Аналіз стану здійснення правосуддя у кримінальному провадженні та у справах про адміністративні правопорушення місцевими загальними судами Сумської області у 2017 році.

Вступна частина.

Справедливе судочинство та належний захист прав і свобод людини можливі лише за наявності досконалого процесуального законодавства, прозорості діяльності судів, належного кваліфікаційного рівня суддівського корпусу, достатнього фінансування тощо. Правильно організована система судів є однією з гарантій справедливого та ефективного правосуддя.

Відповідно до статті  27 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до повноважень апеляційного суду належить аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики, а також надання інформації про результати узагальнення.

Метою зазначеного аналізу є дослідження закономірностей і тенденцій зміни динаміки розгляду справ, виявлення недоліків в роботі місцевих судів Сумської області з питань розгляду справ кримінального судочинства та справ про адміністративні правопорушення, а також вжиття необхідних заходів щодо їх усунення, що були виявлені завдяки даному аналізу.

У 2017 році районні і міськрайонні суди Сумської області, працюючи в умовах впровадження судової реформи, постійних змін діючого законодавства та значного скорочення кількості працюючих суддів, фактично забезпечили здійснення судочинства у кримінальних справах і провадженнях та у справах про адміністративні правопорушення на засадах захисту гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів  юридичних осіб, інтересів суспільства та держави.

Суди першої інстанції при здійсненні кримінального судочинства розглядали не тільки провадження, які надійшли до судів в порядку Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, а й продовжували розглядати справи та матеріали кримінального судочинства в порядку Кримінально – процесуального кодексу України 1960  року.

Надходження матеріалів кримінального провадження та справ про  адміністративні правопорушення до місцевих  судів та навантаження на суддів.

 Динаміка надходження  справ  і матеріалів аналізуємої категорії є  слідуючою.

Місцеві суди	Справи і матеріали кримінального судочинства				Справи  та матеріали  про адміністративні  правопорушення
	2016 р. усього              в т.ч.  справ		2017р. усього              в т.ч.  справ		2016 р.	2017р.
Білопільський р/с	777	150	949	212	581	616
Буринський р/с	486	107	556	130	318	303
В-Писарівський р/с	320	105	464	122	329	405
Глухівський  мр/с	1182	231	1293	291	820	696
Зарічний р/с	3877	372	4400	438	1701	2046
Ковпаківський  р/с	6461	398	7574	456	2284	2702
Конотопський мр/с	2132	398	2779	517	1206	972
Краснопільський р/с	412	76	267	111	353	296
Кролевецький р/с	641	128	659	132	629	652
Лебединський  р/с	840	168	846	205	579	715
Липоводолинський р/с	343	44	345	76	245	320
Недригайлівський р/с	351	45	575	93	259	345
Охтирський мр/с	1460	307	1440	340	799	824
Путивльський р/с	594	121	591	117	370	315
Роменський мр/с	2187	287	1693	260	867	906
С -Будський р/с	305	98	353	117	542	531
Сумський р/с	392	235	429	272	966	1787
Тростянецький р/с	806	181	637	125	313	393
Шосткинський мр/с	2643	337	2385	370	1245	1267
Ямпільський р/с	265	88	375	119	341	487
В с ь о г о :	26474	3876	28610	4503	14747	16578

Таким  чином, у  2017 році до місцевих судів області  загалом надійшло  до розгляду   28610 справ і матеріалів   кримінального  судочинства, що  на 2136  або  на 7,5  %  більше, ніж у   2016 році ,   і   16578 справ та матеріалів про адміністративні правопорушення, що на  1831  або  на  11,0  %  більше, ніж у 2016 році.

Слід  зазначити,   що  у 2017 році  збільшення кількості  надходження       справ і матеріалів  кримінального судочинства   мало  місце майже в  усіх місцевих судах області. 

Лише   в  деяких   судах  кількість  надходження справ та матеріалів кримінального судочинства за аналізуємий період в порівнянні з 2016 роком зменшилася.

Це :

•  Краснопільський районний  суд  ( у 2017 році – 267 справ і матеріалів кримінального  судочинства, тоді як у  2016  році  цей показник становив – 412) 
• Роменський міськрайонний суд ( у 2017 році – 1693 справ і матеріалів кримінального  судочинства, тоді як у  2016  році  цей показник становив – 2187) 
• Шосткинський   міськрайонний суд ( у 2017 році – 2385 справ і матеріалів кримінального  судочинства, тоді як у  2016  році  цей показник становив – 2643). 

Всього за штатною  чисельністю в місцевих судах  області  відправляли  правосуддя  у 2017 році   ­­­133 судді.

Середньомісячне надходження  на одного місцевого суддю  в  загальнообласному  показнику в порівнянні з 2016 роком по справах і матеріалах кримінального судочинства  зросло   з   18,10  справ і матеріалів  до  20,81,  а  по справах  про адміністративні  правопорушення -  зросло   з 10,08   справ  до  12,06.

З аналізу показників середньомісячної навантаженості на одного суддю  по кожному  місцевому суду  області  окремо, вбачається, що   зростання  навантаженості   мало  місце  майже в усіх   судах області,  лише в окремих місцевих  судах  судді  мали відносно  невелику  середньомісячну навантаженість.

Так, зокрема, середньомісячна навантаженість справами і матеріалами кримінального судочинства у 2017 році  на одного  суддю:

• Ковпаківського районного суду  м. Суми   склала – 45,90 ( у 2016р. - 39,16), 
•  Зарічного  районного  суду  м. Суми  - 26,67 ( у 2015р. –  25,18),     
• Конотопського  міськрайонного суду -  21,05 ( у 2016р. – 16,15),      
•    Кролевецького  районного  суді -  19,97  ( у 2016р. – 11,65),   тоді  як   в цей же період навантаженість мала місце на одного суддю, відповідно,
• Сумського  р/с  - 7,80,
• Краснопільського  р/с -   8,09,
• Липоводолинського -10,45,
•  Середино-Будського  р/с – 10,70.

 Розгляд місцевими судами справ і матеріалів кримінального судочинства.

Всього у 2017 році  районними, міськрайонними судами області розглянуто  27796  справ кримінального судочинства за нормами КПК 2012 року, серед яких :  3863 – справ  кримінального  провадження,  3183 – справ   в порядку виконання судових рішень,   18339 - справ   за клопотанням слідчого чи прокурора та інших осіб,     1843 -  справ  за скаргами  на рішення, дії чи  бездіяльність слідчого, прокурора та інших осіб під час досудового розслідування,  460– справ  за заявами про відвід під час  досудового розслідування,  81 – справа  про  перегляд судового рішення за нововиявленими  обставинами,  27 -  справ  в порядку  надання  міжнародної  правової допомоги.

Залишок нерозглянутих  місцевими судами справ  кримінального судочинства станом  на 31 грудня 2017року  склав  -2325.

Крім цього, за нормами КПК України 1960 року місцевими судами у 2017 році  розглянуто  20 справ, з яких :

• 8 кримінальних справ;
• 9 справ щодо розгляду питань у порядку  виконання судових рішень;
• 1 справа  про застосування  до неповнолітніх  примусових заходів виховного характеру, що надійшли до суду в порядку  ст.  73 КПК України;
• 1 справа за поданням правоохоронних органів;
• 1 справа щодо  оскарження  дій і рішень  правоохоронних   органів.

За результатами  розгляду  8 кримінальних справ за нормами КПК України 1960 року місцевими судами постановлено  6 вироків  стосовно 6 осіб,  з яких 6 осіб засуджено;   провадження  у  2  справах  стосовно 3 осіб  закрито.

Станом на 31 грудня  2017 року залишилися нерозглянутими за нормами КПК України 1960 року 50  кримінальних  справ.

Із тих,  що залишилися нерозглянутими в порядку  КПК України 1960  року,   кримінальні справи таких категорій і кількості :

• злочини проти життя та здоров’я особи (крім справ, що порушуються не інакше,  як за скаргою потерпілого)  - 3;  з  яких  за ст.  115  ( 93,94) – 2,  за ст.  121 ( 101) – 1;
• злочини проти волі, честі та гідності особи -1,     а саме за ст.  149      ( 124-1) -1;
• злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина -3;
• злочини проти власності -  20,    з яких   про крадіжки - 10,             грабежі - 2, розбої  -1,    шахрайство – 2,   привласнення, розтрата майна або заволодіння  ним шляхом зловживання службовим становищем – 2;
• у сфері господарської діяльності  - 2;
• проти громадського порядку та моральності  – 5,  з них про  хуліганство -4;
• у сфері  незаконного обігу наркотичних засобів – 6;
• у сфері  службової   діяльності та професійної  діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг  - 7;
• проти безпеки руху та експлуатації транспорту – 2;
• злочини проти правосуддя  - 1.

Подавляюча більшість кримінальних проваджень розглянута місцевими судами  в порядку  КПК 2012 року,  а саме :  3654  проваджень з обвинувальними актами, 151- з клопотаннями  про звільнення від кримінальної відповідальності , 46 - з клопотаннями  про  застосування примусових заходів медичного характеру  та  12 - з клопотаннями  про  застосування примусових  заходів виховного характеру.

При цьому,  судами  було ухвалено 2836  вироків   відносно  3063  осіб, з яких  3028-   засуджено,   35 -  виправдано.

В тому числі обвинувальні вироки ухвалено у 397  провадженнях на підставі  угод між потерпілими  і обвинуваченими ( підозрюваними) про  примирення  і у 184 провадженнях на підставі  угод між обвинуваченими        ( підозрюваними) і  прокурорами про визнання винуватості.

Ці  дані свідчать про те, що введений  новий  КПК України 2012 року інститут угод у  кримінальному  провадженні  продовжує  досить успішно застосовуватися  місцевими судами області, чим сприяє забезпеченню принципу процесуальної економії,  зменшення витрат на ведення процесу, забезпечення  потерпілому на швидке і повне відшкодування заподіяної шкоди.

Так, лише у 7 кримінальних провадженнях відносно 9 осіб відмовлено в затвердженні  угоди і повернено прокурору  для продовження досудового розслідування.

Також  у 2017 році  місцевими судами було постановлено 891  ухвала  відносно  918 осіб  про закриття  кримінальних проваджень.

Крім того,  місцевими судами області протягом  2017 року застосовані  примусові  заходи медичного характеру в 45  провадженнях відносно  45 осіб  і примусові заходи виховного характеру в 15  кримінальних провадженнях відносно 20 осіб.

На кінець  2017  року  залишилися нерозглянутими  місцевими судами області  1696   справ кримінального провадження, що складає  30,5 %  від усіх  справ кримінального провадження (5559), які протягом року  перебували у провадженні  судів  першої  інстанції.

Із розглянутих  місцевими судами  з ухваленням  вироків 2836 кримінальних проваджень, за видами кримінальних правопорушень ці провадження мають  такі кількісні  показники:

1. Злочини проти власності – 1531, з них:

• крадіжки – 1293;
• грабежі – 115;
• шахрайство – 64;
• привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем – 16;
• розбої – 26;
• вимагання -3. 

2. Злочини проти життя та здоров’я  особи – 207, з них :

• умисні вбивства - 28;
• умисні тяжкі тілесні ушкодження – 48;
• умисні середньої тяжкості  тілесні ушкодження – 13; 

3. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів - 480; 

4. Злочини проти безпеки  руху та експлуатації  транспорту  -  147, з них :

• за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту (ст. 286  КК України) – 83;
• за незаконне заволодіння транспортним засобом ( ст. 289 КК України)  – 63. 

5. Злочини проти громадського порядку  та моральності -  71, з них :

• хуліганство – 38. 

6. Злочини проти правосуддя - 73 

7. Злочини проти авторитету державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань  громадян  – 46, з них :

• погроза або  насильство щодо працівника правоохоронного органу – 13. 

8. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина  – 15. 

9. Злочини у сфері службової  діяльності та професійної  діяльності ,пов’язаної з наданням публічних  послуг -  34.

 

10. Злочини  у сфері  господарської  діяльності  - 23, з них:

• контрабанда -1.

При цьому,  у провадженні  судів  першої  інстанції протягом аналізуємого періоду  перебувало  22  справи ( з яких 15 надійшло у 2017 році) з обвинувальними  актами  про вчинення  кримінальних правопорушень організованими групами, а за результатами судових розглядів по 4 -  постановлено вирок ( в тому числі  по 3 справам  із затвердженням  угоди  про визнання винуватості), а 3 – повернуто прокурору

Також,  протягом  2017 року місцевими судами  ухвалено 136  вироків   у кримінальних  провадженнях  приватного обвинувачення відносно 144 осіб  засуджених.

Виправдувальні  вироки  місцевими судами  ухвалені у  кримінальних  провадженнях відносно  35 осіб, зокрема :

• про злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності ,  пов’язаної з наданням публічних  послуг - відносно 8 осіб;
• про злочини проти  власності  - відносно  7  осіб;
• про злочини у сфері обігу  наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів  - відносно 4 осіб;
• про злочини у сфері господарської діяльності - відносно  4 осіб;
• про злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту – відносно  3 осіб;
• про злочини проти життя та здоров’я особи – відносно 3 осіб;
• про злочини проти авторитету  органів  державної  влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян - відносно 2 осіб;
• про злочини проти громадської безпеки – відносно 1 особи;
• про злочини проти довкілля – відносно 1 особи;
• про злочини проти громадського порядку та   моральності  – відносно 1 особи;
• про злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації - відносно 1 особи.  

Заслуговує на окрему увагу кількісний показник судового розгляду кримінальних проваджень у режимі відеоконференцзв’язку.

Таких проваджень за рік судами  розглянуто 69  ( тоді як,  у 2016 році  цей показник становив -  39).

На кінець аналізуємого періоду кількість  зупинених у місцевих судах кримінальних проваджень склала 126,  з яких  108 - у зв’язку  з розшуком  обвинувачених.

( Для  порівняння на кінець  2016 року  кількість  зупинених у місцевих судах кримінальних проваджень складала -  99,  з яких  82 - у зв’язку  з розшуком  обвинувачених).

Районними , міськрайонними судами області у 2017  році розглянуто  значну кількість справ у порядку виконання  судових рішень .

Всього було  розглянуто  3183 справ  даної  категорії, у яких задоволено 2112 клопотань, серед яких :

• про звільнення від призначеного покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку – 700;
• про застосування амністії – 540;
• про установлення, припинення    адміністративного нагляду - 389;
• про умовно - дострокове звільнення  від відбування покарання – 343;
• про скасування або зміну примусових заходів медичного характеру – 97;
• про направлення звільненого від покарання з випробуванням для  відбування покарання, призначеного вироком – 81;
• про приведення вироку у відповідність до нового  закону, який  звільняє від покарання або пом’якшує його  - 74;
• про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким -51 ;
• про припинення примусового лікування – 13;
• про звільнення від відбування покарання за хворобою -8 ;
• про зняття судимості – 7;
• про застосування покарання  за наявності  кількох  вироків –  6;
• про застосування до засуджених примусового лікування – 6 ;
• та ряд інших.

Аналізуючи  стан здійснення  правосуддя по колу осіб,  вбачається доцільним звернути увагу і на дані  щодо потерпілих, права і інтереси яких були захищені судовими  рішеннями, ухваленими у кримінальних справа  і кримінальних провадженнях місцевими судами області.

Всього у кримінальних  справах і кримінальних провадженнях, розглянутих у 2017  році судами першої інстанції, потерпілими  були 2217 фізичних осіб ( 1207 чоловіків  та  1010 жінок),   яким  заподіяно шкоду:

життю   -   40 особам ;

здоров’ю  -  186 особам;

матеріальної та моральної шкоди – 1990 особам.

Крім того,  у 2017  році  було заподіяно шкоду 5929  юридичним особам.

При цьому слід зауважити, що   у 2016 році  кількість   юридичних  осіб, яким  заподіяно шкоду,  становила  лише 867 .

За категоріями злочинів потерпілими  були :

• у справах про  злочини проти життя, здоров’я, статевої свободи та статевої недоторканості – 174 фізичні  особи

 ( 104 чоловіка  та 70 жінок);

• у справах про злочини проти власності – 1781 фізична особа

( 944 чоловіка та 837 жінок)  ;

• у справах про злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту  -  164 фізичні  особи  ( 107 чоловіків та 57 жінок);
• у справах проти громадського порядку та моральності – 84 фізична особа ( 45 чоловіків і  39 жінок);
• у інших справах – 7 фізичних  осіб.

 77 потерпілих   ( або 3,47 % )  були особи  віком  до 18 років.

Також за аналізуємий  період великий обсяг роботи   виконано слідчими суддями місцевих судів по здійсненню судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у  кримінальних провадженнях на стадії досудового розслідування.

Слідчими суддями місцевих судів на протязі 2017 року  розглянуто 18339  клопотань під час  досудового розслідування з питань застосування заходів забезпечення  кримінального провадження( у 2016-  15307),   з яких задоволено 15281, що склало 83,33 % від  загальної кількості  проваджень даної категорії.

З них :

• про застосування запобіжних заходів розглянуто – 1663, задоволено – 1160, зокрема:
• тримання під вартою -   941 (  задоволено 492);
• особисте зобов’язання -   473 ( задоволено  445);
• домашній арешт -   224 (задоволено 204)  ;
• застава -     23    (задоволено 18);
• особиста порука 1 -     2     (задоволено 1);
• про продовження строків тримання під вартою  -  144

( задоволено -133) ;

• про продовження строків тримання під домашнім арештом 48 (задоволено - 44).

Також слідчими  суддями розглянуто :   

• 3624 клопотання про дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, з яких 2796 задоволено;  
• 8725 клопотань про надання тимчасового доступу до речей  і документів, з яких задоволено - 8004;
• 2400 клопотань про арешт майна, з яких задоволено – 1909.

Крім  цього, слідчими  суддями місцевих судів протягом року розглянуто 1843  скарг на дії, рішення чи бездіяльність слідчих і прокурорів під час досудового розслідування. За результатами розгляду  1006  таких скарг задоволено, тобто – 54,6  %.  Це  досить  значний відсоток  виявлених  слідчими суддями фактично порушень прокурорами і слідчими прав і законних інтересів громадян.

У загальному числі розглянутих  слідчими суддями скарг найбільшу частку склали скарги на бездіяльність  слідчих, прокурорів ( 11404, з яких  задоволено 758);   на рішення слідчих про закриття  кримінальних  проваджень ( 259, з яких  задоволено  168);  на  рішення прокурорів про закриття  кримінальних  проваджень ( 40, з яких  задоволено  30);     на рішення слідчих , прокурорів про відмову в задоволенні клопотань про проведення  слідчих ( розшукових) дій, негласних слідчих ( розшукових) дій   (  57, з яких  задоволено  23);    на рішення  прокурорів, слідчих про відмову у визнанні    потерпілим (   30 , з яких  задоволено 15).

Оперативність  розгляду кримінальних справ і проваджень.

У  2017 році у провадженні місцевих судів області перебувало:

• 5559   справ  і матеріалів  кримінального провадження ( за нормами КПК 2012 року), з них – 3863 ( або 69,4 %) було розглянуто;
• 75 кримінальних справ, матеріалів,  розгляд яких проводився в порядку  КПК України 1960 року, з них   20  ( або 26,7 %)   було розглянуто.

          2380   справ і матеріалів  ( або 7,88% від перебувавших  у провадженні судів)   станом на  31 грудня  2017 року  залишилися  нерозглянутими,  серед яких  - 165   зупинених провадженням, у тому числі  147  у зв’язку  з розшуком.

Залишок  нерозглянутих  кримінальних справ, в яких  провадження станом на  31 грудня   2017 року  не зупинено   становить – 1581.

При цьому,  в залишку  нерозглянутих  справ на  кінець аналізуємого періоду  не розглянуто в строк:

• понад 6 місяців до 1 року - 303;
• понад 1 рік до 2 років                  - 215;
• понад 2 роки - 

Загальна  кількість нерозглянутих  матеріалів  кримінального провадження, за якими особи  тримаються під вартою і рахуються за судами понад 6 місяців  становила -  51 матеріал   відносно  65 осіб.

Найбільш  поширеними  причинами  відкладення  судового розгляду  були :

• неприбуття обвинуваченого - 2764;
• неприбуття свідків, потерпілих 1289;
• неприбуття захисника - 551;
• нездійснення доставки до суду обвинуваченого, який тримається під вартою – 227
• неприбуття інших учасників кримінального провадження   226;
• хвороба обвинуваченого - 121 ;
• неприбуття прокурора - 104.

В порядку  вжиття заходів для своєчасного судового розгляду кримінальних проваджень суди постановили :

• 654 ухвали про здійснення приводу обвинувачених, з яких 274 ( або 41,9%)   залишилися невиконаними;   
• 273 ухвали  про привід свідків, з яких не виконано 97 ( або 35,5 %).

Також  було змінено  обвинуваченому запобіжний захід на взяття під варту  у 23  матеріалах.

Крім того,  місцевими  судами,  для підвищення  оперативності  розгляду справ,  у  29  матеріалах    накладено грошове стягнення  на  обвинувачених, свідків, потерпілих  та інших  осіб за неприбуття за викликом до суду без поважної причини або без  повідомлення про причини свого неприбуття.

Також, незважаючи на значну кількість відкладень судового розгляду кримінальних проваджень за неприбуття прокурорів і захисників, суди жодного разу не порушували питання про відповідальність прокурора чи адвоката в порядку вимог  ст.  324  КПК України.

При цьому, суди поверхово з’ясовують  причини неявки прокурорів і адвокатів та не реагують  на явну неповажність цих причин.

Викликає занепокоєність  практика  деяких суддів  відкладати розгляд кримінальних проваджень про тяжкі і особливо тяжкі  злочини на значні терміни  і часто з причин,  яких можливо  було уникнути шляхом  належної організації судового провадження.

Якість розгляду місцевими судами  справ і проваджень кримінального  судочинства.

Про якість  розгляду судами  першої інстанції кримінальних справ і кримінальних проваджень можливо говорити, перш за все, за результатами апеляційного перегляду цих кримінальних справ і проваджень.

У 2017 році  до судової палати з розгляду  справ і матеріалів кримінального судочинства та справ про адміністративні правопорушення  надійшло  1524  кримінальних проваджень  ( в тому числі 597 -   з ухвалами слідчих суддів) та   5 справ ( по КПК 1960 р.),   з яких  до 31 грудня  2017  року  розглянуто  (  з врахуванням  залишків  на 1 січня 2017 року) -  1350 кримінальних  проваджень  ( в тому числі  по 588   ухвалам  слідчих суддів) та  8 справ ( по КПК 1960 р.).

За результатами апеляційного  перегляду  1 вироку щодо 1 особи, постановленого Липоводолинським районним судом  Сумської області        (по КПК  1960 року),  вирок був скасований  з направленням справи  на новий судовий  розгляд.    

Підставою для скасування вироку було істотне порушення кримінально – процесуального закону.

За результатами  перегляду  372  вироків постановлених судами першої інстанції за КПК України 2012 року:

• 153  вироки  щодо  165 осіб залишені  без зміни, що становить  41 % від переглянутих ,
• 109 вироків щодо 123 осіб  скасовані, що становить   29 % від переглянутих,  з них:
• виправдувальних – 6;
• ухвалених на підставі угод – 3;
• 110 вироків щодо 116  осіб змінені, що становить  30  % від переглянутих; 

 а всього було скасовано та змінено  219   вироків  щодо 239  осіб, що становить   59  % від переглянутих.

 За наслідками скасування 109    вироків місцевих судів:

• 77 вироків відносно  88  осіб  ( 70,6 % ) – скасовані  з  направленням  кримінального провадження   на новий  судовий розгляд;
• 9 вироків відносно  10 осіб  ( 8,3%)   скасовані із   закриттям  провадження; 
• відносно 25 осіб апеляційний суд ухвалив 23 нових вироків ( 21,1%).

 

У 2017 році  ( за   КПК 2012 року)   найбільша кількість   скасованих  і змінених  вироків у апеляційному порядку рахується  за такими місцевими судами області :

• Ковпаківським районним судом м. Суми      -  скасовано  18 

      -   змінено    14

                                                                            із 58 оскаржуваних вироків;

 

• Зарічним районним судом м. Суми -  скасовано  14 

         -  змінено    14

                                                                            із 48 оскаржуваних вироків;

 

• Роменським міськрайонним судом -  скасовано  14 

         -   змінено    2  ;

                                                                            із 25 оскаржуваних вироків;

 

• Конотопським міськрайонним судом -  скасовано  11 

         -  змінено    19  ;

                                                                            із 51 оскаржуваного вироку;

 

 

• Шосткинським міськрайонним судом            -  скасовано  10

         -  змінено      13;

                                                                            із 39 оскаржуваних вироків;

 

• Сумським районним судом -  скасовано  5 

         -  змінено    13 

                                                                            із 27 оскаржуваних вироків;

 Основними  підставами  скасування у 2017 році  вироків  місцевих судів   були:

• істотне порушення вимог кримінального процесуального закону – щодо 88 осіб (   71,5   % від загальної кількості скасованих );
• неправильне застосування  закону  України про кримінальну відповідальність – щодо 19 осіб (  15,4   % від загальної кількості скасованих) .

Підставами  зміни  вироків місцевих судів  були:

• пом’якшення призначеного покарання, оскільки  покарання за своєю суворістю не відповідало  тяжкості кримінального правопорушення  та особі обвинуваченого   -  щодо 31 особи  (  26,7 % від загальної кількості змінених);
• зменшення ( збільшення) суми, що підлягала стягненню - 1  ( 0,9       % від загальної кількості змінених)
• інші підстави - щодо 84 осіб (  72,4 % від загальної кількості змінених).

Серед найпоширеніших інших підстав зміни вироків можна виділити: неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при визначенні остаточного покарання на підставі ст.ст.70 ч.4, 71 КК України за сукупністю злочинів, виключення посилання на певні обставини.

Одним із   істотних порушень  вимог  кримінального процесуального  закону,  що    призводив   до  скасування  вироків  суду першої інстанції з підстави, передбаченої п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК, було  порушення судами принципу повного фіксування судового провадження ( відсутність  на технічних носіях  запису судових засідань або  здійснення   неякісної  фіксації судового провадження ),  що позбавляло  апеляційний суд з’ясувати зміст доказів, на які посилався суд у вироку  та проти  яких заперечували учасники провадження. 

Так, при перевірці матеріалів кримінального провадження щодо Ш.  судом апеляційної інстанції було встановлено, що якість звукозапису, на якому зафіксоване судове засідання від 13 березня 2017 року не дає можливості суду у повному обсязі відтворити вказане судове засідання, що позбавило судову колегію можливості їх прослухати та перевірити фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.  Зокрема, взагалі відсутній був  звукозапис ухвали про долучення до матеріалів справи характеризуючих документів, судових дебатів, останнього слова обвинуваченого та проголошення вироку суду.  Тому,  вирок  був скасований    з призначенням  кримінального провадження   в суді першої інстанції  в іншому складі суду.  ( Шосткинський  мр/с, суддя Стародубцева Л.О., справа № 589/298/17).

Допущення  таких порушень  стало причиною   скасування також  двох вироків  Ковпаківського районного суду  м. Суми ( судді : Корольова Г.Ю. та   Косолап М.М. )  та вироку  Глухівського  міськрайонного  суду      ( суддя  Демченко О.С.).

Разом  з тим,  в законі чітко прописані вимоги щодо ведення журналів судових засідань та здійснення фіксування процесу за допомогою системи звукозапису.

А випадків скасування вироків через неналежну якість технічного запису, пошкодження технічного носія можна уникнути, якщо  секретарі  судових засідань місцевих судів  перед кожним судовим засіданням будуть перевіряти стан апаратури, на якій здійснюється запис, а також перевіряти якість запису на технічному носії та повноту фіксації його перебігу перед направленням справи до апеляційного суду.

Крім того,   у  2017  році мало  місце   скасування  вироку  суду   через здійснення фіксування судового засідання  не уповноваженим на те працівником суду  (Глухівський мр/суд ,  суддя Демченко О.С., справа № 576/75/17-к  ).

Так, згідно наказу голови Глухівського міськрайонного суду Сумської області  за відсутності на робочому місті секретаря судового засідання, її обов’язки виконувала  помічник судді, однак, такий розпорядчий документ не може вказувати на компетентність цього працівника суду під час здійснення ним обов’язків секретаря щодо фіксування судового засідання, оскільки відповідно до  ст.92 Закону України «Про державну службу», посада  помічника судді  відноситься  до посад  патронатної служби», тобто не є державним службовцем, а будь-яких інших даних про законність виконання помічником судді обов’язків секретаря судового засідання матеріали кримінального провадження не містили.

Наведене свідчить про те, що контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами та виконання інших, передбачених ст.73 КПК України обов’язків секретаря судового засідання, було здійснено не уповноваженим на те працівником суду, що завадило у передбачений кримінальним процесуальним законом спосіб належним чином реалізувати як принцип повного фіксування судового провадження технічними засобами, так і однієї із форм такого фіксування кримінального провадження (ч.5 ст.27, ст.103 і ч.4 ст.107 КПК України).

Іншою підставою для скасування   вироку місцевого  суду з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції   є  порушення вимог кримінального процесуального закону,  передбачених п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК, а саме здійснення судового провадження за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, – з моменту встановлення цих вад.

Порушення  вказаних вимог  закону мало місце   при  розгляді кримінального провадження    Ковпаківським    райсудом  м. Суми (суддя   Фоменко  І.М.,  справа № №592/5641/17 )

Так, відповідно до матеріалів кримінального провадження, обвинувачений Г.  з 2016 р. перебував на обліку у Сумському обласному наркологічному диспансері з діагнозом «психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіатів, синдром залежності», а тому у відповідності до вимог п.3 ч.2 ст.52 КПК України участь захисника у даному кримінальному провадженні  є  обов’язковою.

Разом з тим, незважаючи на вказані вище вимоги кримінального процесуального закону та наявності у обвинуваченого захисника, призначеного на досудовому розслідування, суд першої інстанції здійснив судове провадження (підготовче судове провадження і судовий розгляд) у відсутності захисника, внаслідок чого були істотно порушені такі загальні засади кримінального провадження (судочинства) як верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, передбачені п.п.1-4, 10, 13, 15 ч.1 ст.7; ст.ст.8-11, 17, 20; ч.1, ч.5 і ч.6 ст.22 КПК України, а також іншими нормами кримінального процесуального закону, які регламентують порядок здійснення судового провадження, що також перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.  

Згідно з п.15 ст.7, ст.22 КПК України однією з засад кримінального провадження є змагальність сторін та свобода в поданні суду своїх доказів і у доведенні перед ним їх переконливості. При цьому суд зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Відповідно до вимог ч.2 ст.314 КПК України підготовче судове засідання відбувається за участю прокурора, обвинуваченого, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для судового розгляду. Після виконання вимог, передбачених ст.ст.342-345 цього Кодексу, головуючий з’ясовує в учасників судового провадження їх думку щодо можливості призначення судового розгляду.

Зі змісту зазначеної статті КПК України, випливає, що підготовче судове засідання може бути проведено судом за відсутності учасників кримінального провадження (окрім прокурора, участь якого є обов'язковою), лише в тому разі, коли вони належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання (при цьому суд повинен переконатися, що таке повідомлення мало місце).

Проте,  не всі суди   дотримуються зазначених    вимог  кримінального процесуального закону.

Наприклад, (  Кролевецький  р/с, суддя  Моргун  О.В.,  справа № 579/18/17-к).

Відповідно до  матеріалів кримінального провадження, по закінченню досудового розслідування обвинувальний акт по обвинуваченню Г. було направлено до суду  та 12.01.2017 року судом першої інстанції  по кримінальному провадженню було призначено підготовче судове засідання на 08.02.2017 року, про що були направлені поштою рекомендовані повідомлення  учасникам процесу, у тому числі потерпілому Л. та його законному представнику К.

У подальшому, підготовче судове засідання у даному кримінальному провадженні неодноразово відкладалося з різних підстав та було проведено 24.03.2017 року без участі потерпілого   та його законного представника.

Разом з тим, згідно з матеріалами кримінального провадження, про відкладення підготовчого судового засідання на 24.03.2017 року були повідомлені лише прокурор, обвинувачений та його законний представник .

Відповідно  до  журналу судового засідання від 24.03.2017 року, в підготовчому судовому засіданні, в якому були присутні прокурор, обвинувачений,  його законний представник та захисник, питання про можливість його проведення без участі потерпілого та його законного представника взагалі на обговорення не ставилось. Суд на початку розгляду лише формально оголосив про те, що потерпілий та його представник до суду не з’явилися, повідомлені належним чином. При цьому, будь-яких даних про те, що вказаним учасникам кримінального провадження направлялись або вручались повідомлення, матеріали кримінального провадження не містили.

Таким чином, не  пересвідчившись у належному повідомленні потерпілого   та його законного представника про час та місце  розгляду кримінального провадження, суд, в порушення вимог ст.314 КПК України, провів  підготовче судове засідання без їх участі.

Крім того, відповідно до п.5 ч.2 ст.412 КПК України, судове рішення в будь-якому випадку підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

Таким чином, викладені обставини свідчили  про істотне порушення  судом  першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, що стало безумовною підставою для  скасування  судового рішення  та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог  ч.1 ст. 416  КПК України, після скасування судом апеляційної інстанції вироку або ухвали про закриття кримінального провадження чи про застосування, відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру суд першої інстанції здійснює судове провадження згідно з вимогами розділу IV цього Кодексу в іншому складі суду.

Згідно з вимогами ст.314 глави 27 розділу IV КПК України судове провадження в суді першої інстанції розпочинається з підготовчого провадження, в ході якого проводиться підготовче судове засідання.

Однак,   вказані вимоги закону продовжують  порушуватися  деякими місцевими  судами.

Прикладом є кримінальне  провадження Зарічного районного суду м. Суми  (суддя Клименко А.Я., справа   № 591/3823/14-к ).

Так, ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 17 березня 2015 року скасовано обвинувальний  вирок  Зарічного районного суду м. Суми щодо К.   і призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.  

Після отримання  даного провадження для нового судового розгляду, як свідчать матеріали кримінального провадження, місцевий суд, в порушення вимог ч.1 ст.314 КПК України, підготовче судове засідання не призначив, відповідну ухвалу не постановив, тобто при розгляді даного кримінального провадження, судом першої інстанції були проігноровані положення ст.314 КПК України, оскільки відсутня одна із стадій кримінального процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК України при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

Разом з тим,  вказані  норми кримінального процесуального закону при   ухваленні судових рішення не  завжди дотримуються  судами першої інстанції.

Наприклад, ( Ковпаківський р/с,  суддя  Хитров  Б.В., справа № 597/7916/16-к).

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 13 вересня 2016 року був скасований з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 липня 2016 року відносно Ч.,  у зв’язку з порушенням таємниці нарадчої кімнати. При цьому в апеляційній скарзі прокурора взагалі не порушувалось питання невідповідності призначеного покарання Ч. через м’якість, а доводи апеляційної скарги обвинуваченого  про суворість призначеного покарання колегія суддів не розглядала.

Однак, при новому  судовому розгляді, суд першої інстанції   призначив  покарання Ч.     більш суворе   ніж було призначене попереднім  вироком Ковпаківського районного суду м. Суми , а тому   у зв’язку з неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність вирок  суду був скасований.

Судді місцевих судів продовжують  допускати   помилки  при розгляді кримінальних проваджень у скороченому  порядку дослідження доказів з посиланням на ч.3  ст. 349  КПК України,  не виконавши при цьому  вимог  зазначеної норми.

Прикладом є   кримінальне провадження Ковпаківського  районного суду м. Суми   ( суддя Хитров  Б.В.,   справа № 592/2394/17).

Згідно ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно  до  матеріалів провадження, обвинувачений    повністю визнав свою вину у скоєному кримінальному правопорушенні та не заперечував проти розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України, при цьому йому були роз’яснені наслідки такого розгляду, свідченням чого є наявна у матеріалах провадження розписка.

Разом з тим, захисник  у судовому засіданні заперечував проти скороченого розгляду провадження та пояснював наведене тим, що такий порядок дослідження доказів є неприпустимим з огляду на те, що його підзахисний згідно медичних довідок є інвалідом 3 групи та має певні психічні поведінкові розлади, внаслідок чого не здатний повною мірою реалізовувати свої права, а тому пред’явлене обвинувачення не може ґрунтуватись виключно на показаннях обвинуваченого.

Між тим, суд першої інстанції, усупереч вимогам кримінального процесуального закону, не зважаючи на позицію захисника, який наполягав на повному порядку дослідження доказів, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та обмежився виключно допитом обвинуваченого та вивченням характеризуючих особу даних, чим істотно порушив вимоги ст.ст.22,23,349 КПК України, що з огляду на положення п.3 ч.1 ст. 409 КПК України, стало    підставою для скасування судового рішення.

В іншому  випадку суд першої інстанції  за згодою учасників судового провадження визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись лише допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують обвинуваченого, керуючись при цьому вимогами ст. 349 ч. 3 КПК України.

Між тим, із звукозапису судового засідання  вбачалося, що обвинувачений, хоча й визнавав себе винним за ч. 2  ст. 186 КК України,  але під час пояснень щодо обставин вчинення кримінального правопорушення надав пояснення, що він не чув до кого кричала свідок   – продавець магазину, і тим більше не чув її слів, оскільки намагався швидко покинути місце події.

Ці показання обвинуваченого поставили  під сумнів правильність кваліфікації його дій,  а тому колегія суддів апеляційного суду прийшла  до висновку, що суд першої інстанції помилково вважав, що обвинувачений  повністю визнав  свою вину за ч. 2 ст. 186 КК України,  а саме,  усвідомлював   відкритість  вчиненої ним крадіжки, та провів  судовий процес у скороченому порядку дослідження доказів,  тому  вирок суду був скасований  з призначенням  нового розгляду кримінального  провадження у суді  першої інстанції. ( Конотопський мр/с,  суддя  Буток  Т.А.,  справа № 577/1361/17).

З аналогічних підстав був скасований  вирок Конотопського міськрайонного суду  (суддя  Гетьман  В.В.,   справа   № 577/2047/17).

Так, у  кримінальному провадженні, при проведенні судового розгляду в порядку  ч.3 ст. 349  КПК України, суд не звернув уваги на те, що обвинувачений, хоча фактично і визнавав  свою вину у вчиненому, однак в ході судового розгляду справи надав дещо інші пояснення щодо фактичних обставин справи ( момент умислу, спосіб проникнення) аніж ті, які викладені в обвинувальному акті, тобто обвинувачений  не підтверджував   фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, і за таких обставин суд не мав законних підстав приймати рішення про проведення судового розгляду у відповідності до ст. 349 КПК України.  

В іншому  кримінальному провадженні,   суд, ухваливши рішення про недоцільність   дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким з учасників судового розгляду не оспорювалися на підставі ст. 349  КПК України,  виключив з обвинувачення ознаку  об’єктивної сторони злочину, передбаченого ч.2 ст. 309 КК України - незаконне виготовлення  наркотичного  засобу, хоча  дійти   такого висновку   можна лише  на підставі  аналізу досліджених  у судовому засіданні доказів.

 ( Ковпаківський р/с м. Суми, суддя Косолап  М.М.,  справа № 592/7576/17).

Абзац 15 п.2 ч.4 ст.374 КПК України передбачає, що, якщо особі пред`явлено декілька обвинувачень і деякі з них не доведені, то у резолютивній частині вироку зазначається, за якими з них обвинувачений виправданий, а за якими засуджений.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.374 КПК України, у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

На практиці  є випадки,  коли  у кримінальному  провадженні,  де особа обвинувачується   у вчиненні   декількох   злочинів,  суд  першої  інстанції  приймає  рішення  про виключення обвинувачення  лише в мотивувальній частині вироку та не вказує  про виправдання в резолютивній частині вироку, тим самим  допускається  порушення кримінального процесуального закону, яке перешкоджало   ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і  відповідно  до п.3 ч.1 ст. 409  КПК України стало  підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.    

Це  є  кримінальне провадження   Ковпаківського районного суду  м. Суми  (суддя Чернобай О.І.,  справа   № 592/3113  ).

Також у 2017 році  мало місце  порушення вимог ч.1 ст.337 КПК України, відповідно до яких   судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Прикладом є  кримінальне провадження  Роменського  міськрайонного суду (  суддя  Євтюшенкова В.І.,   справа № 585/4728/16-к ).

Відповідно до матеріалів даного  кримінального провадження суд першої інстанції,  визнаючи обвинуваченого К.  винним та засуджуючи за ч.1 ст.366 КК України,  вийшов за межі пред’явленого обвинувачення, вказавши у вироку, що К. в довідку про обладнання та матеріально-технічну базу вніс завідомо неправдиву інформацію, коли фактично обвинувальний акт не містить в собі відповідного звинувачення   та  під час судового розгляду    прокурор не змінював обвинувачення відносно К.

Подібну помилку було допущено  Роменським  міськрайонним судом  і в іншому кримінальному провадженні (суддя Євлах  О.О., справа № 585/1395/16-к ).

Суд першої інстанції , призначаючи обвинуваченому  С.  покарання,   дійшов висновку про те, що злочин був вчинений ним у стані алкогольного сп’яніння та визнав це обставиною, яка обтяжує його покарання, однак органом досудового розслідування такої обставини встановлено не було і в основу обвинувачення не покладалося, та навіть не вказано самим судом першої інстанції при викладенні фактичних обставин вчинення злочину.

Причиною  скасування   вироку  Охтирського міськрайонного суду  стало   порушення  судом  вимог  ч.4 ст. 338  КПК України, що потягло за собою  порушення права  обвинуваченого  на захист ( суддя  Верес М.Ф.,  справа  № 587/3056/15-к  ).

Так, у ході судового розгляду  прокурором у кримінальному провадженні, у порядку ст. 338 КПК України, було подано до суду змінений обвинувальний акт відносно обвинуваченого  П.,  яким був збільшений об’єм обвинувачення. Спочатку  обвинувачений,  в ході судового засідання суду першої інстанції,  відмовився отримувати вказаний обвинувальний акт, про що в   суді Сумської області був складений акт. У той же час у наступному судовому засіданні, обвинувачений, не будучи ознайомлений з зміненим прокурором обвинуваченням, заявив клопотання про ознайомлення його з матеріалами провадження та звукозаписом судових засідань, проте суд заявлене обвинуваченим клопотання відхилив, пославшись на те, що обвинувачуваний зловживає своїми процесуальними правами з метою затягування судового розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1-4 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У мотивувальній частині вироку зазначаються, у разі визнання особи виправданою: формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення (п.1 ч.3 ст.374 КПК).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 2930). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Разом з тим,  вказані норми кримінального процесуального закону при ухваленні судових рішення не дотримувалися, зокрема, такими судами:

• Ковпаківський районний суд (суддя Князєв  В.Б.,  справа № 592/4392/14-к )

•          не навівши жодних мотивів на спростування доводів сторони захисту про відсутність події злочину, суд обмежився лише викладенням показань свідків і перерахуванням інших доказів без їх правової оцінки, а також не допитав свідків,  покази  яких мали значення для підтвердження чи спростування обставин вчинення  інкримінованого  обвинуваченій злочину. 

• Роменський міськрайонний суд ( суддя  Євлах  О.О.,  справа № 585/1395/16-к,)
  • фактично суд першої інстанції обмежився перерахунком досліджених доказів та не оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 

• Роменський міськрайонним  суд  (суддя  Кондратенко Л.П., справа № 585/1105/15-к,)
  • суд при викладенні фактичних обставин провадження не зазначив причинного зв’язку між діями обвинуваченого  та отриманими травмами потерпілим;  залишились нез’ясованими деякі  обставини події,   належним чином не обґрунтовано  у вироку визнання недопустимим висновку  однієї з  експертиз,  не перевірено  показання обвинуваченого.
• Зарічний  районний суд  м. Суми  ( суддя  Мальована-Когер В.В., справа № 591/6211/16-к)
  • висновки суду першої інстанції щодо обставин вчинення злочину та кваліфікації дій обвинуваченого не ґрунтувалися  на матеріалах кримінального провадження. 

• Конотопський міськрайонним суд ( суддя Семенюк  І.М., справа № 577/413/16-к)
  •  обґрунтовуючи у вироку доведеність вини обвинуваченого та намагаючись спростувати заперечення сторони захисту, судом  не перевірена та не дана належна оцінка доводам сторони захисту про неконкретність висунутого П. обвинувачення, неправильність встановлення часу та обставин вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.366 КПК України після останнього слова обвинуваченого,   суд негайно виходить до нарадчої  кімнати для ухвалення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.

Кримінальним процесуальним законом, а саме  ч.ч.1, 4 ст. 365 передбачена можливість для суду, після останнього слова обвинуваченого, відновлювати з’ясування обставин і перевірку їх доказами, однак таке рішення повинно прийматись  не в той момент коли суддя перебуває в нарадчій кімнаті, повідомивши всіх учасників про вихід до неї для ухвалення вироку.

Всупереч зазначеному,    у кримінальному    провадженні Глухівського міськрайонного суду  ( суддя  Демченко О .С., справа № 576/2337/16-к )         20 квітня 2017 року,  після останнього слова обвинуваченого, суд оголосив вихід до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, проголошення якого було призначено на 09 годину 21 квітня 2017 року,  однак 21 квітня 2017 року, повернувшись із нарадчої кімнати суд першої інстанції оголосив не вирок, а  ухвалу про відновлення з’ясування обставин щодо обсягу визнання обвинуваченим  своєї вини за висунутим йому обвинуваченням та перевірки його показань з цього приводу іншими доказами і розгляд справи було судом продовжено.

Такі дії   суду  є  неприпустимими та такими, що  суперечать вказаним нормам КПК України.  

Допускалися  місцевими судами  порушення вимог  ч.4 ст. 309  КК України ( звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка добровільно звернулася до лікувального  закладу і розпочала лікування від наркоманії ),  оскільки   не  було  враховано, що звільнення від кримінальної відповідальності на підставі вказаної  норми закону   є обов’язком, а не правом суду, якщо існують усі передбачені законом для цього умови  і  підстави,  адже вказівка щодо звільнення особи у диспозиції цієї частини статті викладена у формі імперативу.

Зокрема, таке  порушення було допущено  Роменським міськрайонним судом ( суддя  Машина  І.М. справа № 585/849/17).

Суддями місцевих судів  допущено значну кількість  помилок при призначенні  обвинуваченим   покарання,  зокрема    при ухваленні   рішень про звільнення обвинувачених від відбування  покарання з   випробуванням.

Так, відповідно до приписів ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини, дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Однак, суд першої інстанції при розгляді кримінального провадження відносно  Т., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та  визначаючи підстави для застосування до обвинуваченому  положень ст.75 КК України,   не в повній мірі врахував зазначені вище вимоги закону, які впливають на звільнення від відбування покарання з випробуванням та не обґрунтував у мотивувальній частині вироку свій висновок про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, а лише послався на обставини, що пом’якшують його покарання.  ( Сумський  р/с, суддя Моісеєнко О.М., справа № 587/369/16-к).

Подібну помилку було допущено у кримінальному провадженні   Шосткинського  міськрайонного суду (суддя  Литвинко Т.В., справа № 589/5251/16-к,).

Суд, звільняючи обвинуваченого  від відбування покарання з випробуванням,  не навів переконливих доводів на підтвердження прийнятого рішення про можливість його виправлення без відбування покарання, а лише зазначив, як підстави для звільнення його від відбування покарання з випробуванням те, що обвинувачений здатний виправитися не перебуваючи в ізоляції від суспільства.   При цьому, судом не враховано, що обвинувачений  раніше неодноразово судимий за скоєння умисних, у т.ч. і тяжких корисливих злочинів проти власності, до реальної міри покарання у виді позбавлення волі,  інкримінований злочин вчинив маючи не зняті та не погашені судимості, через нетривалий час після того, як звільнився по відбуттю покарання, що свідчить про його вперте небажання стати на шлях виправлення.

З аналогічних підстав були  скасовані  вироки таких судів:

• Глухівського  міськрайонного суду  Сумської області   (суддя  Усенко  Л.М.,  справа № 576/40/17-к,);
• Зарічного районного суду м. Суми (суддя Янголь  Є.В.,  справа №591/1126/17 );
• Зарічного районного суду м. Суми (суддя Мальвана- Когер В.В., справа №591/4104/17 ).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого відповідні обов'язки.

Частиною 2 цієї норми закону передбачений перелік обов'язків, які суд додатково  покладає на осіб, звільнених від відбування покарання.

Так,  редакція цього закону від 07 вересня 2016 року закріпила два обов’язкових обмеження, які покладають на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням (періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти зазначений орган про зміну місця проживання, роботи або навчання), та декілька таких, які застосовуються на розсуд суду.

Отже, суд, застосовуючи ст. 75 КК України,  в будь - якому випадку повинен покладати  на обвинуваченого  обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.

Разом з тим, є випадки, коли суд, звільняючи  обвинуваченого  від відбування покарання з випробуванням,  цих вимог закону не дотримувався  і,  взагалі,  ст. 76 КК України не застосовував, тобто суд першої інстанції неправильно звільняв   обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Такі порушення  були допущені наступними судами:

• Ковпаківський р/с (суддя  Фоменко І.М., справа № 592/2484/17,);  
• Великописарівський р/с (суддя  Семенова О.С., справа № 578/1238/16-к,).

Також  не рідко   суди  першої  інстанції  при призначенні  покарання та   застосуванні  ст. 69  КК України не мотивують, чому зазначені у вироку пом'якшуючі покарання обставини  істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим  злочинів . 

Зокрема,   це стосується  Ковпаківського райсуду м. Суми (суддя  Хитров  Б.В., справа № 592/1120/16-к) .

Суд першої інстанції  призначив Т. за ч.1 ст.263 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк два роки шість місяців, яке є нижчим від найнижчої межі та виходить за межі санкції цієї статті, якою передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.  При цьому, суд не навів жодних мотивів призначення обвинуваченому  покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції вказаної статті. Відсутнє посилання на ст.69 КК України і в резолютивній частині вироку.

З аналогічних  підстав був скасований вирок  Ковпаківського  районного суду м. Суми  ( суддя Корольова  Г.Ю., справа № 597/9133/16-к).

Допускалися місцевими судами  помилки при призначенні  покарання  із застосуванням  ст. 69-1 КК України.

Так,  у кримінальному  провадженні  Конотопського міськрайонного суду (  суддя  Семенюк  І..,  справа № 577/2145/16  )  суд,  призначаючи  обвинуваченому  Б.  покарання із застосуванням ст. 69 – 1 КК України, виходив з того, що у даному провадженні відсутні обставини, що обтяжують покарання, а обвинувачений визнав себе винуватим у вчиненому кримінальному правопорушенні, яке йому інкриміновано, та, що встановлено пом’якшуючі покарання обставини, а саме: щире каяття обвинуваченого  та його реальне бажання відшкодувати завдану шкоду.

Разом з тим, відповідно до матеріалів провадження,  обвинувачений   визнав свою вину за інкримінованою йому ст. 121 ч. 2 КК України лише під час останнього судового засідання, а раніше  не погоджувався з зазначеною  інкримінованою йому ст. 121 ч. 2 КК України,  при цьому під час  останнього  судового засідання  він  відмовився надати пояснення, пославшись, що він уже неодноразово з цього приводу надавав пояснення, проте суд першої інстанції не надав оцінки тому, що такі пояснення обвинуваченим були надані під час не визнання ним вини за вказаною статтею.   Також   поведінка обвинуваченого, як протягом усього часу судового розгляду, так і під час останнього судового засідання давала  підстави для сумніву щодо наявності у обвинуваченого щирого каяття та повного визнання ним вини у вчиненому.  Крім того,    відмова потерпілої, яка не є цивільним позивачем, від отримання грошових коштів у сумі значно меншій ніж заявлена в цивільному позові та стягнута за вироком суду від батьків обвинуваченого, не свідчить про неможливість обвинуваченого відшкодувати завданий збиток у повному обсязі з незалежних від нього причин.

Тому   вирок суду першої інстанції  був скасований з ухваленням нового вироку.

В іншому провадженні   підставою для зміни судового рішення в частині призначеного покарання  стало  безпідставне  незастосування вимог ст. 69-1 КК України ( Зарічний р/с,  суддя  Капкін О.Б.,  справа № 591/919/17).

Відповідно до  кримінального провадження,   злочини, у вчиненні яких обвинувачувався П., відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до злочинів невеликої тяжкості (ч.1 ст.310 КК України) та середньої тяжкості (ч. 2 ст. 309 КК України), відповідно до  вимоги про судимість, обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у наркологічному та психоневрологічному диспансері не перебуває, обставини, що пом’якшують покарання - щире каяття, обставини, що обтяжують покарання – відсутні.  Крім того, колегія суддів врахувала те, що діянням П. не завдано збитків, що не є перешкодою для застосування ст. 69-1 КК України відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 14.04.2016 року у справі №5-23кс16, в якому зазначено, що неможливість застосування положень ст. 69-1 КК України до осіб, які вчинили злочини за наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, коли збитки або шкоду злочином заподіяно не було, порушує принцип справедливості, обмежує принципи рівності та індивідуалізації юридичної відповідальності, оскільки ступінь суспільної небезпечності злочинів без заподіяння збитків або шкоди значно нижчий, ніж злочинів, якими такі збитки або шкоду було заподіяно.

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в апеляційному суді є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а згідно п.1 і п.2 ч.1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, і застосування закону, який не підлягав застосуванню.

З цих підстав був скасований  вирок  Зарічного районного суду м. Суми ( суддя  Янголь  Є.В., справа № 591/1690/17).

Даним  вироком Зарічного районного суду м. Сум від 11.07.2017   Г.  був визнаний винуватим  у  пред’явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185 і ч.2 ст.186 КК України, які були вчиненні останнім   виключно після ухвалення попереднього вироку і до повного відбуття ним призначеного за цим вироком покарання, а тому суд першої інстанції при призначенні остаточного покарання повинен був керуватися саме вимогами ст.71 КК України, яка встановлює правила призначення покарання за сукупністю вироків, визначивши його шляхом повного або часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, а не ч.4 ст.70 КК України, яке було застосовано судом і  регламентує призначення покарання за сукупністю злочинів,  передбачаючи  вчинення злочинів до ухвалення попереднього вироку суду.

 З підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (  ч.4  ст. 70   чи  ч.1 ст.  71  КК України)   були скасовані  та  зміненні  вироки наступних  судів:

• Охтирського міськрайонного суду ( суддя Сидоренко  Р.В., справа № 583/3868/16);
• Сумського районного суду ( суддя Дашутін І.В., справа № 587/371/17);
• Ковпаківського районного суду  м. Суми ( суддя Фоменко І.М., справа № 592/1180/16-к);
• Недригайлівського районного  суду  ( суддя Петен Я.Л., справа № 582/113/17).

Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах санкції статті (санкції частини статті) особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини КК; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України суд при призначенні покарання має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й ті норми Загальної частини КК, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також інші питання, пов'язані з призначенням покарання, що здатні вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і міри.

Проте, деякі  місцеві суди  не в повній мірі враховують  ці  вимоги закону.

Зокрема, за цих підстав  були змінені вироки  суду в частині  призначеного  покарання  з  пом’якшенням призначеного покарання   у наступних  судах:

• Ковпаківський районний суд м. Суми

                                     ( суддя Костенко В.Г., справа 592/1210/170;

                                     ( суддя Фоменко І.М., справа № 592/606/17);

• Лебединський районний суд

                                      ( суддя Стеценко В.А., справа № 580/1948/16-к);

                                   ( суддя Гура А.О.,  справа № 580/197/17);

• Шосткинський міськрайонним суд

                                   ( суддя Прачук О.В., справа № 589/4691/16);          

                                      (суддя Євдокімова О.П., справа № 589/4692/16);

• Конотопський міськрайонним суд

                                   ( суддя  Буток Т.А. справа №577/1516/17);

                                   ( суддя Гетьман В.В., справа № 577/2677/16);

                                   ( суддя  Гетьман В.В., справа № 577/3641/16-к);

• Кролевецький районний суд

                                  ( суддя  Моргун О.В., справа № 579/411/17).

Також  слід звернути увагу на допущені помилки  при застосуванні  судами першої інстанції кримінального закону, який не підлягав застосуванню, а саме  безпідставне визнання  обставиною, яка обтяжує  покарання – рецидив злочину.

Згідно вимог ст.34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику  застосування судами  кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові  наслідки» від  04 червня  2010 року за № 7 передбачено, що  якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини  КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом ч.4 ст.67 КК України як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз врахувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.

З   підстав  неврахування зазначених вимог закону були змінені  з виключенням  з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, що обтяжує покарання – рецидив  злочинів, вироки  наступних  судів першої інстанції :

• Охтирський мр/с ( суддя Сидоренко Р.В., справа № 583/1130/17);
• Охтирський мр/с ( суддя Ковальова  О.О., справа № 588/554/17);
• Сумський р/с ( суддя Степаненко О.А., справа № 587/252/17).

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5, 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», вирок, постановлений іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо додержуючись вимог статей КПК.

Проте,  у матеріалах кримінального провадження   зустрічалися  тексти  вироків,   які  були    виготовлені  наспіх,  в погано читаємій формі, що у свою чергу викликало   сумніви  в їх  законності та обґрунтованості, як найважливішого акту правосуддя, постановленого іменем України.

Зокрема, на якість  виготовленого тексту  вироку суду зверталася  увага    наступних суддів місцевих судів:

• Куцан  В.М. ( Буринський  районний суд, справа № 574/1449/16-к);
• Євтюшенкової   В.І. (  Роменський  міськрайонним суд    справа  № 585/4728/16-к).

За результатами  розгляду апеляційних скарг на вироки судів першої інстанції в порядку   КПК  України 2012 року не змінювалися і не скасовувалися  як законні  і обґрунтовані вироки ухвалені такими  суддями:

• Кондратенко  М.В.,  Труханова Л.М.      ( Ковпаківський  р/с);
• Тимощенко І.О.  (Глухівський мр/суд);
• Олійник  О.В. ( Охтирським мр/с);
• Данік  Я.І.  ( Путивльський р/с) ;
• Яковець О.Ф., Шульга  В.О.   ( Роменський мр/с);
• Линник  О.С.  ( Тростянецький р/с);
• Шпак З.П.    ( Шосткинський  мр/с);

Найгірші  показники  якості роботи  за оцінкою результатів  апеляційного розгляду проваджень з вироками судів мають судді :

• Демченко О.С. ( Глухівський мр/суд) - з 9  -  8 скас.;
• Мальована-Когер В.В. ( Зарічний р/с) - з 7 – 2 змін,  4 скас.;
• Шершак М.І. ( Зарічний р/с) – з 14  – 6 змін.,  4 скас.;
• Фоменко І.М. ( Ковпаківський р/с) -  з 6  -  2 змін.,  3 скас.;
• Хитров Б.В. ( Ковпаківський р/с) -  з 11  -  1 змін.,  5 скас.;
• Гетьман В.В. ( Конотопський мр/с) - з 13 -  7 змін., 2 скас.;
• Семенюк І.М. ( Конотопський мр/с) - з 16 -  4 змін., 5 скас.;
• Плотникова Н.Б. ( Охтирський мр/суд) з 3 -   3 скас.;
• Сидоренко Р.В. ( Охтирський мр/суд) з 4 -  2 змін,  2 скас.;
• Дашутін І.В. ( Сумський р/с)  - з 9 – 4 змін,  1 скас.;
• Степаненко О.А. ( Сумський р/с) – з 15 – 8 змін, 3 скас.;
• Сидорчук О.М. ( Шосткинський  мр/суд) з 4 -   - 2 змін,  2 скас.;
• Литвинко Т.В. ( Шосткинський мр/суд) з 4 -   - 2 змін,  2 скас.

Якість розгляду суддями  місцевих судів справ про адміністративні  правопорушення.

З  надійшовших   до місцевих  судів області у 2017 році  16040 справ про адміністративні правопорушення ( з урахуванням  залишку - 416 справ) розглянуто суддями цих судів  -   14382 справ, з яких   піддано адміністративним стягненням  10114 осіб.

За видами  накладені основні стягнення були такими:

• попередження – відносно 229 осіб;
• штраф - відносно 7532 осіб;
• конфіскація предмета, грошей – відносно 2 осіб;
• позбавлення спеціального права - відносно 23 осіб;
• громадські роботи – відносно 1552 осіб;
• виправні роботи – відносно 1 особи;
• адміністративний арешт - відносно 743 осіб.

Також  застосовувалися  як додаткові адміністративні стягнення :

• оплатне вилучення предмета правопорушення -   відносно  3   осіб;
• конфіскація предмета правопорушення  - відносно   555 осіб.

Добровільно сплачено порушниками штрафів   на  суму 8 701 114 грн.

З  14382  справ,  які були   розглянуті   суддями місцевих судів  області,  382 справи  ( або 2,66 %)   переглядалися  в апеляційному  порядку і за результатами такого перегляду:

• 246 постанов  залишені без змін;
• 112 постанов   скасовано, з них :
• з прийняттям нової постанови – 34;
• із закриттям провадження у справі – 78;

24 постанови   змінено.

Відсоток скасованих і змінених постанов склав 35,6 % від   переглянутих  справ  у  2017 році .

Найбільше апеляційних скарг за аналізуємий період  було подано на постанови суддів у справах про  адміністративні правопорушення, передбачені:

• ст. 130 КУпАП   - 275 ( у 2016 р. -102);
• ст. 124 КУпАП   -  48  ( у 2016 р. -  25);                                  
• ст.. 173 КУпАП -   10  ( у 2016 р. -   9 );                                                                       
• ст. 173-2 КУпАП – 19  ( у 2016 р. -  8);                                                                     
• про порушення митних правил :  
• ст. 471МК - 6 ;
• ст. 472МК - 1;
• ст. 482МК - 2;
• ст. 483 МК – 9;
• про корупційні правопорушення:
• ст. 172⁴ - 2 КУпАП
• ст. 172^{6 -} 22 КУпАП
• ст. 172⁷ - 35 КУпАП.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ:

Аналіз показав, що у 2017  році місцеві суди області в основному забезпечили  здійснення правосуддя  в рамках  кримінального судочинства,  а допущені  суддями  цих судів помилки в застосуванні  кримінального   і кримінального процесуального  закону були наслідками недостатньої організації  розгляду кримінальних проваджень і справ про адміністративні правопорушення, а також внаслідок  значної навантаженості  ( це перш за все стосується суддів Ковпаківського і  Зарічного районних судів м. Суми, Конотопського і Шосткинського міськрайонних судів).