flag Судова влада України

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Аналіз роботи судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області зі здійснення правосуддя й виконання інших, визначених законом повноважень за 2014 рік.

Аналіз

роботи судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області зі здійснення правосуддя й виконання інших, визначених законом повноважень за 2014 рік.

 

 1. Вступна частина. Основні аналітичні показники.

 У 2014 році судова палата у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області доклала певних зусиль, направлених на захист порушених прав фізичних і юридичних осіб, інтересів держави, забезпечення єдності судової практики та виконання, передбачених законом інших завдань у сфері цивільного судочинства.

В основному судова палата забезпечила якісний розгляд судових справ у межах розумних строків.

Упродовж 2014 року до апеляційного суду надійшло 2323 цивільні справи, що на 15, 7% менше порівняно з попереднім роком [2757]1, тоді як у 2013 році проти 2012 року даний показник був збільшений на 13, 6 %, що свідчить про те, динаміка надходження справ зменшилася, вийшовши фактично на рівень 2012 року.

Усього ж у провадженні апеляційного суду перебувало 2466 цивільних справ, з яких 143 були перереєстровані як залишок попереднього звітного періоду.

З указаної кількості судова палата розглянула 2294 справи, що на 18, 9 % менше ніж у 2013 році [2826].

При цьому слід відмітити, що при суттєвому зменшенні навантаження показник ефективності цивільного судочинства (питома вага розглянутих справ серед тих, що були у провадженні) погіршився у порівнянні з попереднім роком з 95, 2% до 93%.

З усієї кількості розглянутих справ по суті було вирішено 2082 проти 2564 справ у 2013 році, тобто на 18, 8 % менше.

У 36 справах апеляційні скарги поверталися чи апеляційне провадження закривалося у зв’язку з відкликанням скарг або відмовою  від них, а ще у 52 справах було відмовлено у відкритті апеляційного провадження . У 113 випадках апеляційні скарги поверталися заявникам.

 

______________________________________________________________________________________

  1. Відповідний статистичний показник за 2013 рік

Крім того, у шести справах вирішувалося питання щодо їх підсудності і 5 справ розглянуто у порядку провадження за нововиявленими обставинами (див. дод. № 1 до матеріалів аналізу).

На кінець року нерозглянутими залишилося 172 справи або 7 % від тих, що були у провадженні [143; 4, 8%].

Навантаження між суддями – доповідачами щодо вирішення справ було таким:

 

  1. Білецький О.М. – 120;
  2. Бойко В.Б. – 115;
  3. Гагін М.В. – 134;
  4. Дубровна В.В. – 111;
  5. Ільченко О.Ю. – 128;
  6. Кононенко О.Ю. – 127;
  7. Криворотенко В.І. – 130;
  8. Левченко Т.А. – 128;
  9. Лузан Л.В. – 120;

10 Маслов В.О. – 105;

  1. Попруга С.В. – 119;
  2. Рибалка В.Г. - 94;
  3. Семеній Л.І. – 114;
  4. Сибільова Л.О. – 127;
  5. Собина О.І. - 127;
  6. Таран С.А. – 84;
  7. Хвостик С.Г. – 131;
  8. Шевченко В.А. – 68.

 

Середньомісячне навантаження на одного суддю судової палати становило по 10,6 справ. У 2013-му ж році цей показник з урахуванням вирішених адміністративних справ був на рівні 39, 3 справи.

Найбільш поширеними категоріями цивільних справ виявилися наступні:

1) справи, що виникають з договірних правовідносин – 589;

2) з кредитних правовідносин – 299;

3) сімейні – 227;

4) про право власності – 140;

5) трудові – 138;

6) справи, що виникають із деліктних правовідносин – 105;

7) житлові – 103;

8) спадкові – 72;

9) земельні – 70.

 

За результатами апеляційного розгляду справ судовою палатою було скасовано 403 рішення і 214 ухвал, змінено 191 рішення та 6 ухвал, а всього скасовано і змінено 814 рішень судів першої інстанції, що на 104 судових рішень (11, 3%) менше ніж у 2013 році.

Питома ж вага цих рішень серед загальної їх кількості, які були переглянуті апеляційним судом, дещо збільшилася: з 32, 5 % до 35, 5 %, а серед усіх 31094 рішень, ухвалених місцевими загальними судами області у 2014 році, цей показник дорівнював 2, 6 % [2, 8 %], що говорить про високий і стабільний рівень якості розгляду цивільних справ.

Поряд із цим судовою палатою було ухвалено 356 нових рішень [444] або 59, 9 % від загального числа скасованих і змінених рішень та 75 нових ухвал (34 %).

Співвідношення кількості оскаржених у апеляційному порядку судових рішень без урахування випадків відмови від апеляційних скарг та їх відкликання до указаного вище числа усіх, ухвалених у 2014 році по першій інстанції рішень, зафіксоване на рівні 7, 4 % [7, 9 %].

Усі ці дані, як і раніше, попри, як правило, негативні, але нічим не аргументовані дані в засобах масової інформації, переконливо вказують на високий рівень довіри громадян та інших суб’єктів права до органів судової влади, оскільки 92, 6 % рішень, ухвалених, у цивільних справах, не оскаржувалися, тобто особи, яких вони стосувалися, вважали їх законними, обґрунтованими й справедливими.

 2. Якість і строки розгляду цивільних справ апеляційним судом.

 За статистичними даними Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ1 та апеляційного суду в 2014 році у  в касаційному порядку було скасовано 93 рішення судової палати за _____________________________________________________________

  1. Витяг із додатку до форм статистичної звітності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за 2014 рік.

результатами перегляду справ по суті і 8 процесуальних ухвал, а всього 101 рішення судової палати проти 102 у 2013 році, але показник питомої ваги цих рішень серед усієї кількості, ухвалених у апеляційному порядку рішень склав 4, 4 % [3, 6 %], погіршившись таким чином на 0, 8 %.

Від кількості ж переглянутих рішень Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі 5 суддів (135 одиниць) число скасованих рішень судової палати становило 74, 8 % [80, 3 %], що є позитивним зрушенням у покращенні якості розгляду справ апеляційним судом.

До речі, відповідно до аналізів даних судової статистики щодо розгляду судових справ і матеріалів ВССУ за 2013 рік суди Сумської області знаходилися на другому місці в Україні за показником скасованих у касаційному порядку рішень, який був визначений на рівні 11 % від кількості зареєстрованих проваджень за касаційними скаргами, а за перше півріччя 2014 року – на третьому місці з даними за вказаним показником на рівні 10, 6 %. Водночас відносно скасованих у першому півріччі 2014 року ухвал суди Сумської області знаходилися на 10 місці (10 %).

Переважно рішення судової палати скасовувалися у справах, які виникали з такого виду правовідносин:

кредитних – 32 [19];

про право власності – 11;

трудових – 8;

щодо захисту прав споживачів – 7;

спадкових – 6.

Найбільше рішень судової палати скасовано у справах, доповідачами у яких були такі судді як Кононенко О.Ю. – 12, Бойко В.Б., Собина О.І. – по 9,  Таран С.А. – 8.

Найменше скасованих рішень було у справах, розглянутих під головуванням суддів – доповідачів Левченко Т.А. – 1; Білецького О.М., Гагіна М.В., Сибільової Л.О. та Шевченка В.А. – по 3.

Основними причинами скасування рішень і ухвал у цивільних справах є поверхове вивчення справ, недосконала підготовка їх до апеляційного розгляду, невірне застосування норм матеріального та процесуального права, недостатнє вивчення судової практики тощо.

У ряді випадків судова палата при розгляді апеляційних скарг помилково скасовувала законні рішення місцевих судів, унаслідок чого рішення апеляційної інстанції скасовувалися в касаційному порядку із залишенням без змін рішень судів першої інстанції.

Всього у 2014 році було скасовано 12 таких рішень судової палати, проти 9 у 2013 році.

Для прикладу можна зупинитися на наступних справах:

 

  1. У справі за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» до Чигрин Т.В. про стягнення сум заборгованості Роменський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 05 грудня 2013 року у задоволенні позову відмовив у зв’язку з пропуском строку позовної давності, а апеляційний суд (доп. Бойко В.Б, судді Кононенко О.Ю., Семеній Л.І.) це рішення скасував, задовольнивши позовні вимоги.

Не погоджуючись з рішенням суду і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ указав на те, що з огляду на положення ст. ст. 253, 257, 258, 261 початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Апеляційним судом залишено поза увагою те, що згідно з випискою з особового рахунку відповідачка кредитні кошти останній раз отримала 11 лютого 2008 року, коштів на погашення отриманого кредиту не вносила, а до суду з цим позовом банк звернувся 03 жовтня 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності, на застосуванні якого наполягав відповідач.

 

  1. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 вересня 2013 року у задоволенні позовних вимог Березницького В.Г. до КП «Лутищанський агролісгосп», Охтирської районної прокуратури, третя особа – Невдачин О.О., про скасування наказу в частині відсторонення від займаної посади на період судового слідства, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди було відмовлено у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

Апеляційний суд Сумської області рішенням від 23 жовтня 2013 року (доп. Ільченко О.Ю., судді Гагін М.В., Попруга С.В.) вказане рішення скасував, задовольнивши вимоги позивача щодо скасування наказу і стягнення середньої зарплати за час вимушеного прогулу.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що ці вимоги позивача обґрунтовані і строк звернення до суду з позовом ним не пропущено.

Проте суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення суду І інстанції, зазначив, що апеляційний суд помилково вважав, що відсторонення від роботи носить триваючий характер, оскільки підставою для відсторонення від посади працівника є наказ, отже право останнього порушується саме виданням такого наказу, у зв’язку з чим перебіг встановленого ст. 233 КЗпП України строку необхідно обчислювати з дня коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про його існування.

 

  1. Переглядаючи справу за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» до Сидоренка О.Б. про стягнення сум заборгованості за договором кредитного ліміту, апеляційний суд (доп. Таран С.А., судді Хвостик С.Г., Собина О.І.) рішенням від 14 листопада 2013 року скасував рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 жовтня 2013 року про відмову у позові і ухвалив нове рішення про задоволення вимог банку.

У цій справі суд першої інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, проте відхилив їх у зв’язку з пропуском позовної давності, оскільки строк дії картки становить 24 місяці, а останній платіж було здійснено 24 липня 2009 року. До суду ж позивач звернувся лише у вересні 2013 року, тобто за межами загального строку позовної давності.

Апеляційний суд, скасовуючи дане рішення та задовольняючи позов, виходив з того, що з письмовою заявою про закриття карткового рахунку відповідач до банку не звертався, заборгованості не погасив, а  тому строк дії картки відповідно до умов договору був продовжений.

Утім судом апеляційної інстанції не було враховано, що за умовами укладеного між сторонами договору подовження строку дії картки після його закінчення відбувається шляхом випуску нової картки з новим строком дії. При цьому продовження строку дії картки можливе лише за наявності достатньої суми грошових коштів на рахунку. За рахунком відповідача обліковувалася прострочена заборгованість і даних щодо видачі йому на руки картки з новим строком дії він не надав.

За таких обставин Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішенням від 12 березня 2014 року скасував рішення апеляційного суду від 14 листопада 2013 року та залишив в силі ухвалене згідно із законом рішення суду першої інстанції.

 

  1. Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 23 січня 2014 року (доп. Левченко Т.А., судді Таран С.А., Собина О.І.) у справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до Шведової Т.Ф., Волкової Т.Д., Синяговського С.О. про стягнення сум заборгованості за кредитними договорами скасовано рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 листопада 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених до Волкової Т.Д. і Синяговського С.О. та ухвалено в цій частині нове рішення про їх задоволення: стягнуто солідарно з Шведової Т.Ф. та Волкової Т.Д. на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 28 березня 2007 року у розмірі 1743958 грн. 54 коп. та 1 млн. грн.; стягнуто в солідарному порядку з Шведової Т.Ф. та Синяговського С.О. суму заборгованості за кредитним договором від 22 лютого 2008 року в розмірі 412209 грн. 15 коп. та 200000 грн.

Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що кредитними договорами визначений строк виконання зобов’язань до 28 березня 2014 року та 22 лютого 2018 року, відтак, строк виконання основного зобов’язання ще не настав, а тому договори поруки не є припиненими.

Відповідно до п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов’язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання у повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Умови ж договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов’язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов’язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче настане.

Як убачається з матеріалів справи, 11 липня 2011 року позивачем направлялися досудові вимоги як на адресу позичальника,  так і на адресу Волкової Т.Д. з вимогою дострокового виконання зобов’язань за кредитними договорами, однак із позовом до суду позивач звернувся лише у вересні 2013 року,  тобто з пропуском строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Не ураховувавши викладеного, апеляційний суд помилково вважав, що договори поруки не припинені, внаслідок чого його рішення відносно позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до Волкової Т.Д., яка оскаржила рішення в касаційному порядку, було скасовано із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

 

  1. Суд касаційної інстанції ухвалою від 04 червня 2014 року скасував рішення Апеляційного суду Сумського області від 11 лютого 2014 року (доп. Криворотенко В.І., судді Лузан Л.В., Сибільова Л.О.) яким скасовано рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 листопада 2013 року про задоволення позову Богути Г.В. до Онищенко М.В., Качайло О.І. про вселення її в квартиру № 56 по вул. Луганській, 45 в м. Суми і залишив в силі рішення суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у разі вселення позивачки в спірну квартиру на кожного з проживаючих осіб буде припадати по 4, 5 кв. м. жилої площі, що суперечить вимогам ст. 47 ЖК України. Крім того, враховуючи неприязні стосунки між сторонами, вселення Богути Г.В. до спірної квартири призведе до порушення житлових прав всіх осіб, що проживають у спірній квартирі та буде суперечити моральним засадам суспільства.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ з такими висновками суду апеляційної інстанції не погодився, вказавши, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що як власниця частини квартири позивачка на підставі ст. 358 ЦПК України має право безперешкодно володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Таким чином, встановивши факт перешкоджання відповідачами Богуті Г.В. у здійсненні права користування своєю часткою квартири, суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав відповідно до вимог ст. 391 ЦК України для усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та вселення її до спірної квартири.

 

  1. Вирішуючи спір у справі за позовом Гакал Л.М. до ОСББ «Затишок-40» про стягнення безпідставно отриманих коштів, суд апеляційної інстанції рішенням від 01 квітня 2014 року скасував рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 04 січня 2014 року про задоволення цього позову.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення від 01 квітня 2014 року (доп. Бойко В.Б., судді Семеній Л.І., Кононенко О.Ю.) про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що між сторонами існують договірні відносини, а тому правові підстави для застосування глави 83 ЦК України відсутні; рішення ОСББ «Затишок-40» виконувалися сторонами та втратили чинність з моменту набрання законної сили відповідних судових рішень про визнання їх недійсними в частині встановлення та збільшення оплати.

Проте, Вищий спеціалізований суд України з  розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що апеляційним судом не було належним чином враховано норми ст. 1212 ЦК України, оскільки підстава, за якою ОСББ «Затишок-40» отримало кошти, а саме: рішення загальних зборів від 25 вересня 2009 року, згідно з яким встановлено розмір внеску за обслуговування будинку в розмірі 60 грн. та рішення від 16 травня 2012 року, згідно з яким підвищено квартплату на 4 місяці по 100 грн., згодом відпала, тому що судовими рішеннями Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 травня 2013 року та від 29 жовтня 2013 року вони в цій частині визнані недійсними.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Внаслідок допущених помилок суд касаційної інстанції рішенням від 09 липня 2014 року скасував рішення апеляційного суду, залишивши в силі правильне рішення суду першої інстанції.

 

  1. Задовольняючи позов Мельника О.О. до Мельник О.І. про припинення права на частку у спільному майні Ковпаківський районний суд м. Суми у рішенні від 25 березня 2014 року виходив із того, що сторони не дійшли згоди щодо спільного використання квартири, та враховуючи, що частка Мельник О.І. є незначною, поділити спільну квартиру неможливо, їй на праві приватної власності належить інше житло у м. Суми, позивачем на депозитний рахунок суду внесено суму, еквівалентну вартості частки відповідача у розмірі 110000 грн., тому припинення права власності відповідача на її частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам.

Апеляційний суд рішенням від 24 квітня 2014 року (доп. Кононенко О.Ю., судді Шевченко В.А., Семеній Л.І.) скасував вказане рішення і відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що  припиненням права власності відповідача на частку у спірній квартирі буде завдано значної шкоди інтересам її та членів її сім’ї, які фактично проживають у спірній квартирі, відвідують школу, садочок та гуртки, натомість позивач у спірній квартирі не проживає.

Скасовуючи зазначене рішення апеляційного суду із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції у рішенні від 01 жовтня 2014 року зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членів його сім’ї.

Зі змісту вищевказаної статті убачається, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України умов та з урахуванням того, чи таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об’єкта, який є спільним майном.

Апеляційний суд же, помилково не врахував, що діти не є співвласниками спірної квартири та не зареєстровані в ній, відповідачу Мельник О.І. належить на праві власності 1/2 частина будинку № 3 по вул. Компресорній у м. Суми, а також 1/4 частина будинку № 149 буд. по вул. Харківській у м. Суми, в якій зареєстровані неповнолітній діти.

Тому висновки апеляційного суду про те, що примусове припинення права власності завдасть відповідачу та його сім’ї істотної шкоди ґрунтуються на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

 

У інших справах апеляційним судом також були допущені помилки, що потягли за собою скасування законних рішень судів першої інстанції:

- у справі за позовом Азарова О.В. до Тремби Г.П., Линник Т.І., Батехи В.В. про визнання права власності на земельну ділянку (доп. Попруга С.В., судді Гагін М.В., Ільченко О.Ю.);

- за позовом ПАТ «КБ «Приватбанк» до Астат’єва Я.В. про стягнення сум заборгованості (доп. Дубровна В.В., судді Криворотенко В.І., Сибільова Л.О.);

- за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до Ганнощенка В.В., Українцевої В.Ю. про стягнення сум заборгованості за кредитним договором (доп. Сибільова Л.О., судді Криворотенко В.І., Дубровна В.В.)

- за позовом Петрошака І.В. до Анякіна О.А. про визнання усного договору купівлі-продажу автомобіля недійсним та стягнення грошових коштів (доп. Ільченко О.Ю., судді Гагін М.В., Попруга С.В.);

- за позовом КП «Ромнитеплосервіс» Роменської міської ради до Третьякової С.О. про стягнення боргу за надані послуги з централізованого опалення (доп. Бойко В.Б., судді Білецький О.М., Семеній Л.І.).

 

В інших випадках допущені апеляційним судом недоліки усувалися шляхом ухвалення судом касаційної інстанції нових рішень або направлення цивільних справ на новий апеляційний розгляд чи на новий розгляд до судів першої інстанції.

 

  1. Так, Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 24 жовтня 2013 року (доп. Собина О.І., судді Рибалка В.Г., Попруга С.В.), у задоволенні позову Кострубіна О.І. до ФОП Плисюк Ю.В. про стягнення сплаченої суми за товар та відшкодування моральної шкоди відмовлено з тих підстав, що позивач не довів, з яких саме причин сталося виникнення недоліків товару і що саме відповідачем були порушені його права.

Скасовуючи ухвалу апеляційного суду і надсилаючи справу на новий апеляційний розгляд, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі послався на наступне.

Оскільки позивач звернувся до суду на підставі норм ЗУ «Про захист прав споживачів», доводити те, що товар доставлено належної якості, повинен відповідач.

Неналежна якість продукції передбачає наявність у ній недоліків.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не надав оцінки доказам про те, що товар був доставлений позивачеві з недоліками; не роз’яснив сторонам їх право на подання заяв про виклик свідків для повного і всебічного з’ясування обставин справи.

Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги, що Кострубін О.І. не перебував у договірних відносинах з ТОВ «Нова Пошта», яке здійснювало доставку, тому правові підстави звертатися йому до цього підприємства з будь-якими вимогами відносно поставленого товару з недоліками відсутні. Наявність же у нього товарного чеку підтверджує факт придбання товару у відповідача, тобто укладення договору саме з цією особою.

 

  1. У справі за позовом Тіптюк В.В., Тіптюка В.В. до Опімаха С.В. про визнання особи такою, що втратила права користування жилим приміщенням Апеляційний суд Сумської області рішенням від 16 січня 2014 року (доп. Собина О.І., судді Хвостик С.Г., Левченко Т.А.) змінив мотивувальну частину рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 05 грудня 2013 року про задоволення позову.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції визнав встановленими, що відповідач за місцем  реєстрації не проживає більше 8 років; не є власником цієї квартири; його особистих речей у приміщенні немає, жодних дій, які б свідчили про наявність у нього інтересу до цього житла протягом усього часу відсутності він не вчиняв, участі в оплаті комунальних послуг не приймав. Реєстрація відповідача перешкоджає позивачам на свій розсуд користуватися і розпоряджатися власністю у повному обсязі, тому згідно зі ст. ст. 71, 72, 167 ЖК України їхнє порушене право підлягає захисту.

Змінюючи мотивувальну частину рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України.

Утім Опімах С.В. на момент пред’явлення до нього позову був неповнолітнім. Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» неприпустиме зменшення  або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Крім того, Опімах С.В. з 01 вересня 2011 року є студентом денної форми навчання Київського кооперативного інституту бізнесу і права з терміном закінчення навчання 28 лютого 2015 року, у зв’язку з чим проживає у м. Києві.

 Оскільки суд апеляційної інстанції  на вищевикладені обставини уваги не звернув і у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не врахував норм матеріального та процесуального права, які регулюють спільні правовідносини, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 квітня 2014 року рішення апеляційного суду скасував з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

  1. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 грудня 2013 року у справі за позовом ПАТ «АБ «Укргазбанк» до Павленка О.І., Павленка Д.О., Павленко Л.Д. про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом Павленка О.І. до ПАТ «АБ «Укргазбанк» про розірвання кредитного договору, за зустрічним позовом Павленко Л.Д. до ПАТ «АБ «Укргазбанк», про визнання договору поруки припиненим, первісний позов задоволено частково.

Стягнуто з Павленка О.І. та Павленко Л.Д. в солідарному порядку на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 56192, 13 доларів США та 918871, 84 грн. Звернено стягнення на предмет іпотеки – нежитлове приміщення по Червоній площі, 5 у м. Суми, що належить Павленку Д.О. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 56192, 13 доларів США та 415963, 71 грн., шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах в процесі виконавчого провадження з початковою ціною у розмірі 90 % від вартості предмета іпотеки. У задоволенні зустрічних позовів Павленка О.І. та Павленко Л.Д. відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду від 22 січня 2014 року (доп. Лузан Л.В., судді Дубровна В.В., Сибільова Л.О.) рішення місцевого суду в частині вирішення позову про стягнення пені змінено з відповідною зміною його резолютивної частини. В іншій частині рішення залишено без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «АБ «Укргазбанк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем Павленко О.І. рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 серпня 2010 року про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 172824, 55 доларів США та в рахунок погашення вказаної заборгованості звернення стягнення на предмет іпотеки виконано не було, а отже позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості зі сплати відсотків та пені за період неохоплений вказаним судовим рішенням є законним й обґрунтованим.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Павленко О.І. та Павленко Л.Д., суд посилався на положення ст. ст. 559, 652 ЦК України, навівши відповідні мотиви.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір пені, виходив з того, що банк сприяв збільшенню розміру збитків, завданих боржником порушенням зобов’язання, та не вживав заходів щодо їх зменшення, що відповідно до ч. 2 ст. 616 ЦК України є підставою для зменшення неустойки, яка стягується з боржника

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ не погодившись в повній мірі з такими висновками судів, рішенням від 04 червня 2014 року скасував їх в частині задоволення позовних вимог ПАТ «АБ «Укргазбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивувавши його тим, що суди не врахували, що іпотекодержатель реалізував своє право звернення стягнення на спірне іпотечне майно, про яке йде мова у даній справі, в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі рішення Апеляційного суду Сумської області від 16 листопада 2010 року, а положення ст. 590 ЦК України та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» не передбачено повторне звернення стягнення на те ж саме іпотечне майно за рішенням суду про стягнення додаткових платежів, що витікають із основного зобов’язання.

 

  1. Розглядаючи справу за позовом Кравцова Д.В. до Сумської міської ради про визнання трудового договору недійсним та укладеним на невизначений строк, скасування розпорядження і поновлення на роботі Сумський районний суд Сумської області 04 червня 2014 року ухвалив рішення про його задоволення.

Рішенням апеляційного суду від 03 липня 2014 року (а. с. доп. Маслов В.О., судді Лузан Л.В., Дубровна В.В.) рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Кравцова Д.В. задоволено частково. Визнано незаконним розпорядження голови м. Суми від 03 квітня 2014 року № 124-к про звільнення Кравцова Д.В. з посади головного лікаря ЛКП «Сумський пологовий будинок № 1» на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та поновлено його на цій посаді шляхом видання відповідного розпорядження голови м. Суми. В решті вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду в частині вимог про визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, а тому відмовив у задоволенні позову в цій частині. Зазначаючи інші підстави для задоволення позову в частині вирішення спору про звільнення позивача та поновлення на роботі, суд виходив із того, що остання редакція ст. 16 «Про основи законодавства України про охорону здоров’я» встановила строк дії контрактів від трьох до п’яти років, що поліпшує трудові права позивача, сприяє стабілізації трудових відносин.

Крім того, суд апеляційної інстанції поновлюючи позивача, поклав обов’язок видати відповідне розпорядження на голову м. Суми, який не був залучений до участі у справі, що суперечить роз’ясненням, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до яких суд не має право вирішувати питання про права та обов’язки  осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду (п. 4 ч. 1 ст. 311, п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК).

На підставі викладеного Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, а справу надіслав на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Іноді причинами скасування рішень судової палати (в основному ухвал) були істотні порушення лише норм процесуального права.

На цьому моменті слід окремо зупинитися, оскільки на відміну від рішень, у І півріччі 2014 року питома вага скасованих у касаційному порядку ухвал апеляційного суду від кількості оскаржених була значно вищою, а у деяких випадках такі порушення межували з порушенням прав осіб, які брали участь у справах, на касаційне оскарження рішень, що є неприпустимим.

 

  1. Наприклад, у справі за позовом Охтирського Свято-троїцького чоловічого монастиря Сумської єпархії Української православної церкви до Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області, треті особи: Єрмаков О.М. та інші фізичні особи, про визнання незаконним та скасування рішення сільради про надання дозволу на видачу свідоцтва про право власності і його скасування апеляційний суд (доп. – Попруга С.В., судді – Рибалка В.Г., Ільченко О.Ю.) ухвалою від 07 серпня 2013 року рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 07 червня 2013 року про задоволення позову скасовав, провадження у справі закрив у зв’язку з тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд касаційної інстанції не погодився з вказаними висновками і скасував зазначену вище ухвалу, а справу направив для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

При цьому, навівши положення ст. 15 ЦПК України, ч. 1 ст. 1 ГПК України, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що апеляційний суд не дав належної оцінки обставинам справи; не врахував, що за змістом закону у господарському суді розглядаються господарські спори, не виконав вимог ст. 303 ЦПК України та не встановив на захист якого права позивач звернувся до суду та чи відноситься цей спір до господарського спору і не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, постановивши передчасну ухвалу про закриття провадження.

  1. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 15 січня 2014 року скасував ухвалу Апеляційного суду Сумської області (суддя-доп. Бойко В.Б.) про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за позовом Головного управління праці та соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації до Токаря О.М., Токаря О.Ф. про повернення автомобіля.

Своє рішення суд касаційної інстанції обгрнутував тим, що у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення позивач не навів переконливих доводів та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску процесуального строку. Посилання заявника про несвоєчасність отримання повного тексту рішення не є такою причиною.

Однак суд апеляційної інстанції не врахував, що сама по собі присутність особи, яка бере участь у справі, під час проголошення вступної та резолютивної частин рішення без своєчасного отримання копії повного тексту судового рішення унеможливлює як визначення необхідності подання апеляційної скарги, так і її мотивування, що є обов’язковим елементом апеляційної скарги згідно з вимогами ст. 295 ЦПК України. Матеріали справи не містять відповідних розписок, які б підтверджували отримання особами, які брали участь у справі, копій повного рішення у встановлений ст. 222 ЦПК України строк.

 

  1. Ухвалою судді апеляційного суду від 20 березня 2014 року (суддя Хвостик С.Г.) відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Куст Л.М. та Куста Р.М. на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23 грудня 2013 року, яким задоволено позов Сторожка Л.Л. про визнання за ним права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою Куст Л.М., Куста Р.М., апеляційний суд всупереч ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 21, 22, 55, 64 Констинуції України, ст. 1, 3, 4, 15, 292 ЦПК України та ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», фактично обмежив права останніх у доступі до правосуддя.

Також не перевірив належним чином, чи були порушені права та обов’язки заявників оскаржуваним рішенням суду першої інстанції з огляду на наявність нерозглянутого позову Куст Л.М. до Охтирської міської ради Сумської області, Управління Держземагенства в Охтирському районі Сумської області, предметом якого є це ж саме спірне спадкове майно.

За таких умов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2014 року скасував ухвалу апеляційного суду, питання про відкриття апеляційного провадження передав на новий розгляд.

 

  1. Апеляційний суд ухвалою від 06 червня 2014 року (суддя Хвостик С.Г.) відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою представника Качанова В.А. – Качанова С.В. на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 травня 2014 року в справі за позовом Качанова В.А. до Об’єднання громадян «Автогаражне товариство «Титан», голови правління Левенка Ю.І. про визнання рішення загальних зборів та зборів неправомірними у зв’язку з пропуском строку апеляційного оскарження, при цьому визнавши зазначені заявником причини пропуску цього строку не поважними.

Однак ця ухвала була скасована в касаційному порядку внаслідок неврахування судом того, що сама по собі присутність особи, яка бере участь у справі, під час проголошення вступної та резолютивної частин рішення без своєчасного отримання копії повного тексту судового рішення унеможливлює як визнання  необхідності подання апеляційної скарги, так і її мотивування, що є обов’язковим елементом апеляційної скарги згідно з вимогами ст. 295 ЦПК України.

 

  1. У справі за скаргою Єременка В.М. на дії державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Глухівського міськрайонного управління юстиції Толченікової О.В., апеляційний суд (суддя Білецький О.М.) 24 червня 2014 року постановив окрему ухвалу, мотивуючи її грубими порушеннями судом першої інстанції норм процесуального права.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував цю ухвалу і зазначив, що вона не відповідає вимогам ст. 211 ЦПК України.

Зокрема, постановляючи окрему ухвалу про допущені судом першої інстанції помилки, апеляційний суд на порушення зазначених норм процесуального права не встановив причини та умови невидачі копії рішення, а саме: чи мав технічну можливість негайно після проголошення рішення виготовити його копію, належним чином прошити, пронумерувати та засвідчити відповідно до вимог п. 13.7 Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року № 173, чи для цього потрібен певний час; чи просили учасники процесу негайно видати їм копію рішення, чи очікував представник скаржника Єременка В.М. – Солошенко Л.Є. на видачу копії рішення, оскільки з розписки стягувача Радинського Г.В. вбачається, що він отримав копію рішення 21 травня 2014 року.

Зі змісту окремої ухвали не зрозуміло, яким чином здача поштової кореспонденції, якою учасникам процесу направляється копія рішення, до відділення поштовою зв’язку на наступний день, після проголошення  судового рішення, порушує норми процесуального закону. При цьому судом апеляційної інстанції також не встановлено причин та умов таких дій, чи була об’єктивна можливість у канцелярії суду здати до поштового відділення кореспонденцію, підготовлену секретарями судових засідань, в день передачі до канцелярії суду для відправлення.

Крім того, вказуючи в окремій ухвалі про неналежне оформлення секретарем судового засідання журналу судового засідання, апеляційний суд не послався на жодну норму, яка порушена секретарем при оформленні журналу судового засідання.

 

Причини скасувань рішень судової палати у всіх без виключення випадках були обговорені на оперативних нарадах із суддями і враховувалися в поточній діяльності зі здійснення правосуддя в цивільних справах.

 

 Відносно оперативності розгляду справ, то як правило, вони призначалися і вирішувалися з дотриманням встановлених законом строків та з урахуванням роз’яснень, що містяться у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання  розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення»

У той же час поза передбаченим ст. 3031 ЦПК двомісячним строком було вирішено 25 апеляційних скарг, що становило 1 % від кількості переглянутих рішень [2, 8 %].

Доповідачами у зазначених випадках були такі судді:

    Лузан Л.В. – у 6 справах;

             Дубровна В.В. – 5;

             Собина О.І. – 4;

             Сибільова Л.О. – 2;

 Гагін М.В., Хвостик С.Г., Попруга С.В., Левченко Т.А.,

 Бойко В.Б., Ільчено О.Ю., Білецький О.М., Кононенко О.Ю. – у      1-й справі кожний.

            

На кінець звітного періоду в провадженні апеляційного суду перебувало 11 цивільних справ [10], які понад два місяці перебували у наступних суддів –доповідачів:

         Білецького О.М. – 5 справ;

         Шевченка В.А. – 2;

         Бойка В.Б., Гагіна М.В., Собина О.І., Хвостик С.Г. – по 1.

 

У всіх цих справах, за виключеним лише однієї – за позовом ПАТ «Сумиобленерго» до Лобанової В.М. (доповідач Хвостик С.Г.) провадження зупинялися на законних підставах або справи надсилалися на дооформлення до судів першої інстанції (див. додаток № 2 до матеріалів аналізу).

Щодо дотримання суддями передбаченого ч. 1 ст. 313 ЦПК України п’ятиденного строку для виготовлення повного тексту рішення після проголошення його вступної та резолютивної частини, то ці строки були порушені у 112 випадках проти 170 у 2013 році (див. додаток № 3 до матеріалів аналізу).

Таке покращення роботи в цьому напрямку повинно позитивно вплинути на процес своєчасного касаційного оскарження судових рішень та оформлення і повернення справ до суддів першої інстанції.

Тому суддям, які допускали порушення згаданих строків (Бойков В.Б., Ільченко О.Ю., Криворотенко В.І., Левченко Т.А., Лузан Л.В., Маслов В.О., Попруга С.В., Семеній Л.І., Сибільова Л.О., Собина О.І., Хвостик С.Г.), необхідно вжити додаткові заходи відносно покращення організації своєї роботи.

 3. Стан виконання судовою палатою інших, визначених законом повноважень.

 З метою забезпечення єдності судової практики, підвищення рівня ефективності правосуддя та розвитку інформаційно-комунікаційних технологій у роботі суду суддями судової палати упродовж 2014 року було проведено 12 аналізів та узагальнень з питань судової діяльності:

  1. «Аналіз роботи судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області зі здійснення правосуддя й виконання інших, визначених законом повноважень за 2013 рік» (Шевченко В.А.).;
  2. «Аналіз розгляду цивільних справ судами Сумської області у 2013 році» (Маслов В.О.);
  3. «Аналіз дотримання судами Сумської області строків розгляду цивільних справ» (Маслов В.О.);
  4. «Аналіз роботи судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області зі здійснення правосуддя й виконання інших, визначених законом повноважень, за перше півріччя 2014 року» (Шевченко В.А.);
  5. «Узагальнення практики розгляду судами Сумської області у 2013 році – першомау півріччі 2014 року процесуальних питань, пов’язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах» (Білецький О.М.);
  6. «Аналіз оперативності розгляду місцевими судами області цивільних справ у першому півріччі 2014 року та причин недодержання розумних строків їх розгляду» (Маслов В.О.);
  7. «Аналіз здійснення судочинства судами загальної юрисдикції Сумської області у першому півріччі 2014 року» (Рибалка В.Г.);
  8. «Аналіз практики застосування законодавства, яке регулює кредитні правовідносини» (Гагін М.В.);
  9. «Узагальнення практики розгляду загальними судами області справ окремого провадження, передбачених розділом ІV глави 2 ЦПК України за період 2012 – І півріччя 2014 року» (Попруга С.В.);
  10. «Узагальнення судової практики застосування законодавства, яке регулює вирішення спорів, що виникають із договорів банківського вкладу» (Собина О.І.);
  11. «Аналіз причин скасування ухвал і рішень судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області» (Левченко Т.А.);
  12. «Узагальнення практики розгляду у 2013-2014 р.р. судами Сумської області справ, що виникають із земельних правовідносин» (Сибільова Л.О.);

Перелічені аналітичні матеріали були предметом обговорення як у судовій палаті, так і на зборах суддів. Відповідні дані з цього приводу поміщені на офіційному веб-сайті апеляційного суду.

За результатами цієї роботи надіслано 12 листів місцевим загальним судам області з висвітленням проблемних питань у застосуванні законодавства при розгляді цивільних справ та шляхів їх вирішення.

48 листів надіслано окремим суддям щодо тих чи інших помилок, яких вони припустилися при вирішенні конкретних справ.

На адресу місцевих судів також було направлено 2 інформаційні листа (судді Бойко В.Б., Дубровна В.В.)

Поряд із цим, судді судової палати протягом року надавали іншу методичну допомогу суддям судів першої інстанції щодо застосування законодавства при вирішенні цивільних справ.

З цією метою було здійснено також 3 виїзди до районних судів (судді Білецький О.М., Маслов В.О., Шевченко В.А.).

Деякі судді місцевих судів у першому та другому півріччі 2014 року відповідно до плану роботи апеляційного суду пройшли практику безпосередньо в судовій палаті у цивільних справах.

Реагуючи на виявлені під час розгляду справ факти порушень закону, судовою палатою було постановлено 6 окремих ухвал (Білецький О.М., Бойко В.Б., Левченко Т.А., Лузан Л.В. – по 1; Шевченко В.А. – 2).

 4. Висновки і пропозиції.

 Проведений аналіз показав, що у 2014 році в роботі судової палати появилася тенденція до суттєвого зниження динаміки надходження цивільних справ та середньомісячного навантаження на суддів.

Потягнувши за собою істотне зменшення випадків вирішення апеляційних скарг поза встановленими законом строками, що можна визнати позитивним, указаний вище процес фактично не вплинув на поліпшення якості цивільного судочинства та підвищення його ефективності.

Все це говорить про те, що суддям судової палати необхідно, перш за все, більш відповідально відноситися до вивчення справ та організації їх розгляду з неухильним  додержанням норм процесуального права, постійно працювати над вивченням законодавства і судової практики щодо вирішення конкретних категорій справ, що є запорукою успішного вирішення визначених законом завдань цивільного судочинства.

 

Секретар судової палати

у цивільних справах

Апеляційного  суду Сумської області                         В.А. Шевченко

 

29.01.2015 р.