То з чого ж усе починається?..

Як могло статися, що чотири світові

імперії, котрі динамічно й успішно

просували свою економіку, мали

вдосталь колоній і територій для обживання

та подальшого розвитку, неабиякі внутріш-

ні ресурси — несподівано зійшлися в смер-

тельному герці під назвою Перша світова вій-

на? І мільйони молодих людей, замість плід-

ної праці, родинного щастя, отримали смер-

тоносні кулі, осколки, отруйні гази… А дер-

жави, які їх поклали трупами — німецька,

Російська, Австро-Угорська імперії, Отоман-

ська Порта (Туреччина) — зазнали повного

краху, пощезли з політичної карти світу.

А далі були громадянські війни, черго-

ві мільйонні жертвоприношення новоз’явле-

ним ідолам. І неминуча за тих обставин, ще

страшніша Друга світова війна. Не потрібна

жодному із втягнутих у цю м’ясорубку наро-

дів, але ж комусь гостро необхідна.

Чому? Звідки? Що надихало й провоку-

вало ці глобальні катастрофи? Та й локаль-

ні теж?

«Немає нічого примітивнішого, аніж істо-

рії війн. Бо насправді є одна-єдина, нескін-

ченна всесвітня інформаційна війна, котра

почалася з наскельних єгипетських написів

і триває сьогодні в телеефірі. А всі збройні

протистояння — лише похідні від неї».

Ця теза, висловлена під час короткої лек-

ції на тему «Інформаційна безпека людства»

нашим кореспондентом, представником

журналу «Современная Европа» (видання

Російської Академії наук, Москва) в Україні

Ростиславом Мусієнком, викликала жвавий

і, звісно, неоднозначний інтерес в аудиторії.

Котру складали керівники та провідні спеці-

алісти Чернігівської обласної дитячої лікар-

ні. Лунали запитання, виникла й певна поле-

міка.

А далі слово перейшло до голови Апе-

ляційного суду в Чернігівській області Саді-

га Тагієва. Котрий, на прохання медиків, теж

коментував певні інформаційні нюанси на-

шого життя, але в набагато прагматичнішо-

му плані.

Зокрема, чимало відповідальних праців-

ників (а завідувачі відділеннь обласної лікарні

теж до них належать) звернули останнім ча-

сом увагу, що якість мобільного зв’язку, не-

залежно від оператора, погіршилася. То го-

лос співрозмовника лунає ніби з потойбіч-

чя, то якісь шурхоти, спотворення слів… Не-

вгамовна і вельми оперативна агенція новин

ОБС (одна баба сказала. — Авт.) почала роз-

повсюджувати чутку, що нас тотально підслу-

ховують в ефірі. Дехто вже й нервувати по-

чав. Тільки не Садіг Рзаєвич.

— Навпаки. Не так давно питання, які сто-

суються безпеки особистого життя громадя-

нина, таємниці його приватного спілкування,

телефонного теж, нарешті знайшли повне і

однозначне відображення в законодавстві,

— компетентно пояснив Його Честь. — І є ли-

ше окремі, суворо регламентовані випадки,

коли правоохоронні органи здобувають пра-

во на отаке приховане технічне втручання.

Далі Садіг Тагієв запевнив медиків, що в

нашому регіоні є лише одна посадова особа,

котра точно знає, кого слухають, скільки слу-

хають і коли.

— Тому що без мого підпису, — зазначив

головний суддя, — жодне відомство, навіть

СБУ, таких заходів здійснювати не має пра-

ва. А до них вдаються, коли є обґрунтовані

підозри стосовно здійсненого «абонентом»

тяжкого злочину, або він його готує.

Тут настав час невеличкої ремарки. Один

із героїв роману «Хроніки Марнії» висло-

вився грубувато й не зовсім грамотно: «Той

прав, хто на всі права клав». У нашому випад-

ку йдеться про те, що деякі комерційні струк-

тури настільки забагатіли — і, відповідно, на

все «поклали» — що для своїх служб безпе-

ки (а чому це вони так наполохані, цікаво?

Хто вам загрожує, панове? — Авт.) придба-

ли спецапаратуру прослуховування на різних

частотах. Забавка така коштує, як модно за-

раз писати в рекламах, «від» ста тисяч зеле-

неньких, мов та ялинка, папірців з портретом

Вашингтона. Це широко відомий у дуже ву-

зьких колах факт. Кілька років тому в Черні-

гові була і відповідна справа, коли таких лю-

бителів незаконного бабрання в чужій білизні

правоохоронці таки вхопили за блудливі ру-

ченята. Але декому й далі ну ду-уже хочеть-

ся пропхати свій ніс до чужих секретів. Са-

діг Рзаєвич заспокоїв аудиторію достатньо

своє рідно, з властивим йому гумором.

— Повірте, — зауважив. — Якщо хтось

із ваших одужалих і вдячних пацієнтів захо-

че на знак вдячності принести пляшечку яко-

гось смачного напою та почне про те домов-

лятися в мобільному режимі — ніхто цим не

зацікавиться. Інтерес фахівців, до яких пра-

воохоронці добираються, але потроху, ви-

кликають або багатомільйонні оборудки, або

політичні підводні течії.

Особливо коли врахувати, що місяць

прослуховування одного лише мобільни-

ка конкретної людини в Сполучених Штатах

коштує 15-20 тисяч доларів. Точних україн-

ських тарифів у цій сфері пану Тагієву ще не

доповіли. Але, оскільки ми вже наздогнали

США в цінах за послуги, а подекуди й здійс-

нили мрію Микити Хрущова та навіть пере-

гнали (шкода, що на теренах зарплатні цей

забіг досі далеко не на користь українців.

— Авт.), то в нашій незалежності дешевше

не буде. Отож відстежувати шлях дарова-

ної курочки до столу лікаря найвищої ква-

ліфікації ніхто не стане — вважає Садіг Рза-

євич.

Оскільки виник легенький натяк на мер-

кантильні моменти, гість із раптовою на-

віть для звичного до багатьох несподіванок

журналіста відвертістю розповів про політи-

ку держави стосовно оплати зусиль жерців

Феміди, себто про доволі непогані перспек-

тиви. В усякому разі, тут між носіями мантій

і білих халатів різниця відчутна — що відчу-

валося й зі стриманої реакції присутніх. Зда-

валося б, із такою зарплатнею до корупцій-

них діянь і вдаватися не варто. Але чужа ду-

ша — темний ліс… Тагієв, знову-таки, нічого

не приховуючи, розповів, що на Чернігівщині

за час його головування в Апеляційному суді

двоє колег з районних судів — уже колишніх —

таки позбулися посад через схильність

трактувати закон у «зеленому» світлі.

Що ж, на цій радісній ноті можна й завер-

шувати оповідь. Залишається додати, що до-

волі цікаву для провідних медиків свого за-

кладу зустріч організував очільник ЧОДЛ, за-

служений лікар України Олександр Карета.

Котрий невгамовно дбає про духовне і для

лікарів, і для їх підопічних. Можливо, й то-

му, що є почесним громадянином міст Чата-

нуги (США) та Сосниці — батьківщини Олек-

сандра Довженка. То галерею живопису від-

криє в цих стінах, то виставки фотомайстрів

розгорне, то музичні концерти аматорів чи й

професіоналів організує. Що неабияк дивує,

особливо приїжджих.

Наприклад, нещодавно наш земляк, мо-

сквич Віктор Мироненко, головний редактор

журналу «Современная Европа», був враже-

ний, побачивши на фасаді похмурого, в уяв-

ленні більшості людей, лікувального закладу

величезний барвистий розпис.

А й справді — привозять сюди недужу,

перестрашену дитину. І її стрічає — на па-

радній стіні — усміхнене, ласкаве, ніби з ма-

миної казки, Сонце. Терапія починається ще

з під’їзду.

І з духовності лікаря.

Який вчасно отримав життєво необхідну

інформацію.

Роман СЛАВКА__