Порядок звернення до суду

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції.

        Судова   система  забезпечує  доступність  правосуддя  для кожної  особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України. (Ст.3 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»)

        Суди  загальної  юрисдикції  спеціалізуються  на  розгляді цивільних,  кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. (Ст. 18 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»)

        Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає  справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.

        Місцеві  загальні суди розглядають цивільні,  кримінальні, адміністративні  справи,  а  також  справи   про   адміністративні правопорушення  у випадках та порядку,  передбачених процесуальним законом.

        Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із  господарських  правовідносин,  а також інші справи,  віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

        Місцеві   адміністративні    суди    розглядають    справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи).

        Підсудність  окремих  категорій  справ  місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом. (Ст. 22 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»)

1. Порядок та строки звернення до суду

Кожна особа має право у встановленому порядку, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Порядок звернення до суду передбачає дотримання позивачем, насамперед, вимог щодо форми позовної заяви та правил про підсудність.

Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. Позовну заяву особа складає самостійно або за допомогою адвоката чи інших фахівців у галузі права, які надають юридичні консультації з цього приводу.

Позовна заява повинна містити:

 • найменування суду, до якого подається заява;

 • ім’я (найменування) позивача  і відповідача, а також  ім’я  представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження,  поштовий індекс,  номер засобів зв’язку, якщо такий відомий;

 • зміст позовних вимог;

 • ціну позову щодо вимог майнового характеру;

 • виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

 • зазначення  доказів,  що  підтверджують  кожну  обставину,  наявність підстав для звільнення від доказування;

 • перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. До позовної заяви додаються  документи,  що  підтверджують сплату  судового  збору.

Суми та реквізити для  сплати судового збору можна з’ясувати у суді, до якого подається позовна заява.

До заяви додається кількість копій цієї заяви, разом із копіями документів, відповідно до  кількості відповідачів і третіх осіб, якщо такі є.

Позовну заяву можна  подати до суду особисто, або надіслати її рекомендованим  листом із повідомленням про вручення.

До адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надіслана до адміністративного суду поштою.

        Кодексом адміністративного судочинства встановлюється, що для звернення з адміністративним позовом за захистом прав, свобод і інтересів встановлюється річний строк від дати, коли особа дізналась, або могла дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

       Водночас законами, та й самим Кодексом інколи встановлюються інші строки для звернення з адміністративним позовом (наприклад, у виборчих спорах вони є скороченими).

1.1.     Визначення процесуальних строків

Цивільним кодексом України встановлена загальна і спеціальна позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Проте, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

       Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо кінець строку припадає на день неробочий, то за останній день строку вважається перший після нього робочий день.

Перебіг строку, визначеного вказівкою на подію, яка має неминуче наступити, починається наступного дня після настання події.

Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчуються раніше, то строк закінчується в момент закінчення цього часу.

       Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга або необхідні для суду документи чи грошові суми здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

1.2. Підсудність цивільних справ

Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються судами першої інстанції: районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

Позов подається до суду за місцем проживання відповідача. Позови до юридичних осіб подаються за їх місцезнаходженням. Правило загальної підсудності поширюється на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК встановлюється інший вид підсудності ( ст. 109 ЦПК України).

Для окремої категорії справ (ст. 110 ЦПК) встановлена підсудність за вибором позивача. Зокрема, позови про стягнення коштів та утримання і про встановлення батьківства, позови працівників, що випливають з трудових правовідносин, позови, що випливають з авторського права, можуть подаватися також за місцем проживання позивача.

Позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, можуть пред'являтися за місцем проживання позивача, відповідача або за місцем заподіяння шкоди.

Ст.114 ЦПК передбачена виключна підсудність:

1. Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

2.   Позови про виключення майна з опису пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

3.   Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини.

4.  Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника.

2. Процедура звернення до суду

Права, свободи чи законні інтереси фізичних осіб можуть захищатися в порядку цивільного, господарського, адміністративного судочинства.

        Для того, щоб визначити, до якого суду слід звернутися, необхідно знати, як розмежовується юрисдикція різних установ. Варто пам’ятати, що термін “юрисдикція” в законодавстві України вживається у декількох значеннях. У даному випадку юрисдикцію необхідно розуміти як здійснення правосуддя або підсудність.

        У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства         (ч.1 ст.15 ЦПК). Наприклад, за правилами цивільного судочинства розглядаються і вирішуються загальними судами спори, пов’язані із встановленням права власності, неповерненням позики, успадкуванням майна, стягнення заробітної плати, стягненням аліментів, поділом майна у зв’язку із розірванням шлюбу тощо.

        У порядку адміністративного судочинства до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності законодавством України встановлено інший порядок судового провадження.

        Відповідно до ст.17 КАС, компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

        Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

        Суб’єкт владних повноважень — це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ст.3 КАС). Це означає, що у разі порушення прав громадянина суб’єктом владних повноважень відповідачем в адміністративному суді може бути сільська чи селищна рада, сільський чи селищний голова, районна державна адміністрація та ін.

        У порядку господарського судочинства мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (ст.1 ГПК). Хоча й тут передбачено певні винятки: у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.