Обдурений - не означає переможений!
Безупинне зростання кількості магазинів та магазинчиків, розширення сфери послуг, безумовно, радує. Та, на жаль, якість обслуговування споживачів товарів та послуг не завжди на високому рівні. Люди часто залишаються обдуреними, ображеними та йдуть до суду в надії відновити свої порушені права.
Останнім часом кількість судових справ, пов’язаних із захистом прав споживачів, стрімко зросла. У минулому році районні суди області розглянули 122 такі справи ( у 2006 році – 82), у 60 випадках позови були задоволені (39 у 2006 р.), присуджено до стягнення загалом близько 600 тис. грн. (104 тис. у 2006 р.), у тому числі майже 30 тис. грн. моральної шкоди (11 тис. грн. у 2006 р.). В апеляційному порядку за весь минулий рік переглянуто всього 35 рішень районних судів, з них 8 – скасовано з постановленням нового рішення, решта залишена без змін.
Як бачимо, лише половина справ закінчується на користь позивача. І переважно – через недосконалу, хитку доказову базу. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Та, на жаль, громадяни ще не звикли наполягати на видачі чеку, на уточненні пункту договору, або й взагалі – на його укладенні. Вони «забувають» наполягти на дотриманні своїх законних прав. Але тоді навіть суд не завжди може ці права відновити.
Новорічний подарунок
Чи думала С., купуючи напередодні Нового року у магазині «Ф.» омріяний телевізор за 8 тис. грн., що ані той рік, ані наступний вона з ним так і не зустріне?
При покупці телевізора продавці не перевірили його якість, втім, жінка й не наполягала. Отак, в нерозкритій упаковці, забрала його додому на власному автомобілі аж наступного дня. Коли вдома телевізор розпакувала, то побачила тріщини на екрані, після чого терміново повернула телевізор до магазину з вимогою обміняти його на якісний. Та в магазині відмовили, посилаючись на те, що «не збережені споживчі властивості товару», тобто, на екрані з’явились пошкодження. Проте жінка була впевнена, що під час транспортування цього не могло статися і телевізор в такому вигляді їй продали в магазині, тому звернулась до суду за захистом своїх прав. Адже, відповідно до ст. 700 Цивільного кодексу України та ст. 6 Закону «Про захист прав споживачів», продавець зобов’язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
При розгляді справи про захист порушених прав громадянки С. ТОВ «Т.» - власник магазинів «Ф.» - не довело того, що ним був реалізований товар без дефектів. Зокрема, видаткова накладна не містила відомостей про те, в якому стані був проданий телевізор, бо він, як вже згадувалось, не перевірявся. Експертним дослідженням було встановлено, що тріщини розміщені поза склом екрану, а зовнішніх механічних пошкоджень – сколів, тріщин, подряпин – не виявлено. Виходячи з цих обставин, суд дійшов висновку, що дефекти не могли виникнути під час транспортування, і неякісний товар був проданий саме магазином. Суд задовольнив вимоги С. та зобов’язав відповідача ТОВ «Т.» замінити телевізор.
Отже, права покупця С. були відновлені, але далося це їй нелегко. Довелося пройти шляхом складних і нервових судових розглядів, а все – через просте нехтування правом перевірки товару в магазині.
Розписався – й до побачення
Однак, далеко не всі судові справи закінчуються вдало для покупця товару або споживача послуги.
П. придбав у магазині холодильник. Всупереч домовленості про час і порядок доставки, товар привезли лише після його неодноразових дзвінків ввечері наступного дня, в легкому фургоні, без упаковки, горизонтально. П. розписався в талоні про доставку. На тому й розійшлися: холодильник не підключено, гарантійний талон не відмічено.
Наступного дня покупцю П. довелось знову звернутись до магазину, оскільки він виявив, що на холодильнику є кілька вм’ятин, плям та подряпин. П. направив до магазину письмову заяву з проханням компенсувати дефекти у грошовій формі (це право покупця передбачене ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів»). Однак магазин відмовив у задоволенні цієї вимоги, наполягаючи на розірванні договору купівлі-продажу та поверненні покупцеві грошей.
Вважаючи, що такими діями продавця були порушені його права, П. звернувся до суду. Він просив задовольнити ряд його позовних вимог, а саме: заповнити гарантійний талон, стягнути на його користь 150 грн. компенсації за наявні на товарі дефекти, а також вартість послуг по підключенню холодильника, яке провели інші спеціалісти за його власний кошт. Крім того, П. згадав, що магазином була оголошена акція про 15-30% знижки на всі види товару. На його переконання, холодильник був проданий йому без знижки, тож позивач вимагав відшкодування 15% вартості товару, що складало 400 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова позовні вимоги П. були задоволені частково. На його користь стягнуто вартість послуг з підключення холодильника, оскільки П. дійсно здійснив його за власний рахунок. В задоволенні вимог грошової компенсації наявних дефектів та відшкодування знижки було відмовлено.
Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що покупець не довів, що дефекти на поверхні товару виникли з вини продавця. Адже, підписавши талон доставки, П. засвідчив, що до зовнішнього виду товару претензій не має. Це стосується і вимоги щодо 15% знижки на холодильник: в суді він не довів, що ця знижка не була застосована. Питання щодо ціни купленого товару покупцю треба було узгоджувати безпосередньо при укладенні договору купівлі-продажу та вимагати документального підтвердження суми знижки. Саме через відсутність цих доказів суд не задовольнив основні вимоги позивача.
На новосілля – через суд
Громадянин С. купив квартиру в новобудові на стадії будівництва. Неодноразово бував у своїй майбутній оселі, критично обдивляючись кожний куточок. Тому, коли роботи, нарешті, закінчились, підписав акт прийомки-передачі та, затисши в руках омріяні ключі, попрямував на поверхи. Однак, відразу ж виявив, що замок вхідних броньованих дверей заїдає. С. повідомив про це представника будівельної організації ПП «У.», попросив якось вирішити це питання, однак йому назустріч не пішли, зіславшись на вищезгаданий підпис, яким було засвідчено, що С. не має жодних претензій до виконаних робіт. С., плануючи розпочати ремонт в квартирі, встановив нові, дорожчі, двері та звернувся до суду з позовом про стягнення з будівельної компанії вартості нових броньованих дверей – 3478 грн. Підприємство «У.» звернулось до суду із зустрічним позовом, в якому просило стягнути з С. вартість знятих ним вхідних дверей та витрати на їх встановлення – всього 1250 грн.
Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги С. були задоволені. Однак, за результатами розгляду апеляційної скарги «У.» воно було скасоване апеляційним судом з постановленням нового рішення. Останній встановив, що у березні 2005 року між сторонами був укладений договір, за яким будівельна компанія зобов’язалася збудувати для С. квартиру, а той, в свою чергу, - здійснити оплату нерухомості. Цим договором передбачено, що влаштування дверних блоків здійснюється за рахунок замовника. Отже, підприємство «У.» має право на повернення встановлених ним дверей, або їх вартості.
З іншого боку, згідно ст. 858 Цивільного Кодексу України та положень ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», при неякісному виконанні робіт замовник може вимагати відшкодування збитків лише у випадку неусунення виконавцем недоліків. Твердження С. про те, що двері мали такий недолік, який не можна було усунути, нічим не підтверджено: акт про несправність замка на місці не складався, експертиза не проводилась. Навпаки – в матеріалах справи містився сертифікат відповідної якості.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та добуті докази, суд не встановив порушень умов договору з боку ПП «У.», а тому своїм рішенням частково задовольнив його апеляційну скаргу: підприємство не буде виплачувати С. вартості нових металевих броньованих дверей, які він сам встановив, а С. поверне підприємству старі броньовані двері та сплатить судові витрати.
Цілий рік – без чобіт
М. опинилась в суді через ситуацію, типову для більшості покупців. У березні минулого року вона, разом з донькою, купила в магазині приватного підприємця О. жіночі чоботи за 730 грн., а також туфлі та аерозоль для шкіряного взуття, не вимагаючи при цьому товарного чека. Через 20 днів, тобто у гарантійний термін, виявила, що чоботи розпаровані та мають дефекти виробничого характеру, що згодом було підтверджено висновком товарознавчого дослідження Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Ці недоліки є істотними, тобто такими, через які неможливо використовувати товар за його цільовим призначенням. Тому, керуючись ч.1 ст.8 Закону «Про захист прав споживачів», М. мала право вимагати від продавця розірвання договору куплі-продажу та повернення сплаченої за товар суми. Деснянський районний суд відмовив М. у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивачка не довела факт купівлі чобіт у магазині відповідачки (не було чека або іншого письмового документа), а свідчення доньки як зацікавленої особи суд не взяв до уваги.
Однак апеляційний суд, куди звернулась М., скасував це рішення Деснянського районного суду та частково задовольнив позовні вимоги громадянки М. Суд виходив з того, що за матеріалами справи факт продажу неякісного товару підприємцем О. підтверджується свідченнями доньки позивачки, поясненнями свідків Ш. та Ч., які засвідчили, що звертались до продавця магазину з претензією щодо неналежної якості чобіт, і та підтвердила факт їх продажу позивачці, хоча й зауважила, що не може їх обміняти.
Відповідачка О., посилаючись на витяг з книги доходів та витрат підприємця, в суді стверджувала, що позивачка придбала в її магазині лише туфлі, а чобіт не купувала. Однак, (і це підтверджено продавцем), позивачкою одночасно був куплений аерозоль для догляду за взуттям, хоча запис про це також був відсутній в книзі. Цей факт призвів до критичної оцінки книги доходів та витрат як доказу апеляційним судом. Тому він не міг бути взятий до уваги.
Таким чином, зважаючи на зібрані по справі докази, суд задовольнив апеляційну скаргу М. в частині стягнення з відповідача на її користь вартості чобіт – 730 грн., та зобов’язав її повернути чоботи в магазин протягом місяця з дня одержання за них грошей. Проте навряд чи позивачка радіє, бо витратила немалі кошти на юридичні послуги. А ще – час, сили…
Про відшкодування моральної шкоди мова також йти не може, оскільки Цивільний кодекс України не передбачає такого права покупця в разі продажу йому неякісного товару, а Закон «Про захист прав споживачів» зазначає, що таке право виникає лише у разі заподіяння шкоди небезпечною для життя і здоров’я продукцією.
О.Гайдай,
прес-секретар апеляційного суду
Чернігівської області
_03_03.png)
