, пред’явлених обвинуваченням.

При цьому, судом відкинуто доводи судово-економічної експертизи щодо належності ТОВ «В.» та ТОВ «К.» до корпорації «К.», а обвинувачення у вчиненні заволодіння грошовими коштами ТОВ «К.» Д. взагалі не пред’явлено.

ІІІ. Суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства: верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та обов’язків, оцінивши всі докази в сукупності та встановивши, що під час судового провадження не здобуто та не надано безсумнівних доказів, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення особами ухвалює виправдувальний вирок. Крім того, враховував, що допустимими і використовуватися як докази в кримінальному провадженню можуть тільки фактичні дані, отримані в порядку та у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства.

Проаналізувавши ухвалені виправдувальні вироки можна зробити висновки про те, що основною причиною не прийняття до уваги доказів обвинувачення стала відсутність в діях обвинувачених складу кримінальних правопорушень.

ІV. Під час викладення змісту та ухвалення виправдувальних вироків проблемних питань, які б створювали труднощі, у суддів не виникало.

1. З аналізу змінених та скасованих виправдувальних вироків слідує, що висновки суду 1-ої інстанції про недоведеність вини того чи іншого обвинуваченого у вчиненні злочину іноді не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, допущено неповноту судового розгляду та істотні порушення норм кримінального процесуального закону, що перешкодило суду ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.

Так, 25.04.2013 року Ленінським районним судом м. Миколаєва ухвалено виправдувальний вирок відносно К, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 2 КК України

К. обвинувачувався в тому, що в кінці вересня 2012 року близько 22:00 год., знаходячись в стані алкогольного сп’яніння, біля будинку № 51 по вул. П. в м. Миколаєві, маючи намір на заволодіння чужим майном, повторно, з погрозою застосування насильства небезпечного для життя та здоров’я потерпілого Ч, яке виразилось в погрозі застосування пістолета, заволодів належними останньому грошовими коштами в сумі 150 грн., заподіявши матеріальну шкоду.

Як вказав суд, з наданих суду стороною обвинувачення доказів, не доведено, що К., в кінці вересня 2012 року, вчинено напад з метою заволодіння майном, такі обставини жодним доказом не встановлені. Дані щодо вчинення К. цього злочину, що містяться у обвинувальному акті та витягу з кримінального провадження, суд не приймає до уваги, оскільки такі дані не є доказом.

Суд вважав недоведеним і обвинувачення К. у вчиненні 01.10.2012 р. о 23.00 год., нападу з метою заволодіння майном потерпілого Ч.

Потерпілий Ч. судом допитаний не був, стороною обвинувачення не забезпечено його присутність у судовому засіданні з метою його допиту, щодо обставин вчинення відносно нього злочину.

Надані прокурором матеріали, суд не вважає такими, що доводять вину обвинуваченого у вчиненні злочину.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 25.06.2013 року виправдувальний вирок скасований, а кримінальне провадження відносно К. та направлено на новий розгляд в зв’язку з неповнотою судового розгляду та істотними порушеннями кримінального процесуального закону, що перешкодило суду ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.

Суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження не з’ясував причини неявки в судове засідання потерпілого, який до того ж не з’явився і на впізнання, не допитавши осіб, які були присутні при впізнані, зробив висновок про недоведеність вчинення К. кримінального правопорушення. Але такий висновок суду є передчасний, оскільки не з’ясовані обставини, необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Слід також навести приклади скасованих виправдувальних вироків ухвалених Южноукраїнським міським судом Миколаївської області.

При постановленні виправдувального вироку від 18.07.2013 року по кримінальному провадженню за обвинуваченням Б. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, суд виходив з того, що сторона обвинувачення не переконала його в тому, що конфлікт, який виник між обвинуваченим та потерпілим є наслідком стосунків потерпілого із свідком – дівчиною обвинуваченого, роботодавцем якої була мати потерпілого.

Крім того, сторона обвинувачення в ході розгляду кримінального провадження відмовилася від допиту свідка, який не з’явився в судове засідання посилаючись на доведеність вини обвинуваченого.

При цьому судом також враховано, що в показаннях свідків є певні розбіжності щодо подій та те, що вони не змогли підтвердити кількість ударів, бо не спостерігали за конфліктом.

Оцінюючи в сукупності дослідженні під час судового розгляду докази з точки зору достатності та взаємозв’язку для ухвалення вироку, на думку суду, пред’явлене Б. обвинувачення не доведено в судовому засіданні, що і було підставою для його виправдання.

Вказаний вирок суду першої інстанції скасовано та 08.10.2013 року апеляційним судом ухвалено новий обвинувальний вирок, за яким Б. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України та призначено покарання у виді 60 годин громадських робіт та стягнуто моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

На думку колегії апеляційного суду, висновки суду першої інстанції щодо недоведеності вини Б. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, не відповідають фактичним обставинам справи, що вплинуло на правильність застосування кримінального закону і в наслідок чого вирок суду є незаконним та необґрунтованим. Крім того, судом 1-ї інстанції дослідженим по справі доказам дана не правильна оцінка, оскільки докази розглядалися не в їх сукупності, а відокремлено і розірвано один від одного, з вибірковим і розрізненим підходом. При винесенні виправдувального вироку суд приймав рішення на ґрунті однобічної, неповної та неправильної оцінки доказів, внаслідок чого висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того, по кримінальному провадженню відносно Д. обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, Южноукраїнським міським судом Миколаївської області ухвалено виправдувальний вирок від 04.12.2013 року.

При ухвалені виправдувального вироку суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинувачення Д., ґрунтується лише на показаннях працівників міліції про вилучення у обвинуваченого наркотичного засобу. Свідки, які були запрошені у якості понятих повідомили, що при залученні їх у якості понятих працівниками міліції їм було повідомлено про те, що у обвинуваченого було виявлено наркотичний засіб. Крім цього одним із понятих був підписаний чистий аркуш паперу. Цим свідком заперечувалися факти вилучення наркотичного засобу та проведення будь-яких інших слідчих дій. Сам речовий доказ органами обвинувачення до суду не надався та в судовому засіданні не досліджувався.

Виправдовуючи Д. за даним обвинуваченням, суд першої інстанції ставить під сумнів законність адміністративного затримання. Відкидає докази обвинувачення.

Вказаний виправдувальний вирок 06.02.2014 року суд апеляційної інстанції скасував та ухвалив новий, яким Д. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік.

Скасовуючи виправдувальний вирок, колегія суддів послалася на вимоги, передбачені ч.1 ст. 337 КПК України, відповідно до якої судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд першої інстанції вказаних вимог закону не виконав. Крім того, суд першої інстанції дослідив обставини кримінального провадження, але неправильно оцінив надані стороною обвинувачення докази, без належного вмотивування відкинув і інші докази обвинувачення.

Суд зазначив, що тільки показаннями працівників міліції Ф.., К., П., якими був затриманий Д, підтверджений факт вилучення наркотичного засобу у останнього. При цьому, в порушення вимог ч. 1 ст. 337 КПК України вийшов за межі судового розгляду, вказавши на те, що з боку Ф., К. були зловживання при затриманні Д. за адміністративне правопорушення.

Суд вдався до аналізу норм закону про адміністративні правопорушення та закону України «Про міліцію» і зробив висновок загального характеру про порушення працівниками міліції права на свободу та особисту недоторканість, гарантованих Конституцією та міжнародними договорами, у зв’язку з чим визнав докази, отримані внаслідок затримання та особистого огляду Д. недопустимими, не навів у вироку конкретні діяння, які б свідчили про істотні порушення прав обвинуваченого. Крім того, судом першої інстанції докази оцінювалися не в їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв’язку, а відокремлено один від одного, внаслідок чого суд дійшов висновку про недоведеність вини Д. у вчиненні кримінального правопорушення, який не відповідає фактичним обставинам справи.

Підсумовуючи практику ухвалення виправдувальних вироків за КПК України 2012 року першої та апеляційної інстанцій, можна зробити висновок, що суди в цілому дотримуються вимог чинного законодавства.

Діяльність судів першої та апеляційної інстанції в цілому здійснювалась відповідно до конституційних засад судочинства і була спрямована на забезпечення захисту прав громадян, інтересів суспільства і держави та підвищення ефективності функціонування суду. За останні роки поліпшилась оперативність розгляду справ, менше стало процесуальних порушень.

Судова палата у кримінальних справах